Правомірні дії, у свою чергу, слід розрізняти за ознакою спрямованості волі осіб, які вчиняють ці дії. Так, дії, здійснені з наміром породити юридичні наслідки, дістали в юридичній літературі назву юридичних актів [64, с. 291]. Юридичні акти як підстава виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин поділяються в науковій літературі на односторонні та двосторонні [227, с. 109-119]. Односторонній акт спричиняє правові наслідки незалежно від волі інших осіб (заповіт, адміністративний акт, судове рішення, інші владні акти державних органів). Двосторонні юридичні акти вимагають наявності угоди між двома особами або організаціями. При цьому важливо, щоб воля обох сторін була виражена в єдиному акті, що породжує ті самі наслідки.

В адміністративно-правовій науці юридичні акти називаються правовими актами управління [53-55 та ін.], що визначаються як: важлива форма управлінської діяльності (форма управління); управлінське рішення; правові акти; дії (або волевиявлення), оскільки вони можуть розглядатись як виконання певних дій правовстановлюючого або правозастосовного характеру у сфері управління; приписи, оскільки реальним змістом правових актів управління є правовстановлюючі та правозастосовні приписи; різновид документів (юридичних, службових), оскільки ті приписи, які в них містяться, мають своє документальне оформлення [228, с. 247; 53, с. 139].

Як було доведено нами у підрозділі 2.2 дисертації, категорія "правові акти управління" охоплюється більш широким за змістом поняттям "управлінські рішення". Проте не всі управлінські рішення можуть бути підставою для виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин. Слід зазначити, що правові акти управління також можуть бути класифіковані за різними критеріями, зокрема: 1) за юридичною природою: нормативні та індивідуальні; 2) за назвою: накази, вказівки, розпорядження, інструкції, постанови, листи тощо; 3) за сферою дії: а) правові акти управління, які поширюються на всі органи прокуратури (Положення про порядок проведення атестації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України [102]; накази ГПУ: "Про організацію роботи і управління в органах прокуратури України" [128]; "Про введення в дію Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому громадян в органах прокуратури України" [122]; "Про затвердження Положення про порядок приймання-передачі справ, документів та майна прокуратур при звільненні та призначенні прокурорів" [130]; "Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України" [132] та ін.); б) правові акти, дія яких поширюється на органи прокуратури певного рівня, наприклад обласні чи районні, або які видаються в межах однієї прокуратури (наказ про призначення, переведення, стажування, звільнення тощо); 4) за спрямованістю: акти, які стосуються всіх напрямків діяльності органів прокуратури (наприклад, наказ про підвищення вимог до виконавської дисципліни, про удосконалення контролю за діяльністю підлеглих тощо); акти, які стосуються одного напрямку роботи (наприклад, наказ про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України); 5) за формою: письмові, які є різновидом службових документів; усні, які використовуються під час безпосереднього керівництва.

Видання нормативних актів управління пов'язане із встановленням норм права. Такі нормативні акти найчастіше встановлюють конкретні права, обов'язки, відповідальність учасників адміністративно-правових відносин за участю органів прокуратури. Вони формують основи взаємодії різних суб'єктів управління, здійснюють правоохоронні функції управлінського характеру, передбачають юридичні гарантії забезпечення законності й дисципліни в управлінні органами прокуратури. За допомогою юридичних актів індивідуального характеру закони та інші правові норми застосовуються до конкретних обставин діяльності органів прокуратури. Такі акти містять точно визначені та персоніфіковані юридично-владні приписи. Вони відіграють роль юридичних фактів, з якими пов'язуються виникнення, зміна, припинення адміністративно-правових відносин. Акти застосування норм адміністративного права мають свої ознаки: індивідуальний характер, який виявляється, по-перше, у тому, що вони розв'язують цілком визначене й конкретне питання; по-друге, у них вказується конкретний адресат, який має додержуватися закріпленого в акті припису; вони мають державно-владний характер і є обов'язковими для всіх, кому адресовані; виконання акта гарантується, а за необхідності забезпечується примусом. Втім, слід зазначити, що такі акти не завжди містять владні приписи особі, до якої безпосередньо звернено норму. Тобто сам акт може бути звернений до однієї особи, а приписи, що містяться в ньому, - до іншої. Наприклад, наказ про нагородження працівника прокуратури цінним подарунком безпосередньо звернений до однієї особи, яку таким подарунком нагороджено, водночас вміщені в ньому державно-владні приписи стосуються працівника кадрового підрозділу, який зобов'язаний цей подарунок видати.

Як приклад індивідуальних актів застосування норм права, що спричиняють виникнення, зміну чи припинення адміністративних правовідносин, є накази про призначення на посаду, звільнення з посади, надання відпустки, допомоги, пільг, зарахування до резерву на висунення тощо.

Іншим видом правомірних дій, які спричиняють виникнення, зміну чи припинення адміністративних правовідносин, є укладання адміністративних договорів. Так, адміністративний договір використовується у процесі оформлення громадян на роботу в органи прокуратури, коли у двосторонній бесіді щодо умов праці посадова особа і претендент на посаду прокурора чи слідчого дійшли згоди. Як приклад адміністративного договору можна навести виділення виконавчим комітетом органам прокуратури службових приміщень на умовах оренди. Таким чином, договірні відносини передують виникненню адміністративно-правових відносин.

Норми адміністративного права безпосередньо впливають на вольовий зміст угод і формують їх так, що воля суб'єктів договору скеровується на реалізацію норми адміністративного права. Такий договір хоч і зберігає попередні цивільно-правові форми, однак набуває нової якості, стає адміністративним договором [55, с. 208].

Одним з видів правомірних дій є здійснення юридично значущих дій, наприклад прийняття присяги, службове атестування, стажування тощо. Так, працівник прокуратури, який прийняв присягу, зобов'язаний дотримуватись її. Він має право на отримання табельної зброї, набуває необхідних прав та виконує обов'язки згідно із Законом України "Про прокуратуру". Атестування є також дією, яка тягне за собою відповідні правові наслідки. У результаті цієї дії атестаційна комісія зобов'язана прийняти відповідне рішення. Так, відповідно до п. 10 Положення про порядок проведення атестації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України працівник, якого комісією визнано таким, що не відповідає посаді, яку він обіймає, не пізніше двох місяців після ознайомлення з рішенням може бути переведений за його згодою на іншу посаду. У разі відсутності такої згоди трудовий договір з ним розривається на підставі п. 2 ст. 40 КЗпП України.

Іншим різновидом правомірних дій, які приводять до юридичних наслідків незалежно від волі (намірів) особи, є юридичні вчинки. Наприклад, фізична особа подає до прокуратури звернення, в якому міститься прохання розглянути те чи інше питання. Однак під час розгляду цього звернення виявляються факти вчинення правопорушення (дисциплінарного, кримінального та ін.), на основі чого порушується справа. У наведеному прикладі воля особи, яка подала на розгляд в органи прокуратури звернення, стосувалася вирішення питань, що її інтересують, а не питання про притягнення конкретної особи до відповідальності.

Що ж стосується неправомірних дій (правопорушень, деліктів) як юридичних фактів, то вони характерні тим, що можуть бути тільки такими, що створюють правовідносини, у деяких випадках - такими, що змінюють їх, або такими, що перешкоджають виникненню правовідносин, але ніколи не бувають такими, що припиняють правовідносини, або такими, що поновлюють права й обов'язки. У правничій літературі неправомірні дії підрозділяють за такими критеріями: ступенем суспільної небезпеки (проступки, злочини); суб'єктами (дії індивідів, організацій); об'єктами (злочини проти особистості, злочини у сфері економіки, злочини проти суспільної безпеки і суспільного порядку тощо); галузями права (карні, адміністративні, цивільні, трудові та ін.); формою провини (навмисні, необережні); мотивами (хуліганські, корисливі та ін.) [16; 65; 82; 92; 142; 222].

Неправомірні дії порушують вимоги адміністративно-правових норм. Для сфери діяльності органів прокуратури найхарактернішим видом неправомірних дій є різні правопорушення. Вони тягнуть за собою виникнення адміністративно-деліктних (юрисдикційних) відносин. Юридичним фактом цієї категорії є і неправомірна бездіяльність. Наприклад, бездіяльність, наслідком якої стало невиконання законних вимог прокурора, належить до юридичних фактів, які тягнуть за собою виникнення адміністративно-деліктних відносин (ст. 185-8 КУпАП). До неправомірних дій ми також відносимо вчинення дисциплінарного проступку (невиконання, неналежне виконання службових обов'язків, вчинення аморального проступку тощо), у зв'язку з чим працівник прокуратури притягується до дисциплінарної відповідальності. Вчинення правопорушення тягне за собою виникнення певного кола правовідносин, пов'язаних із застосуванням норм матеріального та процесуального адміністративного права.

Для виникнення, зміни чи припинення адміністративно-правових відносин за участю органів прокуратури часто має значення не окремий факт, а їхня сукупність, яка у правничій літературі дістала назву фактичного складу. Як зазначає В.Б. Ісаков, юридична (фактична) сукупність - це система юридичних фактів, пов'язаних між собою таким чином, що правові наслідки настають лише за наявності всіх елементів цієї сукупності, вона охоплює взаємозалежні елементи, що окремо можуть взагалі не мати правового значення чи породжують не ті наслідки, яких прагнули суб'єкти права [229, с. 13].

Фактичний склад може бути визначено нормативним актом з конкретною вказівкою на всі його елементи. Наприклад, особа, яка претендує на службу в органах прокуратури, повинна: мати вищу юридичну освіту, необхідні ділові й моральні якості; подати відповідні документи за встановленим переліком; пройти профвідбір; пройти стажування строком до одного року; прийняти присягу. Якщо один з цих фактів відсутній, то громадянин не може бути прийнятий на службу до органів прокуратури.

У деяких випадках мають місце такі події або дії, що самі по собі є юридичними, але не є підставами для виникнення, припинення чи зміни адміністративно-правових відносин. Наприклад, стаж може бути недостатнім для обіймання посади прокурора області, але він має значення для нарахування надбавок за вислугу років.

Слід зазначити і те, що деякі юридичні факти можуть перешкоджати, призупиняти або відновлювати правовідносини. Наприклад, накладення на прокурора дисциплінарного стягнення може бути перешкодою для присвоєння йому наступного класного чину. Прикладом юридичних фактів, які призупиняють адміністративно-правові відносини, може бути видання наказу про відкомандирування прокурора в іншу область, накладення на нього дисциплінарного стягнення, у зв'язку з чим він не отримує надбавку, тощо. Як приклад юридичного факту, який є підставою відновлення правовідносин, можна навести рішення Генерального прокурора України щодо відновлення прокурора району на роботі у разі його незаконного звільнення за умови, що скаргу було подано не до суду, а Генеральному прокурору.