Іншою самостійною підставою припинення договірного зобов'язання є домовленість сторін. У тому випадку коли внаслідок домовленості здійснюється заміна первісного зобов'язання новим, із збереженням існуючого складу учасників, йдеться про новацію, яка характеризується певними рисами.

1.  Припинення в повному обсязі раніш існуючого, первісного зобов'язання, а також додаткових зобов'язань, що забезпечували його виконання (застава, порука, гарантія та ін.), пов'язаних зі сплатою неустойки, відшкодування збитків, моральної шкоди, процентів річних та інфляційних втрат, якщо між сторонами не встановлено іншої домовленості з цього приводу.
2.  Дійсність первісного договірного зобов'язання. Недійсність договору виключає існування для нього такої стадії, як припинення, що унеможливлює новацію. Однак недійсність раніш існуючого зобов'язання, що встановлена вже після новації, не завжди свідчить про недійсність нового зобов'язання. Це стосується в першу чергу абстрактних правочинів, дійсність яких не пов'язана з підставою їх виникнення.
3.  Наявність домовленості сторін про заміну зобов'язання новим. Не можуть сприйматися як новації договори про заміну окремих елементів договірного зобов'язання: сторін (заміна кредитора чи боржника), умов (предмета, строків, місця виконання та інших обставин), заміну самого виконання, і рішення суду про присудження до виконання зобов'язання в натурі чи стягнення заборгованості. За змістом ст. 604 ЦК зобов'язання розглядається як нове, якщо воно виникає між тими самими сторонами, але з іншим предметом та умовами. Інакше кажучи, істотними ознаками новації є: а) відсутність зміни суб'єктного складу; б) зміна предмета договору, яка пов'язана зі зміною виду договору[68] .
4.  Наявність безпосереднього юридичного зв'язку між зобов'язанням, що припинилося, та новим зобов'язанням, яке прийшло йому на зміну. Вказана обставина повинна бути відображена у договорі. Тобто намір замінити одне зобов'язання іншим у тексті договору про це повинен бути прямо і недвозначно виражений[69] або ж має випливати із сутності нового зобов'язання.
5.  Відсутність встановленої договором або законом заборони новації. Так, не допускається новація аліментних та деліктних зобов'язань, а також в інших випадках, передбачених законом.

Сфера застосування новації є надзвичайно широкою, в окремих випадках законодавством спеціально передбачається можливість її проведення. Так, судова практика кваліфікує як новацію мирову угоду[70] між боржником і кредиторами, укладену у справі про банкрутство, оскільки внаслідок її укладання виникає узгоджене сторонами нове зобов'язання[71]. Відповідно до ст. 1053 ЦК борг, що виник з договорів купівлі-продажу, найму або з іншої підстави, може бути замінений у порядку новації позиковим зобов'язанням. Новацією є видача векселя для оформлення грошового боргу за фактично поставлені за договором товари, виконані роботи, надані послуги, оскільки відповідно до ст. 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" з видачею векселя припиняється грошове зобов'язання за договором і виникає грошове зобов' язання щодо платежу за векселем. З цих самих міркувань до новації належить і видача заставної (ст. 20 Закону України "Про іпотеку")[72], анулювання заставної і видача замість неї нової заставної.

Зобов' язання може припинятися внаслідок звільнення кредитором боржника від його обов'язків, що отримало назву прощення боргу. На відміну від новації, яка завжди передбачає існування домовленості між сторонами, тобто є двостороннім правочином, прощення боргу в більшості випадків розглядається як односторонній правочин. Звичайно, даний підхід не може сприйматися як аксіома, оскільки учасники договірного зобов'язання не позбавлені можливості укласти договір про прощення боргу. У такому разі відмінність його від новації у тому, що прощення боргу призводить лише до припинення зобов'язання, без виникнення нового, чого не можна сказати про новацію. Закон не встановлює форми прощення боргу, однак, будучи правочином, ця підстава припинення зобов' язання підкорюється загальним вимогам ЦК щодо правочинів. Предметом прощення є звільнення боржника від виконання зобов' язання, як грошового, так і іншого змісту, як повністю, так і в певній частці. Прощення боргу належить до безоплатних правочинів, що наближує його до дарування. З огляду на це випадки, коли "прощення" передбачає наявність будь-якого зустрічного надання майнового характеру з боку боржника, перебуває за межами даної юридичної конструкції. ЦК не містить обмежень щодо застосування прощення боргу, за винятком неприпустимості прощення, яке порушує права третіх осіб щодо майна кредитора. Так, неприпустимим є прощення боргу особами, щодо яких порушено справу про банкрутство.

Зобов'язання може припинятися внаслідок неможливості його виконання, тобто такої обставини, за яку жодна із сторін не відповідає. У цивільному праві неможливість поділяється на фактичну і юридичну. Фактична неможливість охоплює випадки, пов'язані зі змінами, що сталися з предметом виконання (загибель індивідуально визначеної речі, що є незамінною), або із суб'єктом виконання (накладення арешту на майно особи або ж введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства спричиняють неможливість виконання зобов'язання, пов'язаного з відчуженням майна, втрата голосу співачкою породжує неможливість виконання договірного зобов' язання про концертний виступ). У судовій практиці до цієї підстави належить неможливість сторони впливати на дії інших осіб та відповідати за їх результати, зокрема акціонера-власника певного пакету акцій і акціонерного товариства[73]. Фактична неможливість виконання може виникнути внаслідок протиправних дій інших осіб. Так, договір морського перевезення вантажу припиняється, якщо після укладення договору судно загине або буде силоміць захоплене (п. 1 ч. 1 ст. 158 КТМ України). До обставин юридичної неможливості виконання належать, перш за все, акти органів публічної влади. Так, у договірних зобов' язаннях, пов'язаних із передачею майна, неможливість виконання може бути обумовлена викупом земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна у зв'язку із суспільною необхідністю (статті 350, 351 ЦК), реквізицією майна (ст. 353 ЦК). Юридичну неможливість може породити і відповідний закон, зокрема Законом України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна"[74] встановлена неможливість виконання зобов'язань окремих публічних юридичних осіб за рахунок їх основних фондів.

Неможливість виконання призводить до припинення зобов'язання у тому випадку, коли вона виникла вже після вчинення правочину, інших дій, які були підставою виникнення зобов' язання, та мала суб'єктивний чи об'єктивний характер. Якщо неможливість породжена винною поведінкою однієї із сторін, говорити про припинення зобов'язання з названої підстави неможливо.

Самостійною підставою припинення зобов'язання є поєднання боржника і кредитора в одній особі. Дана обставина може мати місце у випадку правонаступництва, що виникло на підставі договору (наприклад, договір про переведення боргу чи відступлення права вимоги), акта спадкування, у тому числі і при заповідальному відказі (ст. 1238 ЦК), або ж в інших випадках, наприклад, у разі припинення юридичної особи з правонаступництвом шляхом приєднання. Основною умовою припинення зобов'язання за даною підставою є взаємна відповідність прав і обов' язків боржника і кредитора, за відсутності якої зобов'язання не може бути припинене.

Зобов'язання може бути припинене внаслідок смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи. За загальним правилом смерть фізичної особи боржника не призводить до припинення зобов'язання, крім випадків, коли воно нерозривно пов'язане з його особою і не може бути виконане ніким іншим. Що стосується кредитора, то його смерть спричиняє припинення зобов'язання також, коли воно нерозривно пов'язане з його особою. В окремих випадках законом спеціально наголошується на припиненні зобов'язання смертю боржника чи кредитора. Так, договір дарування з обов' язком передати майно в майбутньому припиняється зі смертю дарувальника чи обдарованого (ч. 3 ст. 723 ЦК), договір найму припиняється зі смертю наймача (ч. 1 ст. 781 ЦК), договір позички припиняється у разі смерті користувача (ст. 835 ЦК) та ін. Ліквідація юридичної особи призводить до припинення всіх договірних зобов'язань за її участю, незалежно від того, виступає вона боржником чи кредитором. Моментом припинення зобов'язання є день внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 104 ЦК).

Питання для самоконтролю

1.   Поняття припинення, його загальна характеристика, підстави та наслідки.

2.   Співвідношення припинення зобов'язання і виконання.

3.   Окремі підстави припинення зобов'язання.

4.   Передання відступного.

5.   Зарахування.

6.   Домовленість сторін, новація.

7.   Прощення боргу.

8.   Поєднання боржника і кредитора в одній особі.

9.   Неможливість виконання

10.                       Інші підстави припинення зобов'язання.