Медіація як форма врегулювання медичних конфліктів

Ліснича О.М., здобувач

Статтю присвячено аналізу ефективності врегулювання медичних конфліктів шляхом проведення медитативної процедури та необхідності запровадження інституту медіації в Україні.

Ключові слова: медіація, переваги медіації, медичний конфлікт, альтернативний спосіб вирішення спорів, врегулювання конфліктів із пацієнтами, запобігання конфліктів.

Статья посвящена анализу эффективности урегулирования медицинских конфликтов путем проведения медитативной процедуры и необходимости внедрения института медиации в Украине.

Ключевые слова: медиация, преимущества медиации, медицинский конфликт, альтернативный способ разрешения споров, урегулирование конфликтов с пациентами, предотвращение конфликтов.

The article is devoted to the analysis of the effectiveness of the settlement of medical conflicts by conducting a meditative procedure and the need to introduce the institution of mediation in Ukraine.

Key words: mediation, mediation advantages, medical conflict, alternative method of dispute resolution, conflict resolution with patients, conflict prevention.

Постановка проблеми. Сфера медичних послуг має високий рівень конфліктності, який впливає на відносини всередині медичного закладу, авторитет установи та рівень довіри пацієнтів. Недостатність практичного та наукового розроблення альтернативних шляхів вирішення конфліктів, порівняно із судовим розглядом, у сфері медицини майже унеможливлює їх попередження на ранній стадії або мирне вирішення шляхом проведення переговорів та досягнення взаєморозуміння між пацієнтом і медичним закладом. Нині процедура медіації в Україні не має законодавчого закріплення, що і вимагає її детального дослідження, зокрема як ефективної форми врегулювання конфліктів у сфері охорони здоров'я.

Ступінь розробленості проблеми. Сьогодні питання можливості використання медіації для врегулювання конфліктів, що виникають із цивільних правовідносин, зокрема у сфері надання (отримання) медичних послуг, набуває особливої актуальності та привертає все більше уваги науковців. Різноманітні аспекти запровадження та застосування інституту медіації стали предметом дослідження таких вітчизняних та закордонних науковців: Ю.В. Розмана, О.В. Белінської, О.Н. Іванової, Г.А. Жиліна. О.М. Спектор, О.В. Клименко, Н.М. Крестовської, Н.Л. Бондаренко-Зелін- ської, С.В. Антонова, С.І. Калашнікової та ін.

Проте відсутність у юридичній літературі єдиного підходу до застосування інституту медіації та комплексного дослідження ефективності запровадження такого інституту у сфері охорони здоров'я України зумовлюють актуальність обраної теми.

Метою статті є дослідження медитативної процедури врегулювання конфліктів у медицині, її переваг у врегулюванні спорів у сфері охорони здоров'я України.

Виклад основного матеріалу. Охорона здоров'я - це сфера, де дуже яскраво проявляються людські емоції, оскільки медицина стосується таких цінностей, як людське життя і здоров'я, тому конфлікти в цій сфері виникають набагато частіше, ніж в інших галузях людської діяльності.

Під юридичним конфліктом у сфері надання медичних послуг необхідно розуміти певне негативне становище (стан), у якому опинилися суб'єкти медичних правовідносин під час надання (одержання) медичних послуг.

Необхідно розрізняти поняття «суперечка» та «конфлікт» у сфері надання медичних послуг. Так, суперечка - це обговорення проблем, викликане бажанням якомога глибше, ґрунтовніше розібратися у питаннях, що виникли у пацієнта або лікаря; це зіткнення різних поглядів у процесі отримання (надання) медичних послуг. Конфлікт - це виникнення протиріч, які важко вирішити, відсутність взаєморозуміння з різних питань, пов'язане з гострими емоційними переживаннями.

Негативними наслідками конфлікту у сфері охорони здоров'я є:

спроби обмежити дії опонента - ігнорування пацієнтом думки або рекомендацій лікаря;

протилежність позицій щодо завдання моральної шкоди або грубого поводження. Найчастіше у позовних заявах конфліктна ситуація зображується у протилежних позиціях;

у спілкуванні лікаря та пацієнта переважають негативні емоції, стосовно один до одного формується образ «ворога»;

усі ресурси направлені на перемогу над «ворогом», а не на боротьбу із захворюванням.

На державному рівні структури, яка захищала би права пацієнтів, наразі не створено. У системі законодавства відсутні інструменти, що дозволяють вирішувати конфлікти між лікарем і пацієнтом та змушують медичні організації у разі їх провини компенсувати збитки.

Більшість конфліктних ситуацій, які виникають у результаті незадоволення пацієнта лікуванням, доглядом, ставленням до себе з боку медичного персоналу, може вирішити лікар або керівник закладу охорони здоров'я. Але навіть розгляд скарг пацієнтів на дії працівників медичних закладів із подальшим накладенням на цих працівників дисциплінарного або адміністративного стягнення не дає можливості повноцінно розібратися у причині конфлікту, що виник, оскільки пацієнту повідомляються лише результати розгляду скарги і при цьому не надаються відповідні пояснення.

Коли конфлікт не вдається врегулювати таким шляхом, пацієнт, намагаючись захистити свої права, звертається до суду.

Застосування судової форми врегулювання конфліктів у сфері медичних правовідносин вимагає необхідності формування великої доказової бази, залучення незалежних експертів, що збільшує як строк розгляду справи, так і розмір процесуальних витрат.

Ю.В. Розман зазначає, що процес медіації, на відміну від судового, не потребує підготовки і надання значної кількості документів, дотримання процесуальних норм, порушення яких у суді може закінчитися програшем справи. Процес медіації - суворо конфіденційний, тоді як судовий розгляд зазвичай є процедурою публічною [1, с. 251].

Враховуючи це, найбільш прийнятною формою вирішення наявного або потенційно можливого конфлікту у сфері медичних правовідносин може стати медіація.

Нині в Україні не існує спеціального закону, який регулює діяльність медіаторів. Проте 3 листопада 2016 р. Верховна Рада України підтримала за основу законопроект № 3665 «Про медіацію» (далі - Проект) [2].

Відповідно до ст. 2 Проекту медіація розглядається як альтернативний (позасудовий) метод вирішення спорів, за допомогою якого дві або більше сторони спору намагаються в рамках структурованого процесу за участі медіатора досягти згоди для вирішення їх спору.

Медіацію можливо застосовувати для розв'язання конфліктів між медичними працівниками та керівництвом закладів охорони здоров'я, між самими медичними працівниками та медичними працівниками і пацієнтами.

Переваги медіації для пацієнтів полягають у таких можливостях:

швидко та ефективно вирішувати спори шляхом проведення переговорів та досягнення взаєморозуміння;

вирішити конфлікт на основі спільних інтересів, дійшовши добровільної згоди;

бути почутим, особисто отримати вичерпну інформацію про перебіг лікування, стан здоров'я та іншу інформацію;

стати частиною процесу вдосконалення якості надання медичних послуг, повернути довіру до системи органів охорони здоров'я.

Для лікувальних же закладів медіація дає можливість:

швидко вирішити конфлікт без втручання вищих інстанцій, правоохоронних органів та суду;

зберегти позитивні відносини з пацієнтом та його довіру;

виявити системні помилки у своїй роботі та розробити дієві механізми щодо їх усунення і попередження в подальшій роботі;

зберегти репутацію як окремого медичного працівника, так і установи загалом.

О.В. Белінська визначила поняття медіації як добровільний та конфіденційний спосіб вирішення конфліктної ситуації, де медіатор під час структурованої процедури допомагає учасникам конфлікту вступити у прямі перемовини для вироблення спільного рішення щодо проблеми [3]. У цьому визначенні слушно зазначено одну з переваг процедури медіації порівняно із судовим розглядом - конфіденційність.

Аналізуючи згаданий Проект можна виділити ще певні переваги застосування процедури медіації над судовим розглядом конфлікту у сфері медичних послуг:

судовий розгляд може розпочатись проти волі однієї із сторін, а процедура медіації застосовується за згодою обох сторін;

суддя призначається до розгляду конфлікту, тоді як відповідно до ст. 6 Проекту сторони медіації самостійно обирають медіатора або медіаторів;

рішення приймається судом із суворим дотриманням законодавства, а у випадках застосування медіації рішення приймається з урахуванням інтересів сторін, але в рамках законодавства;

суд наділений владними повноваженнями, тоді як медіатор не має владних повноважень та лише сприяє прийняттю сторонами відповідного рішення;

судовий процес може тривати досить довго, а процедура медіації направлена на прискорення вирішення конфлікту;

розгляд справи у суді є публічним процесом, тоді як процедура медіації є конфіденційною;

у судовому процесі діє принцип змагальності сторін, а діяльність медіатора направлена на встановлення співпраці між сторонами.

Медичні установи можуть залучати медіаторів як після виникнення конфліктів, так і до конфлікту шляхом включення медіативного застереження до договору про надання медичних послуг. Якщо сторони бажають самостійно застосувати процедуру медіації, то їм потрібно в письмовій формі підписати медіативну угоду, яка має статус цивільно-правового договору.

У світовій практиці медіація є найбільш розповсюдженим альтернативним засобом врегулювання конфліктів (порівняно із судовим), який приводить до позитивного вирішення проблеми, зокрема у галузі охорони здоров'я. медичний конфлікт медіація україна

Незважаючи на те, що в США існує велика кількість альтернативних форм вирішення спорів, подібних медіації, таких як «арбітраж», «міні-судовий процес», «експертна оцінка», «омбудсмен» і т. п., під класичною процедурою медіації розуміють саме процедуру, коли сторони вибирають нейтрального професійного посередника, який допомагає їм знайти рішення проблеми, що задовольняє сторони та засноване винятково на їхніх інтересах [4].

Закон «Про медіацію» прийнято у Молдові у 2007 р., у Російській Федерації із 2011 р. діє Федеральний Закон Російської Федерації «Про альтернативну процедуру врегулювання спорів за участі процедури медіації», у 2011 р. прийнято Закон «Про медіацію» у Казахстані та у 2013 р. відповідний Закон був запроваджений у Білорусії.

Проте необхідно зазначити, що незважаючи на прийняті закони, у вказаних країнах процедура медіації досі повноцінно не розвинута.

Принциповими відмінностями між країнами ЄС та країнами колишнього СРСР у застосуванні медіації є розвиток самого ринку медіації, розроблення та запровадження спеціальних проектів країнами ЄС і детальна регламентація вказаного процесу пострадянськими країнами, незважаючи на відсутність самого ринку медіації.

Сьогодні медіація також стає більш популярною і в Україні. Створюються спеціальні громадські організації, курси з навчання медіаторів та, як зазначалось вище, розроблено відповідний Проект.

Така увага до медіації, зокрема, зумовлена ратифікацією Україною Угоди про асоціацію між Україною та ЄС від 16 вересня 2014 р., адже держави-учасниці зобов'язані привести діюче законодавство у відповідність до міжнародних стандартів.