Слід розмежовувати відносини, що виникають на підставі договору управління підприємства, і відносини, що складаються при реалізації виконавчим органом юридичної особи своїх повноважень з управління справами юридичної особи. Орган юридичної особи - юридична конструкція, яка створюється правом з метою надання йому (органу) можливості сформувати і виразити волю юридичної особи і відстоювати її інтереси. Це особливий представник юридичної особи, її законний представник, бо його повноваження засновані на вказівках закону і можуть здійснюватися без довіреності. Законом встановлюється необхідність формування певних органів юридичної особи, їх склад, порядок утворення, а також компетенція[320], тобто перелік тих питань, стосовно яких той чи інший орган юридичної особи може приймати рішення. Управління юридичною особою створюється шляхом перерозподілу компетенції між органами юридичної особи.

Особливої уваги заслуговує проблема управління підприємством у випадку смерті спадкодавця. Виходячи з того, що підприємство - це діючий майновий комплекс, який використовується для здійснення підприємницької діяльності, смерть спадкодавця не повинна тягти за собою припинення його діяльності. І тому з метою уникнення несприятливих для спадкоємців наслідків ЦК України запровадив певні засоби, які спрямовані на запобігання зупиненню цього діючого єдиного майнового комплексу. Так, управляти спадщиною, а отже, і підприємством, якщо воно складає спадщину, зобов' язаний виконавець заповіту (ст. 1290 ЦК України).

ЦК України вперше врегулював договір на управління спадщиною. Хоча Цивільний кодекс УРСР 1963 р. передбачав у випадках наявності у складі спадщини майна, що потребувало управління (жилий будинок тощо), а також у разі пред'явлення позову кредиторами спадкодавця до прийняття спадщини спадкоємцями призначення хранителя майна та опікуна (ст. 559 ЦК УРСР; п. 103 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14.06.1994 р.)1, але, безумовно, договір на управління спадковим майном не укладався ні з хранителем майна, ні з опікуном.

Відповідно до ст. 1285 ЦК України, якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, зокрема підприємства, відповідний орган (нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідний орган місцевого самоврядування) у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладає договір на управління спадщиною з іншою особою.

Можна дати таке визначення договору на управління спадщиною. Це договір, за яким одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителеві) на строк, необхідний спадкоємцям для вступу у володіння спадщиною, але не більше ніж на дев' ять місяців, майно в управління, а інша сторона (управитель) зобов'язується здійснювати управління цим майном відповідно до вказівок установника управління і на користь вказаних ним однієї або декількох осіб (виго- донабувачів). За правовою природою цей договір є оплатним і двостороннім. Що стосується форми, договір підлягає нотаріальному посвідченню.

Якщо підприємство входить до складу спадщини або складає спадщину (далі - підприємство, що може бути успадкованим), вжиття відповідних заходів необхідне для забезпечення безперебійного його функціонування з тим, щоб зберегти його "на ходу" й у майбутньому передати спадкоємцям. У даному випадку йдеться про управління підприємством на підставах, що передбачені або заповітом, або законом, а тому існує певна специфіка в управлінні таким підприємством у порівнянні з тим, коли відносини по управлінню підприємством виникають на підставі договору.

По-перше, при необхідності управління підприємством, що може бути успадкованим, за винятком випадків, коли залишився співвласник підприємства, який уже управляє підприємством, або коли самі спадкоємці почнуть управляти підприємством і цим доведуть, що підприємство не потребує зовнішнього управління для підтримки його "на ходу", установником управління є не власник майна, а інша особа, виконавець заповіту, нотаріус або відповідний орган місцевого самоврядування, які й укладають договір з управителем на управління підприємством, що може бути успадкованим. Тлумачення положень ст. 1285 ЦК України свідчить, що цей договір може бути укладений лише за відсутності спадкоємців або виконавця заповіту, хоча, якщо він є, це не позбавляє можливості останнього укласти договір управління таким підприємством. Виконавець заповіту може виступати тільки як установник управління, а тому функції, пов'язані з безпосереднім управлінням підприємством, що може бути успадкованим, на нього не покладаються.

Хоча виконавець заповіту, нотаріус або відповідний орган місцевого самоврядування виступатимуть як кредитор за цим договором, їх інтерес суто прагматичний - захист прав і законних інтересів майбутніх власників цього підприємства. Таким чином, договір управління підприємством, що може бути успадкованим, моделюється виключно як договір на користь третьої особи.

Але чи буде такий установник управління нести відповідальність за неналежний вибір управителя або за дані останньому вказівки? Законом така відповідальність не встановлена, але вона може бути передбачена в договорі, якщо наслідком управління, наприклад, буде зменшення активів підприємства або якісь інші негативні наслідки, за умови, що останні будуть у причинному зв'язку з недбалістю установника управління при виборі управителя.

По-друге, саме те, що установником управління є не власник підприємства, а виконавець заповіту, нотаріус або відповідний орган місцевого самоврядування, потрібна згода співвласника підприємства, якщо він є і якщо він не управляє підприємством, на укладення такого договору. За відсутності згоди договір укладений бути не може, а якщо це відбудеться, то такий договір вважається нікчемним.

По-третє, установник управління позбавлений права вибору стосовно того, яке ж майно має включатися до складу такого підприємства. Склад такого підприємства й оцінка його вартості будуть визначатися на підставі акта інвентаризації, висновку незалежного аудитора про склад і вартість підприємства, бухгалтерського балансу, переліку боргів підприємства тощо, що будуть підготовлені майбутнім управителем у межах попереднього договору.

По-четверте, відсутність власника підприємства на момент укладення договору вимагає застосування моделі попереднього договору (ст. 635 ЦК України), за яким або виконавець заповіту, або нотаріус,
 

 
або відповідний орган місцевого самоврядування і майбутній управитель підприємства зобов'язуються протягом певного строку укласти договір на управління підприємством на умовах, які будуть обумовлені в попередньому договорі. Цей строк не повинен бути тривалим за часом з огляду на те, що строк договору на управління спадщиною (основного договору) не може перевищувати дев'яти місяців. За попереднім договором саме на майбутнього управителя покладаються обов'язки зі складання документів, необхідних для передачі підприємства в управління (акт інвентаризації, висновок незалежного аудитора про склад і вартість підприємства, бухгалтерський баланс, перелік боргів підприємства тощо). Договір підлягає нотаріальному посвідченню. У попередньому договорі мають бути визначені правові наслідки, які настануть при необґрунтованому ухиленні майбутнього управителя підприємством від укладення основного договору.

З огляду на те, що договір управління підприємством, що може бути успадкованим, сконструйований за моделлю договору на користь третьої особи, спадкоємці мають права третьої особи, а їх інтерес пов'язаний з тим, щоб підприємство діяло і приносило прибуток. Після припинення договору управління підприємством, що може бути успадкованим, останнє перетворюється на успадковане підприємство і повертається вже не установнику управління, а спадкоємцям (виго- донабувачам) - його власникам. Їм, а не установнику управління, також передаються всі доходи й інші надходження, одержані в результаті управління цим підприємством.

По закінченні строку дії договору на управління спадковим майном нотаріус оформлює право на спадщину. На жаль, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не передбачає жодних правил та переліку документів, необхідних для оформлення спадкових прав на підприємство, що ускладнює нотаріальні дії.

Оскільки підприємство за чинним законодавством є нерухомістю і у зв'язку з цим право власності на нього підлягає реєстрації, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину на підприємство повинен застосовувати загальні правила, встановлені для видачі свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає державній реєстрації (п. 216 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України), а саме: витребувати від спадкоємців правовстановлювальний документ про належність підприємства спадкодавцеві, витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно; перевірити відсутність заборони або арешту цього майна, у тому числі наявність чи відсутність податкової застави та інших застав за даними відповідних реєстрів.

Якщо на підприємство накладено арешт судовими чи слідчими органами, видача свідоцтва про право на спадщину затримується до зняття арешту. У той же час у разі наявності заборони (маються на увазі заборони, що накладені нотаріусами у зв'язку з посвідченнями договорів застави (іпотеки), органами державної виконавчої служби тощо) нотаріус повідомляє кредитора (відповідний орган державної податкової адміністрації) про те, що спадкоємцям боржника видано свідоцтво про право на спадщину.

Особливістю видачі свідоцтва про право на спадщину на підприємство є те, що нотаріусу необхідно визначити склад та вартість підприємства. Це можливо лише на підставі повної інвентаризації підприємства, висновку незалежного аудитора про склад і вартість підприємства, з переліком усіх боргів (зобов'язань), які включаються до складу підприємства, із зазначенням кредиторів, характеру, розміру та строків їх вимог, бухгалтерського балансу підприємства. Це необхідно для того, щоб спадкоємець мав повне уявлення про склад та вартість підприємства на момент прийняття спадщини, а також про обтяження спадкового майна борговими зобов'язаннями.

Слід зазначити, що положення ЦК України щодо спадкування права на відшкодування збитків та обов'язку відшкодування шкоди (статті 1229-1231, 1281, 1282 ЦК України) пов'язують ці права та обов'язки з особою спадкодавця, що відповідає власне поняттю спадкування (ст. 1216 ЦК України). Разом з тим виникає питання про долю боргів та прав вимоги як складових підприємства. Вважаємо, що необхідно на рівні ЦК України закріпити положення, згідно з яким обов'язок повернення боргів, що входять до складу успадкованого підприємства, покладається на спадкоємців.

Питання для самоконтролю

1.  Поняття та загальна характеристика договору управління майном.

2.  Договір управління майном та довірча власність - порівняльна характеристика.

3.  Предмет та форма договору управління майном.

4.  Сторони договору управління майном, їх права та обов'язки.

5.  Порядок припинення договору управління майном.

Дайте правову характеристику договору управління майном.