1. Порядок і умови виконання покарання у виді арешту
Сторінки матеріалу:
Засудженим надається індивідуальне спальне місце і видаються постільні речі. Заміна постільних речей здійснюється в дні санітарної обробки — один раз на тиждень.
Засуджені спеціальним одягом не забезпечуються і відбувають увесь строк покарання у своєму одязі.
Засуджені забезпечуються триразовим гарячим харчуванням за нормами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 16.06.92 № 336 "Про затвердження норм добового забезпечення продуктами харчування засуджених до позбавлення волі, а також осіб, що перебувають у слідчих ізоляторах, лікувально-трудових профілакторіях та ізоляторах тимчасового утримання Міністерства внутрішніх справ України, норм заміни одних продуктів іншими та порядку застосування вказаних норм".
Приміщення, де тримаються засуджені, радіофікуються. Час радіотрансляції визначається розпорядком дня установи.
Медичне обслуговування здійснюється у порядку, встановленому для осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.
За сумлінну поведінку до осіб, засуджених до арешту, можуть застосовуватися засоби заохочення у вигляді подяки або дострокового зняття раніше накладеного стягнення.
За порушення порядку відбування покарання у виді арешту до осіб, засуджених до арешту, може застосовуватися стягнення у вигляді догани чи поміщення в карцер: дорослих — строком до десяти Діб, а неповнолітніх — до п'яти діб.
Заохочення і стягнення використовуються як інструменти стимулювання належної поведінки засуджених. Заохочення в даному випадку розглядається як усунення обмежень, пов'язаних з покаранням. Єдиною підставою заохочення засуджених до арешту є їхня Добра поведінка. Вид заохочення повинний відповідати характеру і тривалості доброї поведінки засудженого.
Доброю повинна вважатися поведінка засуджених, яка відповідає Правилам внутрішнього розпорядку, виконанню всіх законних вимог адміністрації, коректному відношенню до її представників, іншим особам, що відвідують арештні дома, а також до інших засуджених, сумлінному виконанню дорученої роботи у випадку залучення засудженого до праці. Стягнення зняті з засудженого у встановленому порядку, не перешкоджають оцінці поведінки засудженого як доброї.
За загальним правилом, заохочення практикується лише при відсутності стягнень, тому, наприклад, перш ніж оголосити подяку, варто зняти з засудженого раніше накладене стягнення, якщо таке є. Кількість застосовуваних заохочень не регламентується і визначається конкретною ситуацією.
Стягнення є заходом виховного впливу, що виражається в накладенні додаткових обмежень на засудженого. Єдина підстава накладення стягнення — порушення засудженим установленого порядку відбування покарання. Стягнення повинне відповідати характеру і вазі допущеного засудженим порушення.
Порушення встановленого порядку відбування покарання означає невідповідність поводження засудженого вимогам внутрішнього розпорядку, тобто порушення режиму відбування покарання, встановленого в арештному будинку.
Порядок застосування заходів заохочення та стягнення щодо осіб, засуджених до арешту, регулюється Виправно-трудовим кодексом і здійснюється начальником арештного дому чи його заступником.
Засуджені несуть матеріальну відповідальність за завдані ними збитки відповідно до чинного законодавства України.
До засуджених, якщо вони чинять фізичний опір працівникам установи, проявляють буйство або здійснюють інші насильницькі дії, з метою запобігання заподіянню ними шкоди оточуючим або самим собі допускається застосування спеціальних засобів відповідно
до вимог чинного законодавства України.
2. Порядок і умови виконання довічного позбавлення волі
Відповідно до ст. 64 КК України довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.
Довічне позбавлення волі як міра самого суворого кримінального покарання призначається судом особам, винним у вчиненні особливо тяжких злочинів, у випадках, коли закон передбачає таку міру покарання у нормі Особливої частини КК.
У деяких особливих, виключних випадках засудження особи за злочин, який згідно із законом може бути покараний довічним позбавленням волі, суд може призначити покарання у виді позбавлення волі на певний строк.
Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент винесення вироку.
Порядок і умови виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі регулюються Виправно-трудовим кодексом України та Положенням про організацію виконання покарання у вигляді довічного позбавлення волі в установах кримінально-виконавчої системи (далі — Положення), яке було прийнято відповідно до Законів України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" від 22 лютого 2000 року № 1483 і "Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України" від 11 січня 2001 року № 2214 та Положення про Державний департамент України з питань виконання покарань, затвердженого Указом Президента України від 31 липня 1998 року № 827/98, з метою приведення нормативно-правових актів Державного департаменту України з питань виконання покарань відповідно до чинного законодавства України та поліпшення правового становища осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.
Положення, розроблене також відповідно до Конституції України, Виправно-трудового кодексу України та з урахуванням вимог Європейської Конвенції про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, регламентує і конкретизує порядок тримання в установах кримінально-виконавчої системи (далі — установи) осіб, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Відповідно до Законів України "Про внесення змін до Кримінального, Кримінально-процесуального та Виправно-трудового кодексів України" від 22 лютого 2000 року № 1483 і "Про внесення змін до Виправно-трудового кодексу України" від 11 січня 2001 року № 2214 особи, засуджені до довічного позбавлення волі, відбувають покарання в установах на суворому режимі тюремного ув'язнення. На них поширюється Виправно-трудовий кодекс України та Правила внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ, затверджені наказом Державного департаменту України від 5 червня 2000 року № ПО, які визначають режим та умови тримання засуджених на суворому режимі в тюрмах.
Підставою для тримання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі (далі — засуджені), на суворому режимі тюремного ув'язнення є тільки вирок суду, який набрав законної сили.
Особи, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі, несуть обов'язки і користуються правами, які встановлені законодавством України, з обмеженнями, що передбачені законодавством для цієї категорії засуджених, а також випливають з вироку суду і режиму, установленого Виправно-трудовим кодексом України для відбування покарання даного виду.
Правове становище іноземних громадян і осіб без громадянства, які відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі, визначається законодавством України, що встановлює права та обов'язки цих осіб під час їх перебування на території України, з обмеженнями, які передбачені законодавством для цієї категорії засуджених, а також випливають з вироку суду і режиму, установленого Виправно-трудовим кодексом України для відбування покарання даного виду.
Засуджені мають право:
— на щоденну прогулянку тривалістю одна година;
— на восьмигодинний сон у нічний час;
— користуватися книгами, журналами і газетами з бібліотеки установи та придбаними через торговельну мережу, а також передплатними виданнями;
— одержувати грошові перекази;
— мати короткострокове побачення один раз на шість місяців;
— одержувати протягом року дві посилки (передачі) та дві бандеролі або в рахунок належних їм посилок (передач) у встановлених кількості та асортименті купувати в крамниці установи продукти харчування і предмети першої потреби за кошти, зароблені в місцях позбавлення волі або одержані за переказами;
— один раз на три місяці за наявності технічних можливостей на одну платну телефонну розмову тривалістю п'ятнадцять хвилин під контролем адміністрації;
— купувати протягом місяця в магазині установи за безготівковим розрахунком продукти харчування і предмети першої потреби на суму до п'ятдесяти процентів мінімального розміру заробітної плати на кошти, зароблені в місцях позбавлення волі, а засуджені чоловіки віком понад шістдесят років, жінки віком понад п'ятдесят п'ять років, інваліди І та II групи — також на кошти, одержані за переказами; без обмежень — письмове приладдя, газети, книги через торговельну мережу на замовлення;
— мати при собі і зберігати в камері особисті предмети, речі і продукти харчування;
— в індивідуальному порядку відправляти релігійні обряди, користуватися релігійною літературою;
— одержувати і надсилати листи без обмеження їх кількості;
— звертатися з пропозиціями, заявами і скаргами до державних органів, громадських організацій і до службових осіб. Пропозиції, заяви і скарги засуджених надсилаються відповідно до Правил внутрішнього розпорядку виправно-трудових установ за належністю і вирішуються у встановленому законом порядку. Пропозиції, заяви і скарги, адресовані прокуророві, Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини, перегляду не підлягають і не пізніше як у добовий строк надсилаються за належністю. Про результати розгляду пропозицій, заяв і скарг оголошується засудженим під розписку;
— користуватися настільними іграми;
— мати побачення з адвокатом для одержання юридичної допомоги в установленому виправно-трудовим законодавством порядку;
— подавати клопотання про помилування на адресу Президента України після фактичного відбуття ними не менш як п'ятнадцяти років покарання (згідно з Положенням про порядок здійснення помилування, затвердженим Указом Президента України від 12.04.2000 № 588/2000).
Засуджені зобов'язані:
— бути ввічливими між собою та до персоналу кримінально-виконавчої системи;
— додержуватись розпорядку, установленого в установі, і виконувати законні вимоги адміністрації;
— дотримуватися санітарно-гігієнічних правил, мати охайний вигляд, постійно підтримувати чистоту в камерах, за графіком чергувати в них;
— дбайливо ставитися до інвентарю, обладнання та іншого державного майна;
— зберігати продукти харчування і предмети особистого користування у відведених для цього місцях;
— виходячи на прогулянку, дотримуватися встановлених на час прогулянки правил поведінки;
— при відвідуванні приміщень, де тримаються засуджені, працівниками кримінально-виконавчої системи та іншими посадовими особами вставати і вітатися.
Засудженим забороняється:
— установлювати зв'язки з особами, які тримаються в інших камерах;
— придбавати, виготовляти, вживати і зберігати предмети, вироби і речовини, зберігання яких засудженим заборонено;
— продавати, дарувати чи відчужувати іншим шляхом на користь інших осіб предмети, вироби і речовини, які перебувають в особистому користуванні;
— грати в настільні та інші ігри з метою отримання матеріальної або іншої користі;
— наносити собі або іншим особам татуювання;