Право на звернення до суду з адміністративним позовом може бути реалізовано тільки при наявності визначених адміністративним процесуальним законодавством суб'єктивних та об'єктивних передумов (більш детально були розглянуті в підрозділі 2.1). Серед них: підсудність справи даному суду, дієздатність позивача, наявність у представника позивача належним чином оформлених повноважень, належним чином складена позовна заява, сплата судового збору. Якщо ці умови дотримані, суд зобов'язаний прийняти позов та відкрити провадження в адміністративній справі. Якщо позовна заява містить недоліки, то суд не лише постановляє ухвалу про залишення  позовної заяви без розгляду, але й зобов'язаний вказати в ухвалі, які саме недоліки мають місце, в якій спосіб їх потрібно усунути і встановити розумний строк для їх усунення. Таке положення захищає громадян від безпідставного повернення адміністративного позову, дає можливість якісно підготувати позовну заяву. Відмова в його прийнятті може мати місце лише при виявленні процедурних факторів, що роблять неможливим відкриття адміністративного провадження (наприклад, спір не належить до адміністративної юрисдикції, наявність преюдиціального рішення суду, що вступило в законну силу тощо). Перелік підстав для відмови у відкритті провадження є виключним, що позбавляє суд можливості уникнути таким чином небажаних справ, використовуючи  для цього несуттєві підстави, гарантує позивачу реалізацію його права на судовий захист.

Право на судовий захист гарантується і особам на захист прав, свобод та інтересів яких подавався адміністративний позов Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини, прокурором, органами державної влади, місцевого самоврядування тощо. Так, якщо зазначені органи відмовились від адміністративного позову або змінили позовні вимоги, це не позбавляє особу права вимагати від суду розгляду справи, вирішення адміністративного позову в попередньому обсязі. 

2.а. Кожному в Україні гарантується право знати свої права та обов'язки (ст. 57 Конституції України). Продовженням цієї конституційної гарантії є ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої особи, які беруть участь у справі, мають право знайомитися з матеріалами справи, робити виписки з них, знімати копії, заявляти клопотання та відводи, подавати докази і брати участь у їхньому дослідженні, давати пояснення суду в усній і письмовій формі; приводити свої доводи по усім виникаючим у ході судового розгляду питанням тощо.

За загальним правилом кожна сторона в адміністративному судочинстві повинна довести обставини, якими вона обґрунтовує свої вимоги та заперечення. Але з урахуванням специфіки адміністративного судочинства, з цього права є виключення. Так, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності рішень, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.  Таким чином, відбувається вирівнювання становища звичайного громадянина та владних представників. Якщо в позовній заяві не будуть приведені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і докази, що підтверджують ці обставини (ст. 106 Кодексу адміністративного судочинства України), суддя відповідно до ст. 108 Кодексу постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Такий підхід виправданий, оскільки захищає відповідача від необґрунтованих обвинувачень і витрати часу для ходіння по судах.

Захищає відповідача від необґрунтованого пред'явлення позову та зайвих витрат у зв'язку з розглядом такого позову положення і ч. 1 ст. 95 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким, якщо позивач відмовився від позову, то за заявою відповідача з позивача стягуються витрати, що зазнав відповідач. На думку автора, в законодавство України про адміністративне судочинство доцільним було б впровадити положення, запроваджене у ст. 99 Цивільно-процесуального кодексу Російської Федерації, яке передбачає, що якщо особа заявила безпідставний  позов або систематично протидіяла правильному і своєчасному розгляду та вирішенню справи, суд може стягнути на користь іншої сторони компенсацію за фактичну втрату часу. Розмір компенсації визначається судом у розумних межах і з урахуванням конкретних доказів.

Право осіб, які беруть участь у справі, заявляти відводи спрямовано на забезпечення об'єктивності розгляду справи, створює впевненість, що справа буде розглянута та вирішена у точній відповідності до вимог процесуального та матеріального законів, у точній відповідності з дійсними процесуальними правами та обов'язками цих осіб, а також є однією з процесуальних гарантій захисту порушеного чи оспорюваного права та інтересу, що охороняється законом (ЦПП с.с. 267-268). Для недопущення зловживань цим правом, Кодекс адміністративного судочинства України в ч. 3 ст. 30 встановив, що відвід повинен бути вмотивований та заявлений до початку судового розгляду (виняток становлять випадки, якщо підстави для відводу стали відомі вже після початку судового розгляду по справі). Виглядає дискусійною форма вирішення питання про відвід судді (суду) самим суддею (судом). Така "демократичність" не надасть довіри до суддів з боку населення, а навпаки, викличе більше негативних суджень про систему правосуддя. Крім того, досить непереконливим є можливість існування на практиці випадку, коли суд визнає, що якось прямо чи побічно заінтересований в результаті розгляду справи, оскільки таке визнання може потягти вже для нього негативні наслідки.    

2.б. Право на справедливий розгляд включає в себе право на доступ до суду, рівність сторін у процесі, публічність судового розгляду та оголошення рішення суду, обов'язковість виконання судового рішення, що набрало законної сили та інше (САП, с. 346). Таке тлумачення справедливого розгляду на нашу думку є не досить коректним, оскільки воно є занадто розширеним.

Право на справедливий судовий розгляд нерозривно пов'язано з правом на ефективне відновлення порушених прав і визнанням того факту, що найбільш адекватним органом, здатним забезпечити таке відновлення, є суд ("Международно-правовое закрепление права на справедливое судебное разбирательство", О.И. Рабцевич, "Арбитражный и гражданский процесс", N 3, 2002).

1) Кожний має право на правову допомогу, що в передбачених законом випадках надається безкоштовно (ст. 59 Конституції України, ст. 8 Закону України "Про судоустрій України", ст. 16 Кодексу адміністративного судочинства України). Правовий захист повинен бути рівним та однаково ефективним для кожної людини, він є найбільш гарантованим та справедливим засобом захисту прав і свобод громадян (Основи конституційного права, с. 57). Надання правової допомоги являє собою надання правових послуг особами, які мають спеціальні знання. Вони можуть полягати в наданні консультацій з юридичних питань, складанні адміністративних позовів, апеляційних та касаційних скарг, безпосередньому виконанні у судовому розгляді справи обов'язків представника. Для надання правової допомоги при вирішенні адміністративних справ діє адвокатура, а в передбачених законом випадках, допомога може надаватись й іншими фахівцями в галузі права. Щодо останнього, то на теперішній час в Україні поки що нема такого закону. Але Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22 квітня 2005 р. N 117-р " Про затвердження заходів щодо виконання у 2005 році Плану дій Україна - ЄС" серед заходів  подальшого проведення судової та правової реформ для забезпечення незалежності судової влади та зміцнення її адміністративної дієздатності передбачена  розробка Міністерством юстиції України проекту Закону України "Про правову допомогу". Таким чином, можемо припустити, що цим законом нарешті будуть врегульовані питання діяльності фахівців у галузі права у адміністративному судочинстві, порядок та підстави надання безкоштовної правової допомоги тощо.

2) Гласність судового процесу є однією з гарантій забезпечення законності при розгляді справ адміністративним судом. Гласність реалізується в праві кожної особи отримати в адміністративному суді усну чи письмову інформацію щодо результатів розгляду його справи, знайомитись з технічним записом та журналом судового засідання. Кожен має право знайомитися в установленому порядку з судовими рішеннями у будь-якій розглянутій у відкритому судовому засіданні справі, що набрали законної сили (ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України).  Навіть тим учасникам процесу, які не були присутні в судовому засіданні суд зобов'язаний направити не пізніше наступного дня після ухвалення копію судового рішення (ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України). Відкритою для ознайомлення є й окрема думка судді. Суд зобов'язаний повідомити особам, які беруть участь у справі, про надходження апеляційної чи касаційної скарги по справі та надати строк для подання заперечень на них.

За загальним правилом, розгляд справ в адміністративних судах відбувається відкрито й лише в передбачених законом випадках, суд своєю ухвалою може оголосити судове засідання або його частину закритими. Але і в цьому разі, розгляд справи має проводитись з дотриманням усіх правил адміністративного судочинства. Зміст особистих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб може бути оголошений та досліджений у відкритому судовому засіданні лише  за згодою осіб, визначених ст. 303 Цивільного кодексу України.

Преса і публіка можуть не допускатися на весь судовий розгляд або частину його з міркувань моралі, громадського порядку чи державної безпеки в демократичному суспільстві, або коли того вимагають інтереси приватного життя сторін, або - в тій мірі, в якій це, на думку суду, є суворо необхідним, - при особливих обставинах, коли публічність порушувала б інтереси правосуддя; однак будь-яка судова постанова в справі повинна бути публічною, за винятком тих випадків, коли інтереси неповнолітніх вимагають іншого, чи коли справа стосується матримоніальних спорів або опіки над дітьми (ст. 14 Міжнародного пакту про громадські і політичні права 1966 року).

 Наявність обмеженого кола підстав для проведення закритого судового засідання пояснюється й існуванням в суспільстві недовіри до влади. Так, А.Шлезінгер зазначає, що головною метою системи секретності є приховування від громадськості некомпетентності і корумпованості влади, її прорахунків й помилок, а іноді й злочинів (Право людини на правосуддя с. 222 - А.Шлезінгер. Цикли американської історії. М. 1992. с. 433). Ознакою гласності та гарантією права громадян на інформацію, виступає й положення ч. 5 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким суд може прийняти рішення про дослідження у відкритому судовому засіданні інформації з обмеженим доступом, якщо буде встановлено, що вона є суспільно значимою або доступ до неї був обмежений з порушенням закону.

   Відкритий розгляд справи сприяє підвищенню ролі громадського контролю за діяльністю суду, забезпечує виховний вплив судового процесу, а фіксування судового засідання технічними засобами, крім того, підвищує у суддів та у осіб, які беруть участь у справі, почуття відповідальності, вимагає більш детальної підготовки до адміністративної справи. Суттєвість технічного запису в адміністративному судочинстві полягає й в тому, що лише він є офіційним записом судового засідання (ч. 7 ст. 12 Кодексу адміністративного судочинства України).