Медіареформи у сучасній Україні та Республіці Польща: політико-правовий аспект

Ю.В. Палагнюк

Стаття присвячена аналізу процесу прийняття нової нормативно- правової бази щодо аудіовізуальних засобів масової інформації в Україні та Республіці Польща, виявлення та порівняння політичних ускладнень цього процесу в досліджуваних країнах.

Ключові слова: засоби масової інформації, реформування, порівняльний аналіз.

Статья посвящена анализу процесса принятия новой нормативноправовой базы относительно аудиовизуальных средств массовой инфор- мации в Украине и Республике Польша, выявления и сравнения политических осложнений этого процесса в изучаемых странах.

Ключевые слова: средства массовой информации, реформирование, сравнительный анализ.

The process of the passing new legislature on electronic media in the Republic of Poland and Ukraine, the political complications of this process are analysed and compared in this article.

Keywords: mass media, reformation, comparative analysis.

Вільні медіа, позбавлені ідеологічних або політичних обмежень, вважаються важливою складовою сучасної демократичної політичної системи. Саме тому на початку 1990-х рр. у країнах Центрально-Східної Європи, у тому числі в Республіці Польща й Україні, у процесі постсоціалістичних трансформацій набуло актуальності запровадження медіареформ шляхом переходу від централізованих, підконтрольних мас-медіа, що знаходилися під цензурою держави, до демократичних, незалежних і плюралістичних засобів масової інформації. Співвідношення між демократизацією та медіареформами у Центрально-Східній Європі є досить комплексним. Процес демократизації медіасистем у реґіоні вказує на потребу як політичних, так і економічних змін, із якими тісно пов'язані правові перетворення та випробування.

Дана стаття присвячена дослідженню особливостей формування законодавчого забезпечення функціонування мас-медіа в умовах постсоціалістичних трансформацій та обґрунтуванню політичних детермінант медіареформування. Дослідження охоплює сучасний етап медіатрансформацій в Україні та Республіці Польща, що характеризується процесом постсоціалістичних перетворень (з 1989 р. у Республіці Польща, 1991 р. - в Україні і до сьогодення).

Правові основи функціонування ЗМІ докладно аналізуються спеціалістами Польщі. Цим питанням присвячені роботи А. Бальчинської-Косман, З. Бєлецького, К. Док- торович, Р. Котапського, Б. Михальського, C. Пьонтка, Я. Собчака, Р. Хрущака, Ф. Ясінського. Актуальним питанням взаємодії ЗМІ та політики в рамках дослідження постсоціалістичних трансформацій медіа присвячені роботи Б. Добек-Остров- ської, М. Гжегожевської, К. Лабендж, Є. Новінської, Т. Сасінської-Клас.

Роль мас-медіа у демократизації країни висвітлюється у працях українських дослідників Д. Дуцик, А. Костирєва, Е. Мамонтової, І. Ненова, Н. Олексієнко, І. Пас- лавського, Г. Хлистун, О. Шахтемірової, Д. Яковлева. Нерозривно з даною проблематикою пов'язана тема свободи слова в Україні та її нормативно-правового забезпечення, аналіз якої знаходить відображення у працях А. Биченко, І. Гавради, Ю. Ган- журова, С. Демченко, В. Іванова, В. Карпенка.

Початкова стадія медіареформування в країнах постсоціалістичних трансформацій була проведена через зміну правової системи щодо ЗМІ, що створило нову систему медіареґулювання. Дослідники у галузі мас-медіа погоджуються, що атмосфера навколо законодавчого процесу щодо медіареформ дуже політизована. Як стверджував Е. Мілтон, зміни в законах про ЗМІ у Східній Європі проходять через дві фази: спочатку просте зруйнування комуністичної структури, а потім поступове розроблення нового закону про медіаорганізації [1, р. 15].

Реформування медіасфери в постсоціалістичних країнах знаходиться під впливом академічних парадигм про роль ЗМІ у демократії та під час соціалізму. На переконання П. О'Ніла, постсоціалістична політична еліта робить спроби підпорядковувати медіа своїм бажанням саме тому, що вона не звикла до толерантності та вільного висловлювання думок, що є однією з характеристик демократії [2]. На початкових етапах реформування сфери ЗМІ серед політиків існували певні конфронтації в цьому питанні. Вони носили затяжний характер у часі і тим самим спричиняли відтягування проведення медіареформ у багатьох країнах постсоціаліс- тичного реґіону. Часто політичні суперечки щодо медіа ставали одним із найважливіших питань політики та суспільного життя. Наприклад, гостра боротьба за мас- медіа серед політичних еліт на початку демократичних перетворень в Угорщині спричинила серйозний політичний конфлікт із широким резонансом серед населення та отримала назву «медіавоєн». Більш того, в деяких країнах, таких як, наприклад, Російська Федерація, політичні ускладнення навколо медіа стали невід'ємною частиною збройної боротьби за владу. ЗМІ там розглядалися як відправна точка у позиціях національної ідентичності [3].

Мета даної статті полягає у дослідженні процесу прийняття нової законодавчої бази щодо аудіовізуальних засобів масової інформації в Україні та Республіці Польща, виявленні та порівнянні політичних ускладнень цього процесу в досліджуваних країнах.

У сучасній Польщі діяльність електронних медіа в країні реґулюють такі законодавчі акти: Закон Республіки Польща «Про радіо та телебачення» (1992) зі змінами та доповненнями від 1995 р., 2001 р. і 2004 р., а також Закон Республіки Польща «Про пошту та телекомунікації» (1990), Закон Республіки Польща «Про авторські права» (1993) та Закон Республіки Польща «Про комунікації» Переклад назв законодавчих актів з польської мови зроблений автором. (1990).

Що стосується України, то такі законодавчі акти, головним чином, представляють правову базу щодо діяльності аудіовізуальних медіа: Закон України «Про телебачення та радіомовлення» (1993) зі змінами та доповненнями; Закон України «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України» (1997); Закон України «Про Національну Раду з питань телебачення та радіомовлення» (1997); Закон України «Про авторські та суміжні права» (1994); Закон України «Про комунікацію» (1995).

Головним законодавчим актом у Польщі щодо аудіовізуальних засобів масової інформації можна вважати Закон Республіки Польща «Про радіо та телебачення» від 1992 р. [4], у той час як в Україні таким законом можна назвати Закон України «Про телебачення та радіомовлення» від 1993 р., обидва зі змінами та доповненнями. Загалом обидва закони, як у Польщі, так і в Україні, встановлюють основні положення щодо функціонування електронних медіа.

Звернімося до аналізу політичних дебатів і ускладнень у прийнятті нових законів щодо аудіовізуальних медіа в Польщі та Україні.

Відразу можна зазначити, що прийняття законодавчої бази щодо електронних медіа було складним процесом в обох державах через політичні ускладнення в цьому процесі, у тому числі і втручання окремих політиків, політичних груп та інших осіб. На початку 1990-х рр. у Польщі відбувалися значні дебати між парламентом, сенатом і президентом з приводу проектів закону щодо діяльності радіо й телебачення в країні. Це призвело до затримки в прийнятті нового закону. Крім того, вона була спричинена ще й втручанням римо-католицької церкви в цей процес. Головною проблемою і питанням дебатів між різними політичними силами та церквою було те, чи включати до закону параграф про повагу до християнських цінностей у радіо та телемовленні [5]. Однак 19 грудня 1992 р. парламент прийняв новий Закон «Про радіо та телебачення» («за» - 198 голосів, «проти» - 172) з поправкою про повагу до християнських цінностей у діяльності радіо та телебачення.

Поправка в законі щодо християнських цінностей у діяльності радіо та телебачення Польщі критикувалася визнаними медіадослідниками, такими як: А. Бже- зінські, К. Якубович, С. Сплічал та іншими як така, що загрожує здійсненню права на свободу висловлювання на польському радіо і телебаченні. У доповіді «Загрози свободі преси» від 1993 р. у Польщі міжнародної правозахисної організації «Хель- сінкі Вотч» (the Helsinki Watch) наголошується на тому, що «як невизначене формулювання положення про «християнські цінності», так і субстантивні зобов'язання породжують спірні питання. Остаточний арбітр щодо визначення того, чи відповідає матеріал «християнським цінностям», залишився невизначеним» Переклад з англійської мови зроблений автором. [6, р. 12]. Врешті- решт, це положення було вилучено з закону.

Пояснимо детальніше про роль римо-католицької церкви у формуванні аудіовізуального сектору на засадах демократичних принципів на початку 1990-х років у Польщі. Незважаючи на те, що церква втратила міцні позиції у друкованому секторі ЗМІ, вона досягла більших успіхів у зміцненні свого авторитету та впливу на діяльність радіо і телебачення. Справедливо зазначає відомий польський дослідник Т. Гобан-Клас: непрямий вплив церкви і контроль, особливо над аудіовізуальними засобами мас-медіа, є очевидним для всіх учасників медіасистеми [7, р. 139]. Загальновідомим є той факт, що церква розробила комунікаційну доктрину для польських ЗМІ на початку 1990-х років. Більшість дослідників у цій сфері, наприклад, С. Сплічал, К. Якубович і П. О'Ніл, теж погоджуються з тим, що новий Закон «Про радіо та телебачення» був великим успіхом позицій церкви у даній сфері через поправку до закону про повагу до християнських цінностей теле- та радіо- мовниками. Непрямий вплив церкви можна побачити в процесі видання ліцензій новим радіо та телевізійним мережам [7, р. 240]. Так церковному радіо «Марія» було надано ліцензію на ведення мовлення у національному масштабі. Однак деякі польські дослідники як, наприклад, А. Лєпа, вважали, що дотримання християнських цінностей на радіо та телебаченні нікому не загрожує [8]. Отже, церква відігравала важливу роль у трансформаційному процесі аудіовізуального сектора так само, як і в інших секторах мас-медіа у Польщі.