Суб'єктами зобов'язання є його сторони - кредитор і боржник (ч. 1 ст. 510 ЦК).

Сторонами зобов'язання в більшості випадків є один кредитор і один боржник. Однак існують також зобов'язання, у яких може бути декілька кредиторів та/або боржників (ч. 2 ст. 510 ЦК). Йдеться про зобов'язання з множинністю суб'єктного складу. Виділяють три види зобов'язань з множинністю осіб: а) зобов'язання з активною множинністю осіб (декілька кредиторів та один боржник); б) зобов' язання з пасивною множинністю осіб (декілька боржників та один кредитор) та в) зобов'язання зі змішаною множинністю осіб (декілька кредиторів та декілька боржників).

Залежно від співвідношення обсягу прав або обов'язків між спів- кредиторами або співборжниками зобов'язання з множинністю суб'єктного складу поділяють на часткові та солідарні.

У часткових зобов'язаннях кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці. У законі встановлено загальне правило щодо виконання зобов' язання в рівних частках, якщо в ньому беруть участь кілька кредиторів або боржників (ст. 540 ЦК). Тобто зобов'язання з множинністю суб'єктного складу вважається частковим, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

У солідарних зобов' язаннях обсяг прав та обов' язків співкредиторів або співборжників визначається за значно складнішими правилами, ніж у попередньому випадку. Солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання (ст. 541 ЦК). Якщо у зобов'язанні солідарною є вимога кредиторів, кожний із співкреди- торів має право пред'явити боржникові вимогу в повному обсязі, а боржник має право виконати свій обов'язок будь-кому із співкреди- торів на свій розсуд, до пред'явлення вимоги одним із них (ч. 1 ст. 542 ЦК). Солідарна вимога кредиторів може виникнути, наприклад, у разі

17
 

 
заподіяння шкоди майну, яке належить на праві спільної власності декільком особам. У такому випадку співвласники виступатимуть у зобов' язанні із заподіяння шкоди солідарними кредиторами.

Якщо у зобов'язанні солідарним є обов'язок боржників, кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 544 ЦК). Наприклад, за загальним правилом солідарну відповідальність перед потерпілим несуть особи, спільними діями або бездіяльністю яких йому було завдано шкоди (ч. 1 ст. 1190 ЦК). Також як солідарні боржники відповідають перед кредитором боржник і поручитель у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК). Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 3 ст. 554 ЦК).

Боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 1 ст. 544 ЦК). Внаслідок виконання солідарного обов'язку боржником між ним та іншими солідарними боржниками виникає регресне зобов'язання.

Регресне зобов'язання є наслідком існування і припинення основного зобов'язання, за яким боржник виконав обов'язок (здійснив платіж кредиторові) замість третьої особи або через її вину. Кредитором у регресному зобов'язанні стає колишній боржник за основним зобов'язанням, що припинилося внаслідок здійсненого ним виконання. А боржником у регресному зобов'язання стає та особа, замість якої або через вину якої здійснено платіж за основним зобов'язанням. Регресне зобов'язання спрямоване на переведення сплаченої суми на особу, замість якої або через вину якої здійснено платіж за основним зобов'язанням. При цьому юридична підстава виникнення основного зобов'язання не пов' язана з виною особи, яка виступає у ньому боржником. Іншими словами, регресне зобов'язання є правовідношенням, в якому боржник зобов'язаний передати кредиторові відповідну грошову суму або майно, внаслідок передання останнім відповідної грошової суми або майна іншій особі (кредиторові за основним зобов'язанням), здійсненого замість боржника або через його вину. Отже, право вимоги кредитора в регресному зобов'язанні (регрес) за своєю природою є правом зворотної вимоги, яке виникає внаслідок виконання ним основного зобов'язання за іншу особу. Тому регресне зобов'язання має похідний від основного зобов'язання характер.

При цьому слід мати на увазі таке. По-перше, виникнення регрес- ного зобов'язання обумовлене виконанням основного зобов'язання. По-друге, обсяг регресного зобов'язання, за загальним правилом, не може перевищувати суми (вартості майна), сплаченої (переданого) за основним зобов'язанням (ч. 1 ст. 1191 ЦК). І нарешті, за регресним зобов'язанням перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання (ч. 6 ст. 261 ЦК).

Водночас регресне зобов'язання є самостійним і, хоча певною мірою пов'язане з основним зобов'язанням, не може розглядатися як додаткове (акцесорне) до нього, оскільки не припиняється, а, навпаки, виникає при припиненні основного зобов'язання через його виконання.

Регресне зобов'язання виникає автоматично у випадках, чітко визначених у законі. Так, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має до неї право зворотної вимоги (регресу) у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ст. 1191 ЦК). Боржник, який виконав солідарний обов'язок, також має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (ч. 1 ст. 544 ЦК), тощо.

У житті виникають ситуації, коли боржник у силу тих або інших обставин не може виконати свого обов'язку, тому для задоволення вимог кредитора залучаються інші особи. На цій підставі в цивільному праві виокремлюють основні та субсидіарні зобов'язання.

Основне зобов'язання є необхідною передумовою субсидіарного зобов'язання, оскільки останнє є додатковим до нього і виникає тільки у випадку невиконання або часткового виконання основного зобов'язання. Таким чином, основне та субсидіарне зобов'язання співвідносяться як основне та додаткове. Взаємозв'язок основного та субсидіарного зобов' язань простежується у такому. Основне зобов'язання завжди виникає раніше субсидіарного зобов'язання. Субсидіарне зобов'язання виникає тоді, коли вже існує основне зобов'язання і воно не виконане боржником. Кредитором в основному й у субсидіарному зобов' язаннях є одна й та сама особа. У той час як кредитори в основному й у субсидіарному зобов'язаннях збігаються, особи боржників у них є різними. Боржником у субсидіарному зобов'язанні є інша особа, яка пов'язана з боржником в основному зобов'язанні відповідним договором або іншими відносинами, в силу яких несе за нього додаткову відповідальність. Наприклад, субсидіар- не зобов'язання виникає у батьків неповнолітньої особи з приводу відшкодування заподіяної нею шкоди у разі відсутності в останньої достатнього для відшкодування майна (ст. 1179 ЦК). Договором поруки може бути встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Отже, субсидіарне зобов'язання виникає у випадках, встановлених законом або договором між особою, яка виступає кредитором в основному зобов'язанні, та іншою особою, яка в субсидіарному зобов'язанні набуває статусу боржника.

Якщо боржник в основному зобов'язанні не може виконати свій обов'язок повністю, то обов'язок субсидіарного боржника буде таким самим, як і обов'язок боржника в основному зобов'язанні. Якщо обов'язок в основному зобов'язанні частково виконано боржником, обов'язок субсидіарного боржника в додатковому (субсидіарному) зобов' язанні буде відповідати тому, що залишилось невиконаним за основним зобов' язанням. Наприклад, батьки неповнолітньої дитини відшкодовують шкоду в повному обсязі або у частці, якої не вистачає, у разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування нею шкоди.

Окрім сторін у зобов'язанні можуть брати участь треті особи (інші особи, які не є його суб'єктами). Останні, як правило, пов'язані або з кредитором, або з боржником певним правовим зв'язком. Природа цього зв'язку зумовлює статус, в якому третя особа бере участь у зобов'язанні. Зобов'язання як відносне правовідношення створює права та обов'язки за загальним правилом для його суб'єктів і не може створювати обов'язку для третьої особи, що не є його стороною. Водночас у випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та/або кредитора (ст. 511 ЦК). У цивільному праві виділяють зобов'язання за участю третіх осіб, які поділяються на два види: а) зобов'язання на користь третьої особи; б) зобов'язання, що виконуються третьою особою.

Згідно зі ст. 636 ЦК України сторони можуть укласти договір на користь третьої особи, за яким боржник зобов'язаний виконати свій обов' язок на користь третьої особи. При цьому за загальним правилом боржник не може відмовитися від виконання на користь третьої особи. Виконання такого договору може вимагати як його кредитор, так і сама третя особа. На користь третьої особи може бути укладено, наприклад, договір довічного утримання (ч. 4 ст. 746 ЦК), договір страхування (ст. 985 ЦК), договір банківського вкладу (ст. 1063 ЦК). Треті особи можуть брати участь у зобов'язанні у разі переадресування виконання зобов 'язання, коли кредитор вказує третю особу, на користь якої боржник має виконати свій обов'язок. Як правило, переадресування виконання застосовується у випадку, коли кредитор у зобов'язанні одночасно виступає боржником перед третьою особою в іншому зобов'язанні. На відміну від попереднього випадку особа, якій переадресоване виконання, не має цивільно-правових засобів захисту проти несумлінного божника. Лише кредитор у зобов'язанні може вимагати від боржника належного виконання ним обов'язку. Наприклад, продавець (кредитор) вказує покупцю (боржнику) на третю особу, якій останній зобов'язаний сплатити певну грошову суму за придбану у нього річ. При цьому продавець (кредитор) за договором купівлі-продажу виступає боржником перед третьою особою за договором позики.

Обов'язок боржника у зобов'язанні може бути виконаний за нього третьою особою. Виконання обов'язку може бути покладено на іншу особу боржником (ст. 528 ЦК) або кредитором (ст. 621 ЦК), якщо з умов договору, актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає іншого, зокрема обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. Крім того, інша особа може виконати обов' язок боржника з власної ініціативи і без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на його майно (право оренди, право застави тощо) внаслідок звернення кредитором стягнення на це майно (ч. 3 ст. 528 ЦК). У такому випадку виконання за боржника третьою особою не припиняє зобов'язання, а спричиняє заміну кредитора ( п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК). У цивілістичній літературі виконання обов'язку із вступом третьої особи в права кредитора у зобов'язанні отримало назву суброгації (від лат. subrogatio - обрання замість).

У зобов'язанні може відбутися заміна сторін. Інститут заміни сторін у зобов'язанні існував ще в римському праві, сформувавшись майже в такому ж вигляді, в якому він існує в сучасному законодавстві. У законі передбачена можливість як заміни боржника, так і заміни кредитора. При цьому предмет і зміст зобов' язання не змінюються, а права та обов'язки сторони, яка з нього вибуває, переходять до особи, яка замість неї вступає до зобов'язання.