Економічні відносини регулюються нормами майже всіх галузей права - цивільного, фінансового, господарського, екологічного, однак саме норми адміністративного права регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації органами виконавчої влади управлінських повноважень у сфері економіки.

Сучасний розвиток України як незалежної, демократичної, соціальної, правової держави характеризується оновленням відносин у сфері економіки. Це пов'язано зі змінами форм власності, демонополізацією, розвитком ринкових відносин, побудованих на принципах добросовісної конкуренції. Ефективна національна економіка, яка є гарантією незалежності, вимагає поступового, обґрунтованого переходу від державного управління економікою до державного керівництва в цій сфері, подальшого розвитку законодавства з питань економіки.

За нових умов держава вже не одноособово управляє економікою України, а лише бере участь у цьому процесі як один із суб'єктів, що впливає на економіку. Таким чином, вона є важливим, але не єдиним суб'єктом, що впливає на економічну складову та визначає її подальший розвиток. Тому мета сучасного адміністративного права - визначити завдання, функції, методи державного керівництва економікою.

Високоцентралізоване державне управління економікою було притаманне СРСР, економіка якого ґрунтувалася на державній власності на засоби виробництва. Така централізація стала запорукою створення складних за структурою загальносоюзних і республіканських систем управління економікою з дублюванням управлінських функцій ланками системи як у горизонтальній, так і у вертикальній площині. Державне управління економікою передбачає пряме втручання органів виконавчої влади в діяльність господарюючих суб'єктів, безпосереднє управління шляхом здійснення оперативно-розпорядчих дій. Держава бере на себе функції прогнозування, організації господарської діяльності суб'єктів економіки.

Як уже зазначалося, в сучасній Україні сталися зміни в системі господарювання економічної сфері, змінилися форми власності, відбувся розвиток підприємницької, зовнішньоекономічної діяльності, виникли можливості для здійснення приватизації значної частини державного майна, з'явилися конкуренція, економічна інфраструктура, вільний товарообіг, значна інформатизація економічної діяльності. Вводяться нові адміністративні регулятори - ліцензування, квотування, здійснюється структурна перебудова господарства. Ці зміни вимагають поступового переходу від державного управління економікою до державного керівництва нею.

Державним управлінням економікою називають адміністративно- правове регулювання в галузі економічних відносин, яке здійснюється на підставі законодавства шляхом прямого впливу на господарську діяльність суб'єктів економічних відносин, видання управлінських актів (правил, інструкцій, стандартів), яких мають додержуватися всі учасники суспільних економічних відносин, створення і забезпечення ефективного функціонування фінансової і податкової систем, тарифного і позатарифного регулювання товарообігу, обмеження монополізму, - з метою забезпечення стабільного функціонування і послідовного розвитку тієї чи іншої галузі економіки в напрямку розширення промислової могутності, впровадження нових технологій і інформатизації промислового процесу, створення гарантій здійснення соціально- економічних прав громадян (наприклад, збільшення кількості робочих місць і забезпечення належних умов праці). Держава здійснює управління, але теж має державно-владний характер.

Управління з боку держави застосовується для забезпечення безпеки громадян щодо можливих небезпечних наслідків господарської діяльності, захисту прав громадян від неправомірних дій недержавних підприємств, установ, організацій, стабільності економічних процесів, формування матеріального державного резерву.

Держава створює умови для вільного використання своїх можливостей і майна фізичними і юридичними особами в економічній, підприємницькій та будь-якій іншій законній діяльності. Ця діяльність має межі своєї реалізації, визначені необхідністю забезпечення прав інших суб'єктів права. Перевага надається публічним інтересам, які забезпечують цілісність, стабільність, економічний розвиток підприємств, установ, організацій усіх форм власності та держави в цілому.

Зміст державного управління у сфері економіки полягає в: удосконаленні взаємодії центральних органів виконавчої влади і органів державної виконавчої влади на місцях, органів місцевого самоврядування, організацій і об'єднань роботодавців; чіткому закріпленні компетенції центральних і місцевих органів виконавчої влади в економічній сфері; поглибленні децентралізації в управлінні економікою, гарантуванні реалізації економічних прав місцевих органів виконавчої влади, підприємств і установ, невтручанні в питання, віднесені до їх компетенції та компетенції органів місцевого самоврядування; удосконаленні правового статусу міністерств і відомств, що здійснюють управління галузями народного господарства; конкретизації в нормативних актах (статутах) завдань і функцій центральних органів виконавчої влади, їх повноважень з координації і регулювання у відповідних галузях і сферах управління; підготовці фахівців для галузей народного господарства, недержавних структур, їх перепідготовці та перекваліфікації та ін.

На сучасному етапі формування ринкової економіки в Україні можна виділити два головні напрямки державної економічної політики: 1) формування нової системи відносин власності (на цьому етапі держава створює умови для приватизації державного майна); 2) розвиток малого та середнього підприємництва (фермерських господарств). Це тривалий процес, який вимагає державної підтримки підприємців, застосування та надання державою пільгових кредитів, звільнення підприємців від податків та ін. Держава сприяє формуванню фінансового ринку, інститутів регулювання ринку праці, зайнятості населення та ін.