Суб'єкти - учасники правовідносин, які мають взаємні права та обов'язки (див. ТГП Лазарєв, ст. 186). Суб'єктами адміністративного судочинства виступають: суд (суддя адміністративного суду, який розглядає адміністративний спір, колегія суддів адміністративного суду); особи, які беруть участь у справі (сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб); інші учасники процесу (секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, спеціаліст, перекладач). Сторонами є позивач  та відповідач. У більшості адміністративних справ позивачем будуть виступати фізичні та юридичні особи, а відповідачем - суб'єкти владних повноважень, тобто орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі делегованих повноважень.

Мета - уявна модель бажаного результату, те, до чого прагнуть суб'єкти процесу. Метою адміністративного судочинства є  захист прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, забезпечення законності та справедливості при здійсненні правосуддя. 

Завдання адміністративного судочинства це те, що потрібно вирішити в ході судочинства для досягнення мети адміністративного судочинства. Завданням адміністративного судочинства є захист прав і свобод людини та громадянина, законних інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, інших суб'єктів, які здійснюють владні управлінські функції на підставі законодавства або на виконання делегованих повноважень. Також, завданням адміністративного судочинства є судовий контроль за дотриманням законності органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими  і службовими особами, іншими суб'єктами, які здійснюють владні управлінські функції на підставі законодавства або на виконання делегованих повноважень (контроль легальності). Судовий контроль та захист здійснюється шляхом повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин по справі.

Сутність - проявляється в спрямованості адміністративного процесу на захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб від свавілля органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб; забезпечення законності в діяльності суб'єктів владних повноважень.

Зміст правовідносин є сукупністю юридичного (суб'єктивні права та обов'язки) та матеріального (матеріальна поведінка, яку правомочний може, а правозабов'язаний повинен вчинити) змісту (ЦПП, Комаров, ст. 61-62). Змістом адміністративного судочинства є втілена у форму правових відносин діяльність суду, а також інших учасників процесу, спрямована на вирішення завдань адміністративного судочинства у галузі публічно-правових відносин, шляхом реалізації наданих прав та обов'язків.

Структура - для адміністративного судочинства характерна стадійність, тобто розвиток відбувається послідовно по стадіях, що відображають логіко-часові характеристики судової діяльності і процесуальної діяльності інших учасників процесу. Для кожної стадії характерні свій зміст, коло суб'єктів та процесуально-документальне оформлення. В адміністративному процесі існують такі основні стадії: звернення до суду з адміністративним позовом та відкриття провадження в адміністративній справі, підготовче провадження, судовий розгляд та ухвалення судового рішення, виконання судового рішення. Також, наявні факультативні стадії (перегляд судового рішення, що не набрало законної сили (апеляційне провадження), перегляд судового рішення, що набрало законної сили (касаційне провадження), провадження за винятковими обставинами та провадження за нововиявленими обставинами).

Форма - адміністративно-процесуальні відносини, порядок провадження процесуальних дій. Адміністративне процесуальне законодавство регламентує не лише загальний порядок адміністративного судочинства, але й кожну окрему дію суду, процесуальну дію учасників адміністративного судочинства, а також обов'язкове документальне їх оформлення у відповідних процесуальних актах (ухвалах, постановах). 

Адміністративно-правові відносини - система конкретних, індивідуалізованих правових зв'язків, які розвиваються під час руху адміністративної справи від її відкриття й винесення судового рішення до його перегляду та виконання. 

Перед  адміністративним  судочинством постають завдання, що пов'язані не лише зі здійсненням основних функцій по захисту прав фізичних та юридичних осіб від свавілля держави, але й по зміні відношення громадян до дієвості захисту своїх прав в судовому порядку, реальності захисту осіб від неправомірних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.  Досягти таких цілей допоможе лише злагоджена та чітко врегульована процесуальна діяльність, закріплена в нормативно-правових актах, по реалізації механізму захисту осіб, побудована на принципах судочинства, результатом якої буде забезпечення законності в  сфері публічно-владних відносин і захист прав та законних інтересів фізичних та юридичних осіб.    

З урахуванням викладеного, можна зробити висновок, що адміністративне судочинство - це форма позивного здійснення правосуддя, яка полягає у всебічному, повному, об'єктивному розгляді та вирішенні адміністративними судами в стадійному порядку, визначеному нормами Кодексу адміністративного судочинства України адміністративно-правових спорів, що виникають між фізичними та юридичними особами з одного боку та суб'єктом владних повноважень (органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами) - з іншого, з метою захисту прав та свобод фізичних осіб, прав і законних інтересів юридичних осіб, здійснення контролю у сфері публічно-правових відносин.

1. Принципи адміністративного судочинства

Принципи права - це основні засади, ключові ідеї права, які визначають його сутність. Принципи є об'єктивними властивостями права, які відображають закономірності суспільного розвитку, потреби даного суспільства, в них "зосереджений світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації та втілюються загальнолюдські цінності" (х 11 ст. 24).

Принципами судочинства називають основні, базові правила розгляду, вирішення судових спорів, які мають зовнішній вираз в нормах процесуальних кодексів. "Уявляється, що принципами (засадами) судочинства взагалі (незалежно від галузевої належності)  є передбачені законодавством основні пов'язані з метою і завданням останнього ідеї, які відображають  специфіку його стадій, інститутів, особливості процесуальної діяльності суду та всіх інших учасників процесу" (х5 ст.125). В розрізі процесу це найбільш загальні правила поведінки визначеного характеру, закріплені в законі, звернені для всіх учасників процесу, які мають загальнообов'язковий характер та забезпечуються засобами державного примусу і мають правовий механізм реалізації. 

 Для адміністративного судочинства, як для судочинства основним завданням якого є захист прав і свобод людини та громадянина, законних інтересів юридичних осіб  у сфері публічно-правових відносин, цілком зрозумілою є спрямованість принципів адміністративного судочинства, їх сутність.  Вони виступають як гарантії реалізації завдань судочинства, так і гарантії дотримання процесуальної форми цього захисту. "При цьому основна функція норм і принципів адміністративного процесуального права полягає в тому, щоб сприяти юридично правильному здійсненню прав і свобод громадян та виконанню обов'язків усіма учасниками процесу." (х2 ст.49).

Аналіз сутності загальних принципів судочинства, специфіки прояву у різних формах судочинства дає можливість визначити спрямованість, завдання, зміст та значення для суспільства і держави адміністративного судочинства.  Але теоретичне пізнання явищ повинно поєднуватися з практичним їх втіленням,  оскільки "саме погляд на конституційне й адміністративне право з позицій судової практики дає змогу розкрити їх особливості, величезний гуманітарний потенціал та упевнитись у тому, що обмеження свавілля державної влади не є декларацією або абстрактною філософською конструкцією." (х9 ст.54). Тому, на погляд автора лише через накопичення та аналіз  судової практики буде можливим оцінити весь потенціал принципів адміністративного судочинства, найкращим чином використати їх для теоретичної розробки та практичної реалізації засад судочинства.

  Принципи права та судочинства  взагалі і принципи адміністративного судочинства зокрема, неможливо розглядати без  урахування їх загальної єдності, взаємопов'язаності. Вони тісно переплітаються та взаємодоповнюють, переходять один в одного, деякі витікають один з одного.  У своїй сукупності всі принципи повинні утворювати струнку систему не суперечних одна одній основних засад, що після закріплення у чинному законодавстві оформлюються як явища правової реальності.

Поряд з класичною класифікацією принципів судочинства на загальноправові (конституційні), галузеві та міжгалузеві (ТГП, ст. 150), існує також декілька різновидів класифікації принципів адміністративного судочинства - загальні для всіх форм здійснення правосуддя та специфічні, тобто властиві лише для цієї форми здійснення правосуддя (цппр, ст. 49); закріплені в Конституції України та в законодавстві про судочинство (САП, ст. 205-206). Класифікація за джерелами закріплення принципів судочинства є цілком доцільною та сприятливою, оскільки дозволяє в повному обсязі відобразити всі принципи, як такі,  що вже існували в інших формах судочинства та знайшли свій специфічний вираз в адміністративному судочинстві.  Ряд принципів є логічним наслідком адміністративно-правової реформи в Україні, відображають вимоги та потреби часу щодо забезпечення  адміністративного судочинства в умовах розвитку правової демократичної держави. Однак, на думку автора, у зв'язку з тим, що законодавство, яке регулює адміністративне судочинство знаходиться в стані  становлення та розробки,  важливо, щоб класифікація принципів не носила як занадто звужений, так і навпаки досить розширений підхід до визначення та закріплення системи таких принципів. 

Автором пропонується наступна класифікація - принципи, що відображають сутність адміністративного судочинства, як форми здійснення правосуддя (верховенство права, законність, розподіл влади, незалежність суддів); принципи, що відображають сутність адміністративного судочинства, як процесу з його окремими самостійними стадіями, такі принципи відображають сам хід судочинства (правова рівність, доступність та гарантованість судового захисту, мова судочинства, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, диспозитивність, змагальність, активна роль суду, офіційність, швидкість розгляду адміністративних справ, обов'язковість судових рішень, апеляційне та касаційне оскарження). Така класифікація, на нашу думку, дозволяє простежити послідовність дії принципів адміністративного судочинства, їх реального втілення в різних стадіях адміністративного судочинства.  Критерій наведеної класифікації має складну структуру, по-перше, принципи поділяються на загальні та спеціальні, а по-друге, спеціальні принципи розташовуються в залежності від стадій процесу, де їх прояв є більш вагомим.