Залежно від цільового призначення зобов' язання поділяють на основні та додаткові (акцесорні). Додаткові зобов'язання призначені для забезпечення виконання основного зобов'язання. Вони є спеціальними забезпечувальними засобами, які застосовуються лише до тих зобов'язань, для яких їх спеціально встановлено законом або домовленістю сторін. Забезпечення виконання зобов'язання стимулює боржника до належного виконання ним основного зобов' язання, оскільки в іншому випадку на нього буде покладено додаткові майнові обтяження. До додаткових зобов'язань належать зобов'язання щодо неустойки, поруки, завдатку, застави, притримання (ч. 1 ст. 546 ЦК). Додаткові зобов'язання мають допоміжний і залежний характер. Їх юридична доля залежить від основного зобов'язання. Насамперед це означає, що дійсність та існування додаткового зобов'язання визначається дійсністю та існуванням основного зобов'язання, а не навпаки. За загальним правилом недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення (ч. 2 ст. 548 ЦК). І навпаки, недійсність правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання не спричиняє недійсність основного зобов'язання (ч. 3 ст. 548 ЦК). У разі припинення основного зобов'язання припиняється і додаткове зобов'язання. Виняток становить лише зобов'язання, що виникає між гарантом та кредитором. Згідно зі ст. 562 ЦК таке
 

 
зобов'язання не залежить від основного зобов'язання, яке забезпечується гарантією.

Залежно від визначеності предмета виконання виділяють однооб'єктні та альтернативні зобов'язання. В однооб'єктних зобов'язаннях предмет виконання становить цілком визначена дія - передати річ, надати певну послугу тощо. Іноді боржнику надається можливість вибору однієї з кількох дій, а також можливість вибору щодо передачі одного з кількох предметів, передбачених договором або законом. У такому випадку йдеться про виконання альтернативного зобов'язання (ст. 539 ЦК). Наприклад, комісіонер за договором комісії може за своїм вибором набути для комітента один з двох видів товарів, які будуть у продажу.

Альтернативні зобов'язання необхідно відрізняти від факультативних. На відміну від перших у факультативних зобов'язаннях предмет виконання чітко визначений, однак боржник вправі його замінити при настанні певного юридичного факту. Наприклад, сторони заздалегідь можуть визначити, що річ, яка первісно є предметом зобов' язання і підлягає передачі боржником кредитору, у разі її випадкового знищення може бути замінена на інший предмет виконання - визначену грошову суму. При цьому отримувати згоду кредитора на це при настанні юридичного факту вже не потрібно.

У законодавстві встановлено спеціальні правила стосовно грошових зобов'язань (п. 4 ч. 1 ст. 532, статті 533-536, 625 ЦК).

Окремий вид становлять зобов'язання особистого характеру. До них належать зобов'язання, які є нерозривно пов'язаними з особою боржника або кредитора. У зобов'язаннях, які є нерозривно пов'язаними з особою боржника, виконання обов'язку боржника не може бути покладено на іншу особу. Боржник має виконати свій обов'язок особисто (ч. 1 ст. 528 ЦК). Наприклад, нерозривно пов'язаним з особою боржника є зобов'язання щодо створення ним літературного чи художнього твору. Відповідний обов'язок не може бути виконаний іншою особою, оскільки кредитор заінтересований у результаті інтелектуальної діяльності саме боржника. Прикладом зобов'язання, що є нерозривно пов'язаним з особою кредитора, є зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; зобов'язання щодо утримання; зобов'язання, які виникли внаслідок порушення особистих немайнових прав особи. За зобов'язанням особистого характеру не допускається правонаступництво. Тому воно припиняється смертю тієї зі сторін, з особою якої є нерозривно пов'язаним (ст. 608 ЦК).
 

 
Гострий дискусійних характер має питання про допустимість існування зобов'язань немайнового характеру. Щодо нього в науці цивільного права склалося дві основні позиції. Переважна більшість авторів обґрунтовує виключно майновий характер зобов'язальних правовідносин, оскільки останні опосередковують переміщення матеріальних благ в економічній формі товару від однієї особи до іншої. Деякі вчені вважають допустимим існування в силу відсутності заборон зобов'язань немайнового характеру. Остання позиція видається більш слушною з урахуванням сучасних реалій, коли відбувається зміна поглядів на сутність і роль нематеріальних благ у цивільному обороті. У чинному цивільному законодавстві також не виключається можливість існування зобов'язань немайнового характеру. Наприклад, набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття (ст. 1305 ЦК).