На відміну від інших елементів структури правовідносин, юридичні факти у правничій літературі дістали однакове розуміння, а відтак, і визначення. Як правило, під ними розуміють конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин [92, с. 82; 16, с. 369]. Таке визначення поняття юридичних фактів пропонують більшість науковців [64-66; 82; 83; 142; 222 та ін.], хоча є і деякі винятки. Так, Г. Кикоть під юридичними фактами розуміє "обставини, що несуть у собі інформацію про стан суспільних відносин, які входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права та інтереси особи, суспільства, держави та соціально-публічних утворень" [224, с. 30].

Певні факти є юридичними тому, що, по-перше, вказівка на них міститься в нормі права (як правило, у гіпотезі); по-друге, з їх наявністю норми права пов'язують настання юридичних наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин (суб'єктивних прав чи обов'язків). Як тільки у житті з'являються факти, зазначені в гіпотезі норми, остання починає діяти, внаслідок чого її адресати в одних випадках мають можливість реалізувати свої права й обов'язки, в інших - набувають суб'єктивних прав та обов'язків (права й обов'язки передбачаються диспозицією норми). Диспозиція зобов'язуючої або уповноважуючої адміністративно-правової норми приписує, якою може і має бути поведінка активної сторони. У науковій літературі розрізняють активну поведінку, тобто цілеспрямовану, ініціативну діяльність, пов'язану з додатковими витратами часу, енергії, коштів тощо, та пасивну, яка виражається у відмові від використання властивих індивіду можливостей [83, с. 526]. Отже, фіксуючи права та обов'язки, диспозиція опосередковано вказує на юридичні факти.

О.Ф. Скакун визначає функції юридичних фактів, а саме: залучення суб'єкта права до правовідносин; породження правосуб'єктності, її набуття або виникнення [16, с. 370]. Як слушно зазначають деякі автори, юридичний факт поєднує два нерозривно пов'язаних моменти: матеріальний і юридичний. З одного боку, це явище дійсності - подія або дія. Отже, у цьому сенсі йдеться про матеріальний (а точніше - "реальний" факт). Але, з іншого боку, цей реальний факт, будучи передбаченим нормою права, породжує відповідні правові наслідки, а тому є не просто "фактом реальності", а виступає як факт юридичний [224, с. 30].

Без юридичного факту правовідносини є неможливими. Юридичні факти є свого роду об'єднуючою ланкою між нормами права та правовідносинами, більш того, вони є передумовою виникнення правовідносин. Так, наприклад, норма права, яка передбачає, що "прокурорами і слідчими можуть призначатися громадяни України, які мають вищу юридичну освіту, необхідні ділові та моральні якості", не створює сама по собі правовідношення щодо проходження державної служби, передумовою виникнення цих правовідносин є: наявність вищої юридичної освіти; необхідні ділові й моральні якості; видання наказу про призначення конкретної особи на посаду прокурора, тобто має місце складний юридичний факт.

Таким чином, встановлення або підтвердження юридичних фактів - одне з головних завдань діяльності правозастосовних органів. Без цього є немислимими правильне застосування закону чи підзаконного акта, охорона та захист прав, свобод і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, вирішення питання про притягнення до відповідальності за порушення встановлених норм, правил тощо. Відтак, дослідження сутності та видів юридичних фактів як одного з елементів адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури має важливе як теоретичне, так і практичне значення.

Слід вказати на відмінність між юридичними фактами, які породжують, змінюють і припиняють цивільно-правові правовідносини, та юридичними фактами, які породжують, змінюють і припиняють адміністративно-правові правовідносини. Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати як з дій, передбачених актами цивільного законодавства, так і внаслідок дій, не передбачених цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки [225]. У галузі адміністративного права юридичні факти мають бути точно визначеними у нормах законодавчих чи підзаконних актів. Адміністративно-правові відносини виникають також у зв'язку з діями окремих громадян і посадових осіб, наприклад у разі звернення громадянина зі скаргою на дії посадової особи. Крім цього, юридичним фактом, що призводить до виникнення адміністративно-правових відносин, може бути бездіяльність.

Юридичні факти як підстави для виникнення, зміни та припинення адміністративно-правових відносин у діяльності органів прокуратури можна класифікувати за такими критеріями: 1) за характером юридичних наслідків на: а) правоутворюючі; б) правозмінюючі; в) правоприпиняючі; 2) залежно від наявності або відсутності зв'язку факту з волею суб'єкта на: а) дії, що є результатом активного волевиявлення суб'єкта і можуть бути як правомірними, так і неправомірними; б) події, тобто явища, що трапляються незалежно від волі людей (стихійне лихо, смерть тощо); 3) залежно від складу: а) прості - правовідносини виникають, змінюються, припиняються за наявності одного юридичного факту; б) складні - для виникнення, зміни чи припинення правовідносин необхідною є певна сукупність закріплених нормативно фактів.

За характером юридичних наслідків юридичні факти поділяються на: 1) правоутворюючі (укладення трудового договору чи контракту з працівником прокуратури); 2) правозмінюючі (видання наказу про переведення прокурора на іншу роботу в системі прокуратури); 3) правоприпиняючі (видання наказу про звільнення прокурора з органів прокуратури за однією з передбачених КЗпПУ підстав).

Слід зазначити, що один і той самий юридичний факт може бути правоутворюючим, правозмінюючим чи правоприпиняючим для суб'єктів, які є сторонами у правовідносинах. Так, у разі каліцтва чи інвалідності, що сталися у зв'язку з виконанням службових обов'язків, прокурор, слідчий прокуратури одержує компенсацію в розмірі від річного до п'ятирічного грошового утримання залежно від ступеня втрати працездатності (правоутворюючий юридичний факт). З цієї ж причини прокурор, слідчий прокуратури може бути переведений на іншу роботу в системі прокуратури (правозмінюючий юридичний факт) або звільнений на пенсію у зв'язку з інвалідністю (правоприпиняючий юридичний факт).

Залежно від волі людей юридичні факти поділяються на події або дії. Події - це явища, що не залежать від волі людини: стихійні лиха, народження, досягнення визначеного віку, смерть людини, закінчення термінів і т. ін. Вони можуть мати юридичне значення лише в тій мірі, у якій впливають на суспільні відносини. У науковій літературі події класифікують за різними ознаками: 1) за походженням: природні (стихійні) й залежні у своєму генезисі від буття та діяльності людини (соціальні); 2) залежно від повторюваності події: унікальні й повторювані (періодичні); 3) за тривалістю: моментальні (події) та тривалі у часі (процеси); 4) за кількістю учасників: персональні, колективні, масові; 5) за характером наслідків, що настали: події оборотні та необоротні тощо [224, с. 32].

Правові норми, що вказують на події, які мають юридичні наслідки, не оцінюють їх як правомірні або неправомірні саме тому, що події самі по собі є явищами стихійними, вони лише є підставою для правомірних наслідків. Наприклад, у Законі України "Про прокуратуру" зазначено, що "на посади прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та прирівняних до них прокурорів призначаються особи віком не молодше 30 років, які мають стаж роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше семи років; на посади районних і міських прокурорів - віком не молодше 25 років із стажем роботи в органах прокуратури або на судових посадах не менше трьох років" [1], тобто подією в наведеному прикладі є настання певного віку особи, з якого вона може обійняти ту чи іншу посаду прокурора, та відповідний стаж роботи. Інший приклад: у ст. 46 Закону України "Про прокуратуру" міститься норма, відповідно до якої прокурори і слідчі прокуратури підлягають атестації один раз у п'ять років [1]; у Положенні про порядок проведення атестації прокурорсько-слідчих працівників органів прокуратури України зазначено, що дострокова атестація проводиться: при висуненні на керівні посади та переведенні до вищестоящих прокуратур, у разі невиконання чи неналежного виконання службових обов'язків [102]. У першому випадку передбачено подію - сплив п'ятирічного терміну, у другому - дію, а саме: висунення на керівну посаду, переведення до вищестоящої прокуратури, невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, за наявності чого проводиться дострокова атестація.

Одним з видів подій як юридичних фактів є смерть працівника прокуратури. Однак якщо вона настала в разі протиправних дій злочинця, то має місце так звана "подія-дія", яка є приводом до притягнення до кримінальної відповідальності винної особи, з одного боку, та виплати одноразової допомоги в розмірі десятирічного грошового утримання за останньою посадою і призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника в розмірі його місячного посадового окладу - з іншого. За сім'єю загиблого зберігається право на одержання благоустроєного жилого приміщення на умовах і підставах, які існували на час загибелі працівника (ст. 50 Закону України "Про прокуратуру") [1].

Подіям як явищам, що не залежать від волі людини, протистоять усі види дій людей як волевиявлення людини. Можливість здійснення тих чи інших дій (утримання від них) працівниками прокуратури передбачена як законодавчими, так і підзаконними актами, посадовими інструкціями та положеннями. У загальному вигляді всі дії можна класифікувати на правомірні та неправомірні. Так, правомірна поведінка в науковій літературі визначається як "явище суспільно корисне, спрямоване на задоволення державних, суспільних і особистих інтересів, яке позитивно оцінюється суспільством і державою" [226, с. 148-149]. В юридичній літературі пропонується класифікація правомірних дій за такими підставами: за суб'єктами (дії громадян, організацій, держави); за юридичною спрямованістю (юридичні акти, юридичні вчинки, результативні дії); за галузевою приналежністю (матеріально-правові, процесуальні); за способом здійснення (особисто, через представника); за способом вираження і закріплення (мовчанням, жестом, документом) та інші [224, с. 31].

Переважна більшість дій в органах прокуратури є правомірними, наприклад: вирішення звернень громадян; порушення провадження про адміністративне правопорушення; винесення акта прокурорського реагування; здійснення фінансового контролю за діяльністю органів прокуратури; здійснення контролю за станом безпеки праці, протипожежної безпеки в органах прокуратури. Вищенаведені дії можна назвати зовнішньо-правомірними. До внутрішньо-правомірних, тобто тих, які виникають, розвиваються та припиняються, так би мовити, "всередині" органів прокуратури, ми відносимо: прийняття нормативних та індивідуальних актів управління; укладення адміністративних договорів; здійснення інших юридично значимих дій (прийняття присяги, стажування, атестація тощо).