Правовий вплив у юридичній літературі визначають як результативну, нормативно-організаційну дію стосовно суспільних відносин, спеціальної системи власне правових засобів (норми права, правовідносин, актів реалізації та застосування) та інших правових явищ (правосвідомості, правової культури, принципів права, правотворчого процесу) [437, с. 286].

У літературі називають і різноманітні форми та засоби такого впливу [438, с. 87-107; 439; 366, с. 75-80; 440].

Сукупність же таких засобів (і зокрема, процедур) складає механізм правового впливу, який є системою загальних та спеціальних правових засобів за допомогою яких правові вимоги переводяться у соціальну поведінку суб'єктів, здійснюється нормативно-правова організація суспільних відносин [441].

Поняття "засіб" - загальнонаукове, міждисциплінарне. В філології його тлумачать як спосіб, прийом, дія, що дозволяє щось здійснити або ж як інструмент дії. Етимологічно термін "засіб" - це зв'язуюча ланка між суб'єктом та об'єктом діяльності, між ідеальною, уявною моделлю та матеріальним результатом.

В філософській літературі відзначається, що "засіб досягнення мети - це об'єктивні предмети або дії, що включені у структуру (целеполагающей) діяльності і такі, що забезпечують отримання певного результату" [442, с. 16]. Таким чином, засоби, що покликані забезпечити перехід ідеального (мети) в сутнісне (результат).

Правові засоби, як визначає С.С. Алексеев, це об'єктивовані субстанціональні правові явища, що володіють фіксованими властивостями, які дозволяють реалізувати потенціал права, його силу [106, с. 349-350]. Або як відзначає А.В. Малько, це правові явища, що дістають свій вираз в інструментах та діяннях і за допомогою яких задовольняються інтереси суб'єктів права, забезпечується досягнення соціально корисних цілей [443, с. 359]. Тобто, це ті явища правової дійсності, які розглядаються з точки зору їх функцій та ролі як засобів правового впливу на суспільні відносини, поведінку суб'єктів. Вираз через правові засоби соціальної сили права - це є вираз його цінності. А тому правові засоби є не тільки соціальною необхідністю та об'єктивною закономірністю, але й оптимальним способом організації суспільних відносин, який відповідає умовам, рівню розвитку суспільства і відображає процес визнання чи невизнання цінності права як регулятора суспільних відносин.

Правові засоби покликані забезпечувати досягнення поставленої мети, соціально значимих результатів. Вони набувають особливих властивостей діючи за правилом "мета - засіб - результат" та об'єднуються у певну систему - механізм правового впливу (зокрема, в механізм правового регулювання). І цей механізм, на думку Л.П. Тіхомірова, буде більш досконалим, якщо буде вищий процент сили, що йде на корисну роботу [444, с. 415].

Таким чином, правові засоби - це правові явища, які виражають соціальну цінність права і забезпечують досягнення юридично та соціально значимих результатів.

Класифікують правові засоби за різними підставами: а) за їх роллю (регулятивні та охоронні); б) за предметом правового регулювання - цивільні, конституційні, кримінальні; в) за характером приписів - нормативні та індивідуальні тощо.

Правовими засобами, які утворюють механізм правового впливу, є, насамперед, ті з них, що входять до складу механізму правового регулювання; тобто: 1) юридичні норми, нормативно-правові приписи; 2) правові відносини; 3) акти реалізації прав та обов'язків; 4) акти застосування права, індивідуальні приписи; 5) акти офіційного тлумачення. Їх можна назвати спеціальними правовими засобами, найбільш важлива функція яких направлена на досягнення мети правового регулювання.

Певне їх поєднання у правових режимах, методах правового регулювання виражає особливий порядок організації конкретних суспільних відносин, що дозволяє більш гнучко та диференційовано їх регулювати.

Адекватність та ступінь використання правових засобів характеризує рівень нормативності правової системи. Такий рівень буде низьким, якщо набір юридичних засобів буде недостатнім або невитребуваним суб'єктами для досягнення своїх цілей. Тому набір правових засобів, що утворюється в тій чи іншій правовій системі повинен бути адекватним та оптимальним, а також відображати діалектику взаємовідносин цілей та засобів, яка має характер двосторонньої детермінації, а саме, вибір засобів здійснюється в залежності від поставленої мети, але і мета повинна виходити із реальних, ті що є в наявності правові засоби, які необхідні для її досягнення. Вірне визначення мети та точний вибір засобів, як і інші фактори впливають на ефективність правового регулювання. Правове регулювання як цілеспрямована юридична діяльність супроводжує всю історію існування права в суспільстві, але в позитивному (державно-організаційному) праві воно має свідомо-вольовий та нормативний характер. Крім цього правове регулювання має свої природні межі в будь-якій правовій системі, і для його ефективності важливо враховувати ті соціальні сподівання, які існують в суспільстві.

Так як механізм правового регулювання виражає дієву сторону процесу переводу нормативності права в упорядкованість суспільних відносин, а тому основною функцією спеціальних правових засобів є забезпечення регулювання суспільних відносин. При цьому, як правило, використовуються такі способи впливу на суспільні відносини, як дозвіл, зобов'язання, заборона. Однією з важливих функцій є і функція впорядкованості суспільних відносин, заміни неправових і стихійних правовими та організованими механізмами.

До механізму правового впливу відносяться (поряд з механізмом правового регулювання) і такі правові засоби, як: правосвідомість, правова культура, правові принципи, правопорядок (загальні правові засоби). Ці засоби не входять до механізму правового регулювання; вони є загальними і включаються до механізму правового впливу поряд зі спеціальними правовими засобами.

Загальні правові засоби здійснюють психологічний, моральний, виховний, інформаційний, науково-ідеологічний вплив, і це є їх основною функцією. Спеціальні правові засоби можуть також здійснювати ці форми впливу, але це не буде їх основною функцією.

Відповідне поєднання загальних та спеціальних засобів в механізмі правового впливу впливає на рівень його нормативності, характеризує і рівень правової культури суспільства, і, зокрема, особи, є показником його правових можливостей та рівня правового розвитку, свідчить про витребуваність правової форми у впорядкуванні соціальних зв'язків, свідчить про конкурентноздатність правових цінностей з неправовими (моральними, релігійними, політико-ідеологічними, філософськими, традиційними тощо), а також протиправними, дозволяє попередити чи подолати конфлікт між правовими та іншими соціальними нормами [445, с. 93].

Водночас правовий вплив на суспільні відносини не є безмежним, так як правова система є підсистемою соціальної системи і її основним завданням є врегулювання суспільних відносин шляхом створення юридичних засобів (юридичних норм - насамперед), яке спрямоване на досягнення такої мети як правопорядок. Ці засоби повинні функціонувати у будь-якій підсистемі (економічній, політичній тощо), а також забезпечувати функціонування і самої правової системи.

В той же час вплив права можливий лише у межах свідомого діяння людини, тобто коли вони підвладні свідомості людини.

Все це свідчить про важливість використання наукових знань про механізм правового впливу для типологізації сучасних правових систем світу, перш за все даних про рівень нормативності будь-якої правової системи, чи певного типу.

Розкриваючи структурні особливості правової системи у динаміці, саме механізм правового впливу дає можливість встановити характерні ознаки того чи іншого типу правової системи (групи правових систем) у певному часі та просторі. На підставі викладеного можна зробити висновок, що тип правової системи - це сукупність найбільш суттєвих юридичних ознак, притаманних групі правових систем, що знаходяться у межах певного простору та часу. При цьому кожний тип має достатній та необхідний "набір" найбільш суттєвих юридичних ознак [446, с. 40; 368, с. 76].

Здійснюючи типологізацію сучасних правових систем, перш за все необхідно створити "ідеальні типи", моделі на підставі яких буде проводитися угрупування правових систем. Ці моделі повинні мати характерні риси, необхідні для створення "ідеального типу", а також ознаки, за якими здійснюється ідентифікація реальних правових систем з відповідним типом.

Для виявлення таких типів необхідними ознаками є: 1) особливості інституційної, функційної, нормативної частин (які визначають "набір" найбільш суттєвих юридичних ознак конкретного типу); 2) наявність відповідного механізму правового впливу, зокрема, відповідного рівня його нормативності. Важливими є і такі додаткові умови, як: 1) характер правової норми та відповідних способів і форм її об'єктивації, які визначають рівень нормативності механізму правового впливу, зокрема, механізму правового регулювання; 2) наявність відповідного механізму забезпечення реалізації правових норм шляхом здійснення відповідної юридичної діяльності (особливо судової). Ці параметри типу правової системи визначаються місцем та роллю правової системи у соціальній системі її структурною організацією та цільовою спрямованістю.

Здійснюючи угрупування сучасних правових систем світу на основі такої теоретичної моделі як "тип правової системи" можна виділити декілька типів правової системи: 1) романо-германський; 2) англо-американський; 3) релігійно-звичаєвий (традиційний) з підтипами: релігійно-общинний, філософсько-традиційний, звичаєво-общинний; 4) змішаний з підтипами: латиноамериканським та скандинавським; 5) міждержавно-правовий.

Аналіз романо-германського типу правової системи свідчить про оптимальне поєднання загальних та спеціальних засобів, а також про адекватний вибір останніх, що дозволяє говорити про високий рівень нормативності.

Проте відсутність різноманітних джерел права та оптимального ступеня їх поєднання веде до заформалізованості правової системи, відсутності гнучкості в правовому регулюванні. Це в свою чергу може впливати на ефективність правового регулювання та на рівень нормативності типу правової системи.

В англо-американському типі поєднання загальних та спеціальних засобів характеризується таким чином: значна частина загальних правових засобів входить до складу механізму правового впливу поряд зі спеціальними і при цьому порушується оптимальність у користь перших. До того ж рівень нормативності знижує менш загальний та абстрактний характер юридичної норми, а також можливість її об'єктивації не тільки у нормативно-правових актах, але й у судових прецедентах. Тому рівень нормативності цього типу правової системи - середній.

В релігійно-звичаєвому (традиційному) типі низький рівень нормативності пояснюється тим, що, перш за все, загальні правові засоби (а часто і неправові засоби) мають перевагу перед спеціальними. Свою роль у зниженні рівня відіграє і недиференційований характер норми (нерозмежованість нормативного та індивідуальних приписів, правових та моральних, релігійних, звичаєвих, традиційних правил), а звідси і специфічні способи об'єктивації (традиції, звичаї, релігійні джерела тощо).