Джерела доказів у адміністративному процесі суттєво не відрізняються від тих, що прийняті у цивільному чи криміналь­ному процесі. Тому теорія доказів у адміністративному процесі, її основні положення певною мірою можуть бути запозичені із загальної теорії доказів з урахуванням, звичайно, особливостей адміністративних проваджень.

Джерелами доказів можуть бути:

1 Основи адміністративного судочинства в Україні: Навч. посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг. ред. Н. В. Александ-

рової, Р. О. Куйбіди. — К.: Конус-Ю, 2006. — С. 86—87.

2 Там само. — С. 87.

1) пояснення сторін, третіх осіб та їхніх представників, осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, суб´єктів звернення, інших учасників процесу. Ці пояснення оцінюють­ся поряд з іншими доказами у справі. Зазначені особи, які да­ють пояснення про відомі їм обставини, можуть бути допитані як свідки;

1. визнання стороною обставин, якими друга сторона обґрун­товує свої вимоги або заперечення; визнання особою, яка при­тягається до адміністративної відповідальності, своєї провини;
2. показання свідків про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи також допитуються як свідки. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності. Кожний свідок допитується окремо. Головуючий у судовому засіданні приводить свідка до при­сяги, попереджає про відповідальність за завідомо неправдиві показання і за відмову від давання показань. За такими самими правилами допитується свідок за місцем його перебування (проживання), який не може бути присутнім з поважних при­чин у суді, суддею адміністративного суду (у справах про ад­міністративні правопорушення — дільничним інспектором міліції), який знаходиться за місцем проживання (перебуван­ня) свідка.

Допит малолітніх, які не досягли 14 років, і неповнолітніх, у віці від 14 до 18 років, свідків проводиться у присутності (за розсудом суду) або педагога, або батьків, усиновлювачів, опі­кунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

Особливістю допиту неповнолітніх є те, що: по-перше, свідки які не досягли 16-річного віку, з якого настає кримі­нальна відповідальність за завідомо неправдиві показання і від­мову від давання показань (статті 384—385 КК України), не попереджаються про відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, не приводяться до присяги; по-друге, з метою уникнення впливу на непов­нолітнього за ухвалою суду із зали суду на час допиту непов­нолітнього може бути видалена та чи інша особа, яка бере участь у справі;

4)  письмові докази — це документи, у тому числі електронні, 
акти управління, листи, телеграми, адміністративні договори 
(угоди), будь-які інші письмові записи, що містять у собі відо- 
мості про обставини, які мають значення для справи. До пись- 
мових доказів належать також звіти, інформація у вигляді слів, 
цифр, креслень, схем місця події, планів забудови населених 
пунктів, будинків, розміщення межових знаків та ін. Документ 
— це результат відображення фактів, подій явищ об´єктивної 
дійсності і розумової діяльності людини1. Якщо доданий до справи документ викликає сумнів або є фальшивим, то особа, яка бере участь у справі, може просити суд (посадову особу) виключити його із числа доказів і вирішити справу на підставі інших доказів або вимагати проведення експертизи;

5) речові докази — це предмети матеріального світу, що міс- 
тять інформацію про обставини, які мають значення для спра- 
ви. Наприклад, в адміністративно-деліктних провадженнях — 
це предмети, на яких залишилися сліди правопорушення 
(пошкодження внутрішнього обладнання транспортних засобів 
міського електротранспорту та ін.); в адміністративно-судочин- 
них провадженнях — це предмети, які були об´єктом неправо- 
мірних дій суб´єкта владних повноважень (використання елек- 
тронних носіїв інформації про вибори чи референдуми з пору- 
шенням правил). Речовими доказами є також магнітні, 
електронні та інші носії інформації, що містять аудіовізуальну 
інформацію про обставини, які мають значення для справи, 
показання технічних засобів — швидкості руху транспорту, 
виміру вмісту спирту в речовині, рівня шуму, радіологічного 
забруднення та ін. Особи, якими подані речові докази, можуть 
звернути увагу суду на ті чи інші обставини, пов´язані з дока- 
зом та його оглядом;

6)    висновки експертів — це письмові документи про 
об´єктивне, аргументоване, основане на законі вивчення, пере- 
вірку, аналітичне дослідження, кількісну чи якісну оцінку ви- 
сококваліфікованим фахівцем чи установою певного питання, 
явища, предмета, документа, які вимагають спеціальних знань 
у відповідній сфері суспільної діяльності, що мають значення 
для адміністративної справи.

1 Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практич­ний коментар; За ред. С. В. Ківалова, О. I. Харитонової / С. В. Ківалов, О. I. Харитонова, О. М. Пасенюк, М. Р. Аракелян та ін. — Харків: Одіссей, 2005. — С. 198.

Докази, одержані з порушенням закону, судом, органом владних повноважень (посадовою особою) при розгляді й ви­рішенні справи не беруться до уваги (ч. 3 ст. 70 КАС України, ст. 251 КУпАП). Це пряма заборона брати до уваги докази, одержані незаконним шляхом. Правовий порядок і процесу­альна форма збирання, закріплення, перевірки і оцінки доказів виступають як гарантії забезпечення законності й верховенства права у розгляді та вирішенні адміністративних справ.

6.3. Дослідження та оцінка доказів у адміністративному процесі

Дослідження доказів є важливою частиною адміністратив­них проваджень і здійснюється судом, органом владних повно­важень під час розгляду адміністративної справи. Суттєвою складовою дослідження доказів є визначення предмета доказу­вання, який конкретизується з урахуванням кожної адміністра­тивної справи.

Предметом доказування є обставини, якими обґрунтову­ються позовні вимоги чи заперечення позивача і відповідача, доводи і міркування суб´єкта звернення і уповноваженої особи, установлення наявності правопорушення компетентним орга­ном або установлення обставин, які мають інше значення для вирішення справи.

Особливість адміністративних проваджень і полягає в тому, що кожне провадження має відповідні властивості, які відме­жовують один вид проваджень від іншого.

У провадженнях у сфері управління доказуванню підлягають:

1. чи підвідомча справа суб´єкта звернення розгляду даним суб´єктом владних повноважень;
2. чи порушені права та інтереси суб´єкта звернення або заінтересованої особи;

3)   чи правомірні вимоги суб´єкта звернення;

1. чи правомірні адміністративні акти, процедурні рішення, дії чи бездіяльність суб´єкта владних повноважень, які оскар­жуються;
2. чи підлягають задоволенню вимоги суб´єкта звернення або заінтересованої особи;
3. чи заподіяно майнову шкоду порушенням прав і закон­них інтересів суб´єкта звернення.

У провадженнях із адміністративного судочинства доказу­ванню підлягають наступні загальні факти:

1. факти протиправних рішень, дій чи бездіяльності органу владних повноважень, що порушують права, свободи чи інте­реси фізичних і юридичних осіб.
2. факти наявності чи відсутності адміністративно-право­вого спору або спору про право;

3)  факти наявності інтересів третіх осіб;

4)  факти неможливості відмови позивача від адміністратив- 
ного позову повністю або частково, а відповідача — визнати 
адміністративний позов повністю або частково;

5)   факти необхідності забезпечення доказів;

6)   факти щодо невідкладного розгляду і вирішення справи;

7)  факти про відмову у відкритті провадження в адміністра- 
тивній справі;

8)   факти залишення позовної заяви без розгляду;

9)   факти зупинення та поновлення провадження у справі;

10)   факти закриття провадження у справі;

11)   чи підлягає позов задоволенню;

12)  чи заподіяно рішенням, дією чи бездіяльністю органу 
владних повноважень майнову моральну шкоду;

13)  чи є підстави допустити негайне виконання постанови. 
Інші факти включаються до предмета доказування залежно

від конкретних обставин справи. Наприклад, неможливості ви­конання делегованих повноважень чи виконання адміністра­тивного договору, правомірності проведення підрахунку голо­сів на виборах чи референдумі тощо.

В адміністративно-деліктних провадженнях доказуванню підлягають:

1)   чи було вчинено адміністративне правопорушення;

2)   чи винна дана особа в його вчиненні;

3)   чи підлягає вона адміністративній відповідальності;

1. чи є обставини, що пом´якшують і обтяжують відпові­дальність;

5)   чи заподіяно майнову шкоду;

1. чи є підстави для передачі матеріалів про адміністратив­не правопорушення на розгляд громадської організації, трудо­вого колективу, а також з´ясування інших обставин.

Не підлягають доказуванню преюдиційні факти та загаль­новідомі обставини (ст. 72 КАС України, ст. 280 КУпАП).

Преюдиційні факти: 1) це факти, що встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, які не доказуються при роз­гляді інших справ, у котрих беруть участь ті самі особи або особа, щодо яких (якої) встановлено ці обставини (ч. 1 ст. 72 КАС України). Це положення ґрунтується на правовій власти­вості законної сили судового рішення, за якими особи, які бра­ли участь у справі, не можуть знову оспорювати в іншому про­цесі встановлені судом факти в такій справі; 2) вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністра­тивний проступок, які набрали законної сили, є обов´язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений ви­рок чи постанова суду (ч. 4 ст. 72 КАС України). Це положення застосовується лише в двох питаннях: чи мало місце діяння; чи вчинене воно цією особою. Наприклад, при відшкодуванні по­зивачеві шкоди, заподіяної корупційними діями за ознаками ст. 8 Закону України «Про боротьбу з корупцією», адміністра­тивний суд не може обговорювати вину відповідача чи встанов­лювати особу відповідача, оскільки ці питання з´ясовані при розгляді справи про адміністративне правопорушення. Але правові наслідки корупційних дій, розмір шкоди, завданої по­зивачеві, підлягають дослідженню.