Відомо, що закон про діяльність радіо й телебачення розроблявся і схвалювався у Польщі після довгих переговорів та дискусій між різними гілками влади. Більшість відомих польських дослідників, наприклад, Т. Гобан-Клас та К. Якубович, визначили цей закон як далекий від досконалості. Дуже великі занепокоєння викликала Аґенція з питань національного радіо та телебачення, яка була залежною від політичних настроїв, а також стала занадто цензурною аґенцією [7, р. 246]. Але, як стверджує Л. Гіоргі, незважаючи на затримку у прийнятті закону, розробка правової бази для вреґулювання діяльності аудіовізуальних ЗМІ, включаючи публічне телебачення та радіо, у Польщі пройшла набагато успішніше і швидше, ніж у сусідніх країнах [5, р. 20].На противагу Польщі, в Україні не було інтенсивних політичних дебатів стосовно прийняття нового закону щодо діяльності радіо і телебачення. Закон України «Про телебачення та радіомовлення» [9] був прийнятий у 1993 р. і вступив у дію у 1994 р. Відзначимо, що Україна була однією з трьох держав колишнього Радянського Союзу (поряд з Молдовою, яка прийняла відповідний закон у 1995 р., і Таджикистаном - у 1996 р.), яка прийняла новий закон щодо аудіовізуальних медіа до 2000 р., тобто майже за десять років після початку демократичних перетворень у пострадянських країнах [10, р. 25]. Таку позитивну картину бажання українських політиків реформувати аудіовізуальні медіа через прийняття нового закону в цій сфері можна піддати сумніву, якщо подивитися на зміст самого закону. Звичайно, разом із запровадженням приватної власності на радіо та телебачення, державна власність на певні канали, які мають найбільше територіальне розповсюдження (наприклад, «УТ-1»), залишилася. Відразу зрозуміло, чому прийняття такого нового закону не спричинило політичних дебатів, як це було в інших країнах Центрально-Східної Європи, де державної власності на аудіовізуальні медіа не залишилося після прийняття нових законів у цій сфері. Адже політичні еліти в Україні залишили у державній власності, а, отже, й у сфері свого впливу, певні аудіовізуальні медіа.

Правильність цього висновку підтверджує та політична боротьба, яка відбулася в Україні перед прийняттям Закону «Про систему суспільного телебачення і радіомовлення України» [11] у 1997 р. Відомий російський дослідник медіареґулювання у країнах колишнього Радянського Союзу А. Ріхтер описує цей процес так: «після дебатів між Парламентом і Президентом щодо певних положень закону про громадські медіа, Україна нарешті прийняла закон, який створює правову базу для впровадження громадського радіо та телебачення» Переклад з англійської мови зроблений автором. [12, р. 150]. Не дивно, що прийняття цього закону А. Ріхтер називає «інтригуючим розвитком» законодавства щодо аудіовізуальних медіа в Україні через те, що він ввів громадські електронні медіа на основі державних [13, р. 143]. Звичайно, можливість втратити державні аудіовізуальні ЗМІ як засоби впливу на аудиторію спровокували інтенсивні дебати серед політичних еліт України.

Таким чином, на основі проведеного дослідження процесу прийняття нової законодавчої бази щодо аудіовізуальних засобів масової інформації в Україні та Республіці Польща можна зробити такі узагальнення та порівняння.

Трансформація аудіовізуального сектора засобів масової інформації проходила повільно в Україні і Республіці Польща, головним чином, тому, що питання політичного контролю та впливу на діяльність телебачення і радіо відігравало помітну роль. На початку 1990-х рр. у Польщі відбувалися дебати між різними гілками державної влади з приводу проектів закону щодо діяльності радіо й телебачення у країні, і це призвело до великої затримки у прийнятті нового закону. Крім того, така ситуація була спричинена ще й втручанням римо-католицької церкви у прийняття закону відповідно до власних інтересів. Отож, на відміну від України, у Польщі, крім різних гілок влади, був ще один аґент впливу на законотворчий процес щодо електронних ЗМІ - римо-католицька церква, яка відігравала важливу роль у трансформаційному процесі аудіовізуального сектора так само, як і в інших секторах мас- медіа в Польщі. Хоча закон щодо електронних медіа в Україні був прийнятий порівняно швидко й без значних політичних ускладнень у цьому процесі, на відміну від ситуації в Польщі, але він не включив важливі положення про створення громадських електронних медіа на основі державних. Саме цим фактом можна пояснити відносну консолідацію українського політикуму в прийнятті нового закону щодо електронних медіа, який змінив систему власності і створив нові умови медіареґулювання в нашій державі.

Джерела та література

Milton A.K. News media reform in Eastern Europe: a cross-national comparison // Post-Communism and the media in Eastern Europe (Edited by P.H. O'Neil). - Frank Cass & Co. ltd, 1997.

O'Neil P.H. Introduction: Media reform and democratization in Eastern Europe // Post-Communism and the media in Eastern Europe (Edited by P.H. O'Neil). - Frank Cass & Co. ltd., 1997.

Downing J. Internationalizing media theory: transition, power, culture: reflections on mass media in Russia, Poland and Hungary 1980-95. - London: Sage Publications, 1996.

Ustawa z dnia 29 grudnia 1992 r. O radiofonii i televizii (tekst ujednolicony) wraz z poprawkami z 30 marca 1995 r. (DzU nr 66 poz.335 z 1995 r.) i 29 czerwca 1995 r. (DzU nr 142 poz. 701 z 1995 r.) // Mielczarek T. Miedzy monopolem a pluralizmem. Zarys dziejow srodkow komunikowania masowego w Polsce w latach 1989-1997. - Kielce: Wyzsza Szkola Pedagogiczna im. Jana Kochanowskiego, 1998.

Giorgi L. Post-Socialist media: what power the West? The changing media landscape in Poland, Hungary and the Czech Republic. - Biddles Short Run Books.

Threats to Press Freedoms. A report prepared for the Free Media seminar commission on security and cooperation in Europe // Helsinki Watch. - November 1993, Vol. 5, Issue 21.

Goban-Klas T. The orchestration of the media: the politics of mass communications in communist Poland and the aftermath. - London: Boulder, Colo.: Westview Press, 1994.

Lepa A. Wartosci chrzescijanskie w radiu i telewiziji nikomu nie zagrazaja // Kontrowersje wokol transformacji prasy polskiej (1989-1992). Materialy Pomocnicze do Najnowszej Historii Dziennikarstwa. T. XXIII (red. A. Slomkowskiej). - Warszawa: Dom Wydawniczy i Handlowy «ELIPSA», 1993.

Про телебачення та радіомовлення: Закон України від 21.12.93 // Інформаційне законодавство: Збірник законодавчих актів у 6 т. / За заг. ред. Ю.С. Шемчушенка, І.С. Чижа. - Т. 1. Інформаційне законодавство України. - К.: ТОВ «Вид-во «Юридична думка», 2005.

Media in the CIS. A study if the political, legislative and socio-economic framework. (Edited by G. McCormack), Second edition. - Dьsseldorf, Germany: The European Institute for the Media, the European Commission, 1999.

Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України: Закон України від 18.07.97 // Інформаційне законодавство: Збірник законодавчих актів у 6 т. / За заг. ред. Ю.С. Шемчушенка, І.С. Чижа. - Т. 1. Інформаційне законодавство України. - К.: ТОВ «Вид-во «Юридична думка», 2005.

Richter A. Media regulation in selected countries of the former Soviet Union // Media in Europe. The Yearbook of the European Institute for the Media 1998 (Edited by J. Longham-Brown), 1998. медіареформа демократичний правовий

Richter A. The partial transition. Ukraine's post-communist media // Media reform. Democratizing the media, democratizing the state (Edited by M.E. Price, B. Rozumilowicz, and S.G. Verhulst). - London: New York, Routledge, 2002.