Виконавчий контроль здійснюється фінансовими контролерами бюджетного управління Міністерства економіки, фінансів і промисловості, бухгалтерами Управління національного рахівництва, яке підпорядковане цьому міністерству, та службовцями Генеральної інспекції фінансів; судовий контроль - Рахунковою палатою.

Генеральна інспекція фінансів, що створена у складі виконавчої гілки влади Франції ще 1816 року, пов'язана з кабінетом міністра економіки, фінансів і промисловості, проте не входить до жодного з управлінь цього міністерства. Інспекція перевіряє діяльність всіх бухгалтерів та адміністративної бухгалтерії вторинних розпорядників кредитами, що призначаються державою, стежить за дотриманням законодавства з фінансових питань державними підприємствами та квазідержавними органами, а також всіма підприємствами, діяльність яких торкається казначейства.

Крім зазначених відомств, у сфері виконавчої влади Франції функціонують структури спеціалізованих державних установ з контрольними функціями галузевого спрямування. Зокрема такі, як Банківська контрольна комісія, Центральна служба кредитного нагляду, Центр перевірки балансової звітності, Палата бюджетної дисципліни, Комісія економічного і регіонального розвитку країни, Генеральна інспекція національної освіти, Генеральна інспекція національної політики тощо [14, с. 18].

Основними критеріями державного контролю діяльності державних і приватних підприємств, що здійснюють свою діяльність на ринку фінансових послуг Франції, як і в ряді інших країн, є обов'язкове відрахування в державний (федеральний) бюджет належних сум платежів та виконання урядових замовлень. В державному секторі економіки, крім того, об'єктом державного контролю є ефективність роботи підприємств шляхом зіставлення видатків і реалізації продукції, цільове витрачання державних коштів та використання державного майна.

В Польщі, яка, як і Україна, тяжіє до змішаної республіканської форми державного правління, контроль за використанням державних фінансів суб'єктами господарювання всіх форм власності здійснюють Вища контрольна палата та Управління скарбового контролю Міністерства фінансів.

У Російській Федерації функції урядового контрольного органу у сфері фінансів донедавна здійснював Департамент державного фінансового контролю й аудиту Міністерства фінансів [150, с. 81].

Основними функціями цього Департаменту було здійснення контролю за цільовим використанням коштів федерального бюджету, державних позабюджетних фондів та інших федеральних коштів, за надходженням доходів від майна, що є власністю федерації, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності.

З 2002 року на базі цього органу створено дві урядові структури - Департамент державного фінансового контролю і Департамент державного аудиту.

В Австрії перевірки державного господарства і фінансової діяльності, пов'язаної з благодійними та іншими фондами, здійснює Рахункова палата.

Контроль за використанням суб'єктами господарювання державних фінансових ресурсів також здійснюють: у Великій Британії - Державна контрольна палата (Національний офіс аудиту), Канаді - апарат Генерального контролера, Угорщині - Державна рахункова палата, Індії - служба Генерального інспектора і ревізора Департаменту ревізій і рахівництва Міністерства фінансів, Фінляндії - державні ревізори, Російській Федерації - Рахункова палата при Державній Думі.

Зарубіжний досвід свідчить і про високий рівень результативності контрольних функцій. Ефективність системи контролю зумовлена кількома групами чинників і, зокрема, тим, що її удосконалення йде кількома напрямами, серед яких доцільно виокремити принаймні два, які можна вважати пріоритетними [157]. Перший напрям - це посилення незалежності контролерів від будь-яких впливів на їх рішення. Важливою запорукою є передусім те, що законодавством багатьох країн встановлені правові гарантії незалежності контролюючих інституцій від органів влади та управління, а також запобігання можливому тиску на них з боку будь-яких органів. Така незалежність досягається насамперед завдяки тому, що парламенти призначають склад вищих контрольних органів на терміни, які є більш тривалими від строків повноважень парламентаріїв цих країн.

Так, в США діяльністю ГКФУ керує Генеральний контролер, який призначається Президентом терміном на 15 років і затверджується на посаді Сенатом. Він може бути усунутим з посади лише згідно з процедурою імпічменту або ж у разі прийняття спільної резолюції Конгресу, підписаної Президентом США [25, с. 452].

Що стосується Південної Кореї, то її специфіка полягає в тому, що керівник контрольного органу за своїм службовим становищем стоїть вище будь-якого міністра. Статус цього керівника приблизно відповідає рівню першого віце-прем'єр-міністра.

Незалежність контролерів Франції полягає в тому, що керівництво Рахункової палати складається з незмінних магістратів, а основні штати, головним чином з казначеїв, які здійснюють контроль у рамках своїх департаментів. Вони мають право самостійно приймати кінцеві рішення щодо стягнень, нарахувань, передання справ до суду тощо, які не підлягають скасуванню ніякими іншими органами державної влади.

Істотною запорукою незалежності суб'єктів державного контролю є й те, що витрати на їх утримання затверджуються парламентами за окремими кошторисами.

Іншим важливим напрямом світової практики удосконалення державного контролю діяльності учасників фінансового ринку є підвищення дієвості контрольно-фінансової служби, а також неминучість покарання за порушення, без чого контрольна функція держави стає фікцією [59, с. 29].

Дієвість контролю пояснюється насамперед тим, що контролюючі суб'єкти зарубіжних країн наділені широкими повноваженнями. Вони мають право на вільний доступ у будь-який час до всієї потрібної їм інформації, одержання пояснень від різних осіб, які підлягають перевірці, можуть накладати штрафи, а в деяких випадках за результатами ревізій мають право па порушення питання про кримінальну відповідальність.

Керівники державних контрольних органів розвинених країн наділені винятковими повноваженнями у питаннях добору кадрів інспекторських служб. У США, Великобританії, Німеччині та інших країнах контролюючі органи мають розгалужену систему з добре організованим апаратом та укомплектованим достатнім штатом компетентних співробітників.

У процесі здійснення перевірок основна увага контролюючих органів зосереджується на доцільності та економічній ефективності витрат. При цьому у разі необхідності суб'єкти контролю розробляють рекомендації щодо скорочення нераціонально чи неефективно витрачених коштів. Внаслідок перевірок до бюджету повертають значні суми незаконно витрачених державних коштів.

Контрольно-ревізійні органи тісно взаємодіють з парламентами, регулярно надають їм інформацію про результати контролю, проводять аналізи та подають на розгляд парламентських комісій і палат звіти про наслідки перевірок використання державних асигнувань на різні цілі, висновки з бюджетно-фінансових питань тощо. Виконання контрольних функцій державними органами у зарубіжній практиці спирається на підтримку громадськості, що досягається завдяки широкій гласності результатів контрольно-ревізійної діяльності.

Для реформування національних систем контролю важливе значення має те, що з метою вивчення і поширення позитивного досвіду у світовій контрольній практиці у 1953 році було сформоване поза-урядове утворення в формі Міжнародної організації вищих контрольних органів (INTOSAI), до складу якої в даний час входять контрольні органи понад 130 країн світу, в тому числі й України.

Відповідно до програми діяльності цієї організації проводяться конгреси, семінари, конференції, обмін стажистами тощо. Через кожні три роки конгресом INTOSAI видається журнал. У межах INTOSAI діє Міжнародний центр розвитку контролю, основним завданням якого є підготовка та перепідготовка контролерів [38, с. 381].

Особливо важливою подією міжнародного значення стало проведення 1977 року в м. Ліма IX Конгресу INTOSAI, який прийняв Декларацію про керівні принципи контролю, які в найбільш концентрованому вигляді містять досвід організації контролю, набутий економічно розвиненими країнами світу. Використання міжнародного досвіду та ідей контролю, нагромаджених INTOSAI, є ефективним засобом допомоги контролюючим органам України у виконанні покладених на них завдань.

Виходячи з викладеного вище, в процесі становлення контролю в Україні доцільно використати ті елементи досвіду економічно розвинених країн, які вже знайшли визнання та підтвердження у світовій практиці. Зокрема, національна система контролю може бути ефективною за умови дотримання керівних принципів контролю, сформульованих у Лімській декларації 1977 року на IX Конгресі INTOSAI.

Таким чином, при аналізі світових надбань в організації контролю йдеться не про безпосереднє перенесення зарубіжного досвіду в українську практику, а про дослідження шляху, яким іде розвиток контролю в країнах, що можуть вважатися певним зразком у цій сфері, вивчення досягнень та помилок якого може посприяти становленню в Україні демократичного суспільства з реформованою економічною системою [94, с. 3-4].

Сучасна економіка України знаходиться на етапі інтегрування у загальносвітову економічну систему. Ефективність такої інтеграції залежить від єдності концептуального змісту і принципових основ організації контролю в Україні та економічно розвинених країнах. В той же час пряме перенесення тієї чи іншої схеми побудови контролю в Україні не завжди доцільне, оскільки може не лише посприяти, але й зашкодити реформуванню економіки. Тому існує необхідність реорганізації національної моделі контролю за допомогою конвергенції наукових досліджень зарубіжних та українських вчених, розроблення цілісної концепції контролю, покликаної стати методологічним фундаментом економічних і соціальних змін, що здійснюються в суспільстві.

Слід зауважити, що на вітчизняних теренах функцію по забезпеченню державного контролю діяльності учасників фінансового ринку, покладено на Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України [209].

Відповідно до Указу Президента України від 4 квітня 2003 року № 292 "Про Положення про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України" [209] ДКРРФПУ: