Підстави заміни кредитора у зобов'язанні встановлено у ст. 512 ЦК. Провідне місце серед них посідає відступлення права вимоги (в юридичній літературі - цесія), що являє собою договірну передачу первісним кредитором (цедентом) своїх прав у зобов'язанні новому кредитору (цессіонарію). Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок пере- дання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Правочин, за яким новому кредиторові передається право вимоги первісного кредитора, характеризується як двосторонній, консенсуаль- ний, абстрактний та розпорядчий. Він може бути як відплатним, так і безвідплатним.

Предметом відступлення виступає зобов'язальне право вимоги, яке є дійсним, належним чином індивідуалізованим та правомірним. Воно може ґрунтуватися на договорі або мати недоговірний характер. Правові норми щодо заміни кредитора у зобов' язанні на підставі правочину (статті 512-519 ЦК) поширюються на всі види зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення. Тому предметом відступлення може бути право вимоги в будь-якому зобов'язанні. Однак не всі цивільні права можуть передаватися в порядку цесії. Це стосується права власності, інших речових прав, прав інтелектуальної власності, а також інших прав, які не містять ознак зобов'язальних прав вимоги. Вони передаються за допомогою інших правових механізмів, у тому числі разом з відповідним майном.

Предметом відступлення може бути право вимоги, яке не існує на момент передачі, але виникне у кредитора в майбутньому. Індивідуалізація права вимоги, що виникне в майбутньому, може здійснюватися за допомогою будь-яких засобів та ознак, які дозволять визначити підставу виникнення вимоги, її характер, обсяг, особу боржника тощо.

За загальним правилом до нового кредитора переходять усі права, що належали первісному кредитору у зобов'язанні. Однак договором або законом може бути визначено інший обсяг прав, що переходять до нового кредитора у зобов'язанні (ст. 514 ЦК). Отже, закон не виключає можливості відступлення частини права вимоги. У разі переходу до нового кредитора лише частини прав на стороні кредитора створюється, за загальним правилом, часткова множинність осіб. Наприклад, кредитор може відступити частину права вимоги особі, яка має право вимоги до нього в іншому зобов'язанні як до боржника, у розмірі, що відповідає його боргу. Внаслідок цього кредитор, що відступив частину свого права вимоги іншій особі, залишається кредитором у тій частині, що не була відступлена, а інша особа вступає до цього зобов'язання як співкредитор відповідно відступленої їй частини права вимоги.
 

 
Раніше цесія здійснювалася шляхом укладення самостійного договору. Нині відступлення права вимоги втілюється переважно у різні цивільно-правові договори - купівлі-продажу, міни, дарування права вимоги, факторингу, інші, у тому числі непойменовані договори. Відповідних змін зі спливом часу зазнавали і погляди на правову природу цесії у вітчизняній цивілістиці. У науці цивільного права цесію характеризували як: а) спеціальний самостійний договір, за яким первісний кредитор передає своє право вимоги третій особі; б) акт передачі права, заснований зазвичай на договорі; в) правовий результат правочину (договору) про передачу прав. Еволюція поглядів на правову природу цесії багато в чому пов'язана з відмінностями у різні періоди в економічному розвитку й особливостями регулювання законодавством відносин, пов'язаних із відступленням права вимоги.

У нинішніх умовах найбільш обґрунтованим видається бачення цесії як безпосереднього правового результату договору про передачу права вимоги. Сучасне законодавче регулювання теж свідчить про доцільність застосування саме цієї конструкції відступлення права вимоги. Положення Цивільного кодексу України закріплюють можливість обороту майнових прав (статті 177, 190, 316 ЦК), зокрема їх купівлі- продажу й дарування. Це усунуло необхідність конструювання цесії як самостійного договору. Зміст загальних правил про відступлення права вимоги водночас ставить під сумнів доцільність розгляду цесії як акта передачі вимоги. Положення про заміну осіб у зобов'язанні регулюють відносини не тільки між боржником і цедентом, а й між боржником і цесіонарієм і лише почасти відносини між цедентом і це- сіонарієм, у зв'язку з чим виникає необхідність додаткового регулювання відносин між цедентом і цесіонарієм за допомогою застосування норм про купівлю-продаж, про дарування тощо. Тому в системі договорів недоцільно виокремлювати самостійний договір цесії. Отже, підставою переходу прав кредитора за правочином є не цесія як спеціальний правочин, а правочин, що лежить в основі цесії (наприклад, договір купівлі-продажу або дарування права вимоги, договір факторингу тощо). У той же час відступлення права вимоги (цесія) є результатом заснованої на правочині передачі прав кредитора.

Виникає питання щодо співвідношення норм Цивільного кодексу України про відступлення права вимоги та норм, які регулюють окремі види договорів, за якими первісний кредитор може відступити своє право вимоги новому кредитору (договір купівлі-продажу або дарування права вимоги, договір факторингу тощо). Як здається, зазначені
 

 
норми не можуть розглядатися виключно як загальні та спеціальні, їх співвідношення має більш складний характер. Можна вважати, що норми про відступлення права вимоги (статті 512-519 ЦК) містять додаткові правила до тих положень, що закріплені у нормах про право- чин (договір), за яким первісний кредитор відступає своє право вимоги новому кредитору, і мають перед ними пріоритет. Хоча норми про відступлення права вимоги (статті 512-519 ЦК) містяться в розділі І книги п'ятої ЦК (Загальні положення про зобов'язання), вони безпосередньо застосовуються до регулювання відносин щодо передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (зокрема, договором купівлі-продажу або дарування), оскільки глави ЦК, що містять положення щодо окремих видів договорів (купівля-продаж, дарування), самі по собі не розраховані та самостійно не є придатними для регулювання відносин щодо відступлення права вимоги. Інша ситуація складається щодо договору факторингу, положення про який прямо передбачають фінансування під відступлення права грошової вимоги. Тому норми про договір факторингу (гл. 73 ЦК) становлять виняток і можуть вважатися спеціальними відносно норм про відступлення права вимоги (статті 512-519 ЦК). Для регулювання відносин щодо фінансування під відступлення права грошової вимоги застосування норм статей 512-519 ЦК потрібне тільки в крайніх випадках.

Заміна кредитора у зобов' язанні може відбуватися також за іншими підставами, а саме в разі настання обставин, встановлених законом. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва. Очевидно, у даному випадку мається на увазі тільки універсальне правонаступ- ництво, коли до правонаступника переходять усі права та обов'язки первісного кредитора як у разі, наприклад, спадкування (ст. 1218 ЦК), перетворення юридичної особи (ч. 2 ст. 108 ЦК) тощо. У свою чергу сингулярне правонаступництво має місце при заміні кредитора у зобов' язанні внаслідок відступлення права вимоги за договором (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК), оскільки до нового кредитора переходить тільки певне право первісного кредитора.

Заміна кредитора у зобов'язанні відбувається у випадку виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем) (п. 3 ч. 1 ст. 512 ЦК). До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, у тому числі й ті, що забезпечували його виконання (ч. 2 ст. 556 ЦК). У частині переходу прав кредитора у зобов'язанні 24
 

 
до поручителя, який виконав обов'язок за боржника, вказана норма існувала і в попередній кодифікації цивільного законодавства. Новелою Цивільного кодексу України є її друга частина, яка стосується виконання обов'язку боржника майновим поручителем. У договорі застави на стороні заставодавця може виступати не тільки боржник, а й третя особа, яка отримала назву майнового поручителя (ч. 1 ст. 583 ЦК). У разі виконання майновим поручителем обов'язку боржника до нього переходять права кредитора у зобов'язанні, забезпеченому заставою. Це правило, встановлене у ст. 20 Закону України "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р.[1], вперше отримало закріплення на рівні кодексу.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 512 ЦК кредитор у зобов'язанні може бути замінений внаслідок виконання обов'язку боржника третьою особою. Зазначена норма також є новелою цивільного законодавства. Обов'язок боржника може бути виконаний третьою особою, що не є стороною у зобов'язанні, за його згодою або без такої. Третя особа може задовольнити вимогу кредитора без згоди боржника у разі небезпеки втратити право на його майно (ч. 3 ст. 528 ЦК). Наприклад, наймач може здійснити оплату чергового платежу за договором купівлі- продажу квартири з розстроченням платежу за наймодавця, що виступає покупцем (боржником) у цьому договорі, побоюючись втратити право оренди щодо квартири. Таке виконання обов'язку боржника третьою особою матиме наслідком її вступ у зобов'язання замість первісного кредитора - суброгацію.

Суброгацію слід відрізняти від регресного зобов'язання. По-перше, при суброгації відбувається заміна кредитора у зобов' язанні, яке вже існує, на момент вступу до нього третьої особи замість первісного кредитора. У свою чергу регресне зобов'язання виникає в результаті припинення основного зобов'язання внаслідок його виконання третьою особою за боржника або через його вину. При цьому третя особа первісно стає кредитором у регресному зобов'язанні. Тобто в другому випадку заміна кредитора як така взагалі не відбувається, оскільки основне зобов'язання на момент виникнення регресного вже припинене. По-друге, при суброгації до третьої особи переходить вже існуюче право первісного кредитора, тобто право, яке у первісного кредитора виникло раніше. У той час як регрес є правом зворотної вимоги, яке виникає вперше саме у третьої особи, що виконала обов' язок боржника замість нього або через його вину.
 

 
Перелік підстав заміни кредитора у зобов'язанні, закріплений у ч. 1 ст. 512 ЦК, не є вичерпним. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом (ч. 2 ст. 512 ЦК). Наприклад, відповідно до ч. 4 ст. З62 ЦК у разі продажу співвласником своєї частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі на іншого співвласника можуть бути переведені права та обов' язки покупця на підставі судового рішення. Також відповідно до ч. 1 ст. 822 ЦК у разі відмови наймодавця від укладення договору найму на новий строк і укладення ним протягом одного року договору найму житла з іншою особою на колишнього наймача можуть бути переведені права та обов'язки наймача на підставі судового рішення тощо. Заміна кредитора у зобов'язанні може відбуватися й за іншими передбаченими в законі підставами.