Україна, за своїми кліматичними умовами, якістю ґрунтів, трудовим потенціалом, традиціями, зерновиробництва, безумовно, в умовах продовольчої кризи може бути провідним сільгоспвиробником зернових не тільки в Європі, Африці, а потенційно провідним світовим експортером цієї продукції. Для цього необхідні відповідні економіко-правові умови державного регулювання виробництва та продажу зерна як внутрішньому, так і на світовому ринку. Вищевикладене пов'язане з інтересами сільгоспвиробників і держави загалом, може стати важливим чинником гарантування продовольчої безпеки України.

На вирішення цієї проблеми насамперед спрямовані положення Закону України від 04.07.2002 р. "Про зерно та ринок зерна в Україні" із змінами і доповненнями (надалі Закон). Як передбачено в Преамбулі, Закон спрямований нас творення правових, економічних та організаційних умов конкурентноспроможного виробництва і формування ринку зерна для забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому та фуражному зерні, нарощування його експортного потенціалу.

Метою Закону, відповідно до ст. 2 є: забезпечення продовольчої безпеки держави; формування сприятливої для ринку зерна інвестиційної, кредитної, податкової, митної політики; оптимізація структури та ефективності зернового виробництва з урахуванням потенціалу природно-кліматичних умов та ринкової кон'юнктури; забезпечення функціонування ринку зерна на засадах поєднання вільної конкуренції та державного регулювання з метою збалансування інтересів суб'єктів господарювання та держави; встановлення державного контролю за якістю зерна, продуктів його переробки та сортового насіння; стабілізація ринкових ресурсів зерна; нарощування експортного потенціалу ринку зерна; визнання пріоритетності розвитку ринку зерна; застосування режиму державних заставних закупівель; здійснення державної аграрної інтервенції; визначення порядку експорту та імпорту зерна та продуктів його переробки за міжнародними договорами.

Держава відповідно до ст. 9 Закону, визнає пріоритетність ринку зерна, сприяє його розвитку та стабільному функціонуванню.

Основними засадами державної політики регулюванню ринку зерна є: надання пріоритетної бюджетної, кредитної та інвестиційної підтримки суб'єктам здійснення режиму заставних закупівель зерна та суб'єктам державної аграрної інтервенції; забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, насіннєвому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту; встановлення розміру суми бюджетної позики, розрахованої виходячи з розміру встановленої мінімальної закупівельної ціни; гарантування сільськогосподарським товаровиробникам права вільного вибору використання зерна та ціни його реалізації; недопущення обмежень у пересуванні зерна та продуктів його переробки; контроль якості зерна та його зберігання; розвиток мережі обслуговуючих зерновий ринок кооперативних формувань; впровадження сучасних ресурсозберігаючих технологій у виробництві, зберіганні та переробці зерна; лізингове обслуговування ринку зерна.

Центральні та місцеві органи виконавчої влади сприяють першочерговому залученню інвестицій для розвитку матеріальної бази сільськогосподарських товаровиробників, заготівельних та зернопереробних підприємств, підприємств, які виготовляють машини устаткування, обладнання для зернового господарства, удосконалення інфраструктури ринку зерна.

Урожай зерна підлягає страхуванню, яке здійснюється сільськогосподарськими товаровиробниками всіх форм власності та господарювання відповідно до закону.

Державне регулювання ринку зерна здійснює Кабінет Міністрів України шляхом: запровадження режиму державних заставних закупівель; формування державного продовольчого резерву зерна з метою підтримки належного рівня продовольчої безпеки та здійснення державної аграрної інтервенції; забезпечення фінансування Аграрного фонду; сертифікації послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки; проведення цінової політики на ринку зерна та страхування ризиків для суб'єктів зернового ринку; впровадження механізму експорту та імпорту зерна і продуктів його переробки за міжнародними договорами; забезпечення фінансування програм експорту та імпорту зерна за міжнародними договорами за рахунок коштів державного бюджету; запровадження декларування зерна, що знаходиться на зберіганні, а також зерна, що зберігається суб'єктами виробництва зерна у власних або орендованих зерносховищах; забезпечення моніторингу ринку зерна; здійснення митно-тарифної політики; забезпечення розробки балансів зерна та періодичного їх уточнення; фінансування науково-селекційної роботи та насінництва, впровадження їх досягнень; фінансової підтримки виробників насіння, науково-дослідних установ, сортовипробувальних станцій за рахунок коштів державного бюджету; часткової компенсації сільськогосподарським товаровиробникам сортових надбавок за придбане ними насіння високих репродукцій за рахунок коштів державного бюджету; запровадження системи державних форвардних закупівель; запровадження режиму тимчасового адміністративного регулювання цін; надання тимчасової бюджетної дотації.

Зерно, згідно з у Законом це плоди зернових, зернобобових та олійних культур, які використовуються для харчових, насіннєвих, кормових та технічних цілей. За цільовим призначенням воно є таких видів: зерно продовольче, зерно, що використовується для переробки та виготовлення харчових продуктів, зерно технічного призначення зерно для промислової переробки та інші продукти (спирт, крохмаль, медичні препарати та інші). Зерно фуражне зерно групи фуражних та інших зернових культур, призначене для годівлі худоби та птиці у вигляді комбікормів, дерті тощо.

Ринок зерна в ньому визначений як система товарно-грошових відносин, що виникають між його суб'єктами в процесі виробництва, зберігання, торгівлі та використання зерна на засадах вільної конкуренції, вільного вибору напрямів реалізації зерна та визначення цін, а також державного контролю за його якістю та зберіганням. Комплекс виробничих і невиробничих формувань, які забезпечують умови виробництва зерна, його заготівлі, зберігання, переробки, реалізації, страхування, кредитно-фінансові та інші послуги формують інфраструктурі ринку зерна.

Відповідно до ст. 5 Закону суб'єктами ринку зерна є: суб'єкти виробництва зерна; суб'єкти зберігання зерна; Аграрний фонд та інші суб'єкти державних заставних закупівель зерна та державної аграрної інтервенції; акредитовані біржі; фонд аграрних страхових субсидій України та інші суб'єкти державного регулювання ринку страхування сільськогосподарської продукції; інші суб'єкти господарювання, які діють на ринку зерна; суб'єкти виробництва зерна є власники, орендарі та користувачі земельних ділянок, які використовують їх для виробництва зерна; суб'єктами зберігання зерна є: зернові склади (елеватори, хлібні бази, хлібоприймальні, борошномельні і комбікормові підприємства та інші суб'єкти виробництва зерна, які зберігаю його у власних або орендованих зерносховищах. Такі суб'єкти відповідно до укладених договорів із суб'єктами ринку зерна гарантують забезпечення якості та дотримання нормативів природних втрат зерна протягом терміну його зберігання; суб'єкти заставних закупівель зерна сільськогосподарські товаровиробники, зернові склади, Аграрний фонд та інші суб'єкти державних заставних закупівель зерна. Державну аграрну інтервенцію у даному випадку здійснюються також склади, Аграрний фонд та інші суб'єкти державної аграрної інтервенції, визначені законодавством; акредитовані біржі як суб'єкт ринку зерна товарні біржі, яким надано відповідним державним органом висновок про їх відповідність щодо надання послуг з укладення біржових угод купівлі-продажу зерна та продуктів його переробки та інші суб'єкти господарювання, які діють на ринку зерна.

Відповідно до ст. 18 Закону суб'єктам ринку зерна гарантується вільно розпоряджатися власними ресурсами зерна та продуктами його переробки, укладати угоди щодо їх продажу, у тому числі на експорт, брати участь у формуванні зернових ресурсів України.

Забороняється, крім випадків, визначених законами України, встановлювати обмеження у переміщенні зерна та продуктів його переробки.

З метою визначення обсягів зерна для розподілу за цвілевим призначенням ст. 19 Закону запроваджено його декларування. Під декларуванням розуміється діяльність суб'єктів зберігання зерна щодо визначення обсягів зерна, що знаходиться на зберіганні інформація про власників зерна є конфіденційною і при декларуванні зерна не розголошується. Порядок декларування зерна суб'єктами зберігання зерна затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.20-7 р. №554. Декларації подаються щомісяця: зерновими складами щодо обсягів зерна державного продовольчого резерву державного резервного насіннєвого фонду, регіональних ресурсів, іншого зерна, що знаходиться на зберіганні (крім зерна, закладеного до державного матеріального резерву); суб'єктами виробництва зерна щодо обсягів власного зерна, що зберігається ними у власних або орендованих зерносховищах.

Залежно від обсягів задекларованого зерна і державних потреб визначаються зернові ресурси та такі їх види.

Ресурси зерна державного інтервенційного фонду. Формування обсягів зерна до цього фонду здійснюється Аграрним фондом шляхом укладення договорів купівлі-продажу на аграрній біржі, а порядок його використання визначається законодавством. Реалізація зерна державного продовольчого резерву за необхідності його поновлення узгоджується із Кабінетом Міністрів України.

Ресурси зерна державного насіннєвого страхового фонду формуються за рахунок коштів державного бюджету в межах визначеного Кабінетом Міністрів України обсягу. Формування ресурсів цього фонду та його використання здійснюються за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до Закону України від 26.12.2002 р. "Про насіння і садивний матеріал" та Порядку формування, зберігання та використання державного резервного насіннєвого фонду, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2003 № 977.

Регіональні ресурси зерна формуються шляхом укладення договорів акредитованих біржах за рахунок коштів бюджету Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя в межах визначених ними обсягів. Уряд Автономної Республіки Крим, місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснюють моніторинг наявності продовольчого і фуражного зерна та визначають поточний і прогнозний рівень забезпеченості ним. У разі недостатнього рівня забезпеченості зерном вони формують свої регіональні ресурси на конкурентних засадах через акредитовані біржі.

За наслідками перевірки, відповідно до Порядку видачі сертифіката якості зерна та продуктів його переробки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2009 р. №848 "Держконтрольсільгосппрод видає сертифікат якості на партію зерна та продуктів його переробки, що зберігаються в окремій складській місткості або транспортуються в окремому транспортному засобі (залізничному вагоні, морському або річковому судні, критому автомобілі та інших засобах), а також контейнері.

Захист прав споживачів та суб'єктів ринку зерна щодо їх забезпечення якісним зерном і, відповідно, продуктами його переробки, встановлення показників якості забезпечується правовим інститутом державного контролю за якістю. Державний контроль за якістю у цій сфері покладається на спеціально уповноважені Кабінетом Міністрів України державні органи контролю за якістю зерна та продуктів його переробки інспекції якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції.