Крім зазначеного, сторони можуть досягти примирення на  будь-якій стадії судового процесу, що буде підставою для закриття провадження в адміністративній справі.  Ці права поширюються й на розгляд справ в судах апеляційної та касаційної інстанції, а деякі на стадію виконання судового рішення.

Кожна сторона повинна доводити обставини, на які посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Але, виключенням є справи про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, в яких обов'язок доказування правомірності своїх рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Кодекс адміністративного судочинства України передбачає заміну не лише неналежного відповідача, але й неналежного позивача (ст.52). Так, встановивши, що із адміністративним позовом звернулась не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, адміністративний суд може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміну підсудності адміністративної справи. Враховуючи, що провадження в адміністративній справі відкривається за ініціативою позивача, який, як правило, несе судові витрати, йому не байдуже, хто буде відповідати на його вимоги, то заміна неналежного позивача та відповідача може бути проведена судом лише за його згодою. Якщо позивач не згоден на його заміну іншою особою, то ця особа може вступити у справу як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, про що суд повідомляє таку особу. Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою собою, суд може залучити цю особу як другого відповідача. Процесуальні дії, вчинені неналежними сторонами не є обов'язковими для осіб, які вступили в процес, і розгляд адміністративної справи після їх вступу починається спочатку. Від заміни неналежного позивача відмовився новий Цивільний процесуальний кодекс України, залишивши лише заміну неналежного відповідача та залучення співвідповідачів (ст. 33 Цивільного процесуального кодексу України). В цілому наявність заміни неналежного позивача в сфері публічно-владних відносин позитивною, оскільки є гарантом захисту прав, свобод........  Але ця норм у тому викладі, що закріплений в ч. 1 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, є заперечною. Так, Кодекс передбачає заміну неналежної сторони лише якщо це не призведе до зміни підсудності адміністративної справи. В той же час, Кодекс не містить шляхів виходу з ситуації, коли дійсно змінюється підсудність адміністративної справи. Суд в такому разі не може закрити справу чи залишити адміністративний позов без розгляду, оскільки для цього нема законних підстав, й одночасно не законним буде й продовження розгляду адміністративної справи. Не вирішеним в Кодексі адміністративного судочинства України є питання щодо ініціативи вирішення заміни неналежної сторони -  лише за ініціативою суду, або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі. Також, не висвітлено, яким чином має діяти суд, коли неналежний позивач буде згоден на заміну, а належний позивач не надасть згоди на вступ у справу. Серед підстав для закриття адміністративної справи чи залишення адміністративного позову без розгляду зазначеної підстави знов нема, а треті особи які заявляють самостійні вимоги на предмет спору,  вступають у справу лише за власним бажанням й  не можуть бути примусово залучені до участі в ній.

Кодекс адміністративного судочинства відмовився від інституту процесуальної співучасті та інституту зустрічного позову. Хоча наявність у випадку, передбаченому ч. 3 ст. 52 Кодексу адміністративного судочинства України, другого відповідача фактично і є формою пасивної співучасті.

Щодо зустрічного позову, то в позовному судочинстві, наприклад в цивільному, він виступає своєрідним гарантом відповідачу права на захист. Зустрічний позов подається з метою захисту права та нейтралізації первісного позову повністю або в частині. З відсутністю цього інституту в адміністративному судочинстві погоджуються не всі науковці. І. Коліушко вважає його таким, що має право на існування, зокрема, у спорах, що виникають з адміністративного договору, коли одна сторона звертається до адміністративного суду з вимогою зобов'язати іншу сторону виконати умови договору, а інша - оспорює дійсність самого адміністративного договору (ЦППР, с. 67).  

Поряд із сторонами, особами, які беруть участь у справі є треті особи та представники сторін й третіх осіб. Треті особи традиційно поділяються на дві групи:

1. треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору - вступають в адміністративну справу у будь-який час до закінчення судового розгляду шляхом подання адміністративного позову до сторін. Розгляд справи після вступу таких осіб починається спочатку. Крім прав та обов'язків осіб, які беруть участь у справі мають права позивача;
2. треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - вступають в справу за власною ініціативою, за ініціативою суду або клопотанням осіб, які беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача  у будь-який час до закінчення судового розгляду, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права, свободи, інтереси, обов'язки. Після вступу їх у справу розгляд справи не починається спочатку.

Юридичний інтерес третіх осіб до справи не рівноцінний інтересам позивача та відповідача, вони захищають  свої права, що відмінні та незалежні від прав сторін.

Серед осіб, які беруть участь у справі слід також назвати органи та осіб, яким законом надано право захищати права свободи та інтереси інших осіб. До них відносяться: Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування та інші. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії адміністративного процесу. Він має право знайомитись з матеріалами адміністративної справи для вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної, касаційної скарги, скарги за винятковими обставинами, заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, навіть якщо не брав участі в процесі. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі як законні представники або вступити у справу за своєю ініціативою з метою виконання покладених на них повноважень. Зазначену групу осіб не можна ототожнювати  з представниками, оскільки коло їх процесуальних прав та обов'язків не співпадають. Так, ці органи та особи не можуть закінчити справу примиренням, їх відмова від адміністративного позову або заміна позовних вимог не позбавляють особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов, права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі.

Свідки, експерт, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання та судовий розпорядник є учасниками адміністративного процесу. Їх процесуальний статус визначається Кодексом.

Кодекс  адміністративного судочинства України покладає на сторони та третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору, обов'язок нести судові витрати по справі. Вони складаються з судового збору та витрат, що пов'язані з розглядом адміністративної справи (витрати на правову допомогу, витрати сторін та їх представників, що пов'язані із прибуттям до суду, витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз, витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів на місці та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи). Судовий збір призначений для відшкодування витрат державі, які вона понесла при розгляді адміністративної справи, для стимулювання самостійного врегулювання правових спорів між сторонами, для запобігання подання необґрунтованих адміністративних позовів. Також, у справах, де позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем - фізична чи юридична особа, судові витрати, здійснені позивачем, стягненню з відповідача не підлягають (ч. 4 ст. 94 Кодексу  адміністративного судочинства України).

Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрати чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. По справах щодо уточнення списку виборців позовна заява подається до адміністративного суду без сплати судового збору.

Для  звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та законних інтересів особи встановлений річний строк, що обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод та законних інтересів (ст. 99 Кодексу  адміністративного судочинства України). Пропущення строку звернення є підставою для відмови в задоволенні адміністративного позову за умови, що на цьому полягає одна з сторін. Це загальні правила. Але з цього правила є виключення, а саме: в справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності виборчих комісій, комісій з референдуму, членів цих комісій передбачений п'ятиденний строк з дня прийняття рішення, вчинення дій або допущення бездіяльності, але не пізніше 24-ї години дня, що передує дню голосування; щодо уточнення списку виборців - не пізніше як за одну годину до закінчення часу голосування; щодо скасування реєстрації кандидатів на пост Президента України  - протягом трьох днів після виявлення підстав для скасування реєстрації кандидата на пост Президента України тощо. Строк подання позовної заяви  в таких категоріях справ не може бути поновлений, подана позовна заява  залишається без розгляду.

  Строки, які зобов'язують суд чинити процесуальні дії у визначений проміжок часу за характером є службовими строками, а не процесуальними. Кодекс адміністративного судочинства України майже відмовився від конкретних службових строків розгляду справи, замінивши їх оціночними "негайно",  "розумний строк". І хоча ст. 6 Європейської Конвенції з прав людини і основних свобод висуває вимогу про те, щоб строк розгляду справи був розумним, на практиці цього може виявитись недостатньо, може потягти за собою деяку плутанину та неврегульованість (А 13, с. 4).

  Слід зазначити, що факт існування конфліктної ситуації сам по собі не викликає адміністративний спір. Він є результатом реалізації громадянином ініціативи щодо оскарження управлінських рішень, дій чи бездіяльності, якщо вважає їх протиправними. Предметом адміністративного спору є об'єктивно існуюча або уявна проблема, яка є причиною непорозумінь між сторонами, коли громадянин вважає, що його права порушуються (П., ст. 36 см. 108).

Конституція України гарантує право на звернення до суду за судовим захистом (ст. 55). Звернення громадянина в такому разі позитивне не лише для цього громадянина, але й для правової держави в цілому, для забезпечення верховенства права, оскільки воно є рушійною засадою механізму контролю за дотриманням законності в сфері публічно-правових відносин (А 12, с.с. 221-222). Правом на звернення до суду володіють не лише громадяни, а й юридичні особи, посадові чи службові особи.