Загальновідомі обставини, які визнані судом, не потребують доказування. Одні автори вважають, що це — обставини, які відомі широкому колу осіб, у тому числі й складу суду, тому не потребують доказування, а об´єктивність їх існування очевид­на. Це в основному не дії, а події: землетрус, повінь, пожежа, інші стихійні лиха1. Інші автори стверджують, що загальновідо-мість факту обумовлена обмеженістю в часі, просторі й за ко­лом осіб. Що з часом людська пам´ять здатна забувати події, їх деталі і хронологію, що окремі обставини можуть мати не тіль­ки регіональну, а й світову відомість, що окремими особам мо­жуть бути відомі певні факти. Саме тому ці обставини мають бути визнані судом як загальновідомі2. Отже, обидві точки зору мають право на існування, однак у всіх випадках такі обстави­ни повинні бути визнані судом загальновідомими.

Визнані факти — це обставини, які визнаються сторонами. Ці обставини можуть не доказуватися, якщо проти цього: по-перше, не заперечують сторони; по-друге, у суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

1 Чорнооченко С. I. Цивільний процес України: Навч. посібник. — К.: Центр навч. літератури, 2004. — С. 117.

2 Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / С. В. Ківалов, О. І. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 192.

Відповідно до законодавства суд, орган владних повнова­жень (посадова особа) оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням (ст. 86 КАСУ, ст. 252 КУпАП), що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об´єктивному дослідженні. При цьому варто звернути увагу, що оцінка до­казів здійснюється судом (суддею), органом владних повнова­жень (посадовою особою) після з´ясування всіх обставин у справі та перевірки їх доказами, заслуховування додаткових по­яснень, свідчень, дослідження додаткових доказів, якщо вони є, і передує прийняттю рішення у справі.

Об´єктом оцінки виступають як докази, так і процесуальні джерела, що їх містять. Оцінка доказів безпосередньо пов´язана з дотриманням законності їх зібрання і перевірки, складання процесуальних документів, урахуванням якісних (допустимості, достовірності доказів) та кількісних (достатності доказів) оз­нак. В оцінці доказів певним чином беруть участь і особи, які є учасниками адміністративної справи, котрі шляхом клопо­тань, заперечень, пояснень висувають додаткові питання і роб­лять власні висновки щодо оцінки доказів.

Усі докази мають однакову силу і не мають для суду, орга­ну, уповноваженої особи наперед встановленої сили. Оцінка доказів здійснюється на підставі принципів: верховенства пра­ва; законності, рівності всіх учасників адміністративного про­цесу перед законом; змагальності сторін; диспозитивності та офіційного з´ясування всіх обставин у справі.

6.4. Класифікація доказів. Заходи забезпечення доказів та адміністративних проваджень

Чітке й послідовне розрізнення доказів як відомостей про факти, обставини та їх процесуальних джерел мають певне прикладне значення при оцінці та перевірці доказів. У науковій літературі1 докази поділяються:

1) залежно від відношення до обставин, що підлягає дока­зуванню — на прямі та непрямі.

Прямі докази — це докази, з яких можна зробити достовір­ний висновок про існування чи відсутність доказуваного фак­ту, тобто прямі докази безпосередньо вказують на обставину, що підлягає доказуванню.

1 Колпаков В. К, Кузьменко О. В. Адміністративне право України: Під­ручник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 298; Коваленко Є. Г. Кримінальний процес України: Навч. посібник. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — С. 120.

Непрямі докази — це докази, з яких можна зробити ймовір­ний висновок про існування чи відсутність доказуваного факту. Наприклад, незареєстроване в органах юстиції рішення Київра­ди в листопаді 2006 р. про підвищення тарифів на комунальні послуги — прямий доказ нелегітимності нормативного акта, а відсутність у ньому прозорого обґрунтування підвищення та­рифів — непрямий доказ, який вказує на ймовірність завищен­ня цих тарифів, що потребує додаткових доказів;

2)  в адміністративно-деліктних провадженнях залежно від 
обставин, що обтяжують чи пом´якшують відповідальність — 
на обвинувальні та виправдувальні.

Обвинувальні докази вказують на те, що правопорушення було вчинене саме даною особою з певною метою, є наявність вини та обставин, що обтяжують відповідальність.

Виправдувальні докази вказують на те, що немає складу пра­вопорушення, відсутні його юридичні ознаки, відсутня сама подія правопорушення, що дана особа до вчиненого правопо­рушення непричетна або особа вчинила правопорушення з не­обережності, випадково, чи ця особа є неповнолітньою, визна­ла свою провину тощо;

3)  за джерелами відомостей докази, а також самі джерела — 
на первісні та похідні.

Первісні докази — це докази, отримані із першоджерел. На­приклад, показання свідка-очевидця, оригінал документа, пошкоджений транспортний засіб та ін.

Похідні докази — це докази, які отримані «з других рук» (зекопсі кеші). Наприклад, свідок дав показання з чужих слів, ві­домості отримані з копії документа, відомості отримані за допо­могою фотозйомки пошкодженого транспортного засобу та ін.

Зазвичай суд, орган (посадова особа), уповноважена особа повинні намагатися користуватися першоджерелами, оскільки при користуванні похідними доказами збільшується ймовір­ність (можливість) перекручування фактичних даних. Але і похідні докази можуть бути корисними при їх ретельній пере­вірці повноти і правильності, в поєднанні з первісними джере­лами.

Забезпечення доказів та адміністративних проваджень яв­ляє собою сукупність способів закріплення відомостей про акти, що мають значення для своєчасного і правильного вирі­шення адміністративної справи. Забезпечення доказів здійс­нюється у випадках, коли є підстави побоюватися, що їх дже­рела можуть бути знищені, чи в силу природних закономірнос­тей зникнуть або використання потрібних доказів стане згодом неможливим чи ускладненим. Наприклад, очікується від´їзд свідка на тривалий час за кордон; тяжкий стан здоров´я свідка; пошкоджені речові докази, які можуть бути використані на за­пчастини чи відремонтовані, поновлені; втрата або знищення письмових доказів, у тому числі й інформаційних носіїв шля­хом підпалу, розмагнічування тощо; зникнення з місця приго­ди особи, яка вчинила адміністративне правопорушення; зни­щення або зникнення об´єкта експертизи та ін.

Забезпечення доказів ініціюють особи, які беруть участь у справі, заінтересовані особи до відкриття провадження у справі. Це сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб, суб´єкти звернення, особи, права і законні інтереси яких зачі­пає або може зачіпати прийняття рішення у справі. У ад­міністративно-деліктних провадженнях забезпечення доказів ініціюють органи (посадові особи), уповноважені розглядати і вирішувати справи про адміністративні правопорушення, а та­кож особа, яка притягається до адміністративної відповідаль­ності, потерпілий, законні представники.

Підставою забезпечення доказів є заява особи, яка бере участь у справі, чи заінтересованої особи у провадженнях з ад­міністративного судочинства та в сфері управління. В адміністра­тивно-деліктних провадженнях забезпечення доказів і прова­джень законодавчо врегульовано з визначення компетенції і пов­новажень посадових осіб, які здійснюють провадження у справах про адміністративні провадження (статті 260—267 КУпАП).

Відповідно до ст. 75 КАС України у заяві про забезпечення доказів повинні бути зазначені: 1) вказівка на докази, які необ­хідно забезпечити; 2) обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; 3) обставини, які свідчать про те, що надання потрібних доказів може стати неможливим або ускладненим; 4) вказівка на справу, для якої потрібні ці докази, а також з якою метою потрібно їх забезпечити. Заява подається до суду, який розглядає справу, а якщо провадження у справі ще не відкрито, то до місцевого адміністративного суду, на території якого мо­жуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

Заява розглядається протягом п´яти днів після її надходжен­ня з повідомленням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Про забезпечення доказів або про відмову в забезпечен­ні доказів суд постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена. Забезпечення доказів здійснюється за загальними правилами вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених стаття­ми: 77—81, 138—149, 271 КАС України; 260—267 КУпАП.

Забезпечення доказів та адміністративних проваджень здій­снюється судом, органом владних повноважень (посадовою особою) шляхом:

1)  відібрання (витребування) пояснень свідків, третіх осіб 
та їхніх представників;

2)  відібрання (витребування) показань (допиту) свідків;

3)    відібрання (витребування) письмових доказів або їх 
копій;

4)   відібрання (витребування) речових доказів;

1. призначення експертизи (комплексної, комісійної, до­даткової і повторної);

6)   огляду доказів на місці;

1. тимчасового вилучення письмових чи речових доказів для дослідження судом, органом владних повноважень, поса­довою особою — у провадженнях у сфері управління;
2. судового доручення щодо допиту свідка за місцем або у місці його проживання (перебування), вчинення інших проце­суальних дій, спрямованих на збирання і забезпечення доказів.

У адміністративно-деліктних провадженнях забезпечення провадження у справах, а разом і забезпечення доказів здійсню­ється шляхом:

1. складання протоколу про адміністративне правопору­шення;
2. адміністративного затримання особи, яка вчинила ад­міністративне правопорушення з метою встановлення особи, складання протоколу, забезпечення своєчасного і правильного розгляду справи;
3. особистого огляду особи, яка вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення суспільної небезпеки (вхід до державної установи, посадка на літак та ін.);
4. огляд речей і вилучення речей та документів особи, яка вчинила правопорушення, або осіб з метою забезпечення су­спільної небезпеки (відвідування державних установ, перевірка багажу при польотах літаком, вилучення наркотичних засобів, самогону і самогонних апаратів, зброї, лікарських засобів, не­законно придбаних нагород, почесних грамот і грамот вищих державних органів тощо).

Адміністративне затримання, складання протоколу, допит свідків, потерпілої сторони, особи, яка вчинила правопорушен­ня, особистий огляд, огляд і вилучення речей досить повно і імперативно регламентовані Кодексом України про адміністра­тивні правопорушення.