Щодо волі власника, то слід виходити з того, що всі суб'єктивні права залежать від волі їхніх носіїв діяти певним чином і вимагати від інших певної поведінки, що і становить сутність будь-якого суб'єктивного права. Коріння вольової теорії можна знайти у філософії, починаючи вже з розуміння володіння, що пов'язане з волею особистості і залежить від неї. Так, гегелівський погляд на співставлення права і свободної волі полягає в сприйнятті володіння як фактичного панування особистістю над тілесною річчю, поєднаного з його волею мати річ для себе [33] Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем./ Редакторы и составители Д.А. Керимов и B.C. Нерсесянц; Авт. вступ. ст. и прим. B.C. Нерсесянц. -- М.: Мысль, 1990.- 265 с. - С. 109.. Право власності як «зміцнене» володіння засноване на праві і тим більше припускає волю особистості на придбання й збереження цього права.

Воля є невід'ємним показником будь-якого права, як об'єктивного, так і суб'єктивного. Об'єктивне (позитивне) право, що є субстратом державної волі (волі законодавця), втілюється волею конкретної особистості в суб'єктивне право, що виникає на основі об'єктивного права та вольових дій особистості. Звідси і висновок про природу меж права власності, закладених волею законодавця в об'єктивному праві і таких, що не піддаються впливу волі власника - носія суб'єктивного права власності. Суб'єктивне право тільки і може виникнути в тих межах, які для нього встановлені волею законодавця. А вже в цих межах суб'єктивне право втілює волю і самостійність осіб, в інтересах яких установлюються відповідні правовідносини, в чому і полягає значення суб'єктивного права в механізмі правового регулювання [6] Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. - М.: Юрид. лит., 1989. - 286 с. - С. 38..

Речові права, як і будь-які суб'єктивні права, являють собою сферу волі або влади, забезпечену за суб'єктом нормами об'єктивного права для того, щоб він міг задовольнити певний визнаний правом інтерес [42] Гражданское право: Учебник: В 2 кн. / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - 5-е изд., перераб. и доп. - М.: ПБОЮЛ Л.В. Рожников, 2001. - Т. 1. - 632 с. - С. 331.. Метою набуття суб'єктивного права є можливість задоволення інтересу управомоченого [5] Алексеев С.С. Избранное. - М.: Статут, 2003. - 480 с. - С 86.. Тому наступним елементом характеристики права власності є інтерес. Найбільш чітко теорія інтересу була розроблена Р. Йєрингом, який вбачав завдання права в забезпеченні інтересу і дійшов висновку, що суб'єктивне право -- це юридично захищений інтерес. У цілому ж право, на його думку, існує «для того, щоб служити інтересам і цілям цивільного обороту» [100] Иеринг Р. Об основании защиты владения: Пересмотр учения о владении.- М.: Тип. А.И. Мамонтова, 1883.- 179 c. - С.129.. А.В. Венедиктов висловлювався про сутність права власності, яка полягає в тому, що її носій діє у своєму інтересі. Тим самим ним також задіювалася мета, оскільки інтерес є спонукальним мотивом для встановлення тих чи інших правовідносин, що в свою чергу приводять до досягнення суб'єктом певної мети - набути право [25] Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - М.; Л.: Изд-во АН СССР, 1948.- 839 c. - С.42.. Слід, однак відзначити, що у своєму інтересі діє не тільки власник, а й носій будь-якого іншого суб'єктивного права .

Незважаючи на різні підходи до характеристики права власності з наведених позицій, формування різних теорій, очевидним є пов'язаність розглянутих понять влади, волі й інтересу власника, внаслідок чого була запропонована компромісна теорія, за якою суб'єктивне право визначалося комбінацією волі й інтересу з різними ухилами в той чи інший бік залежно від конкретного суб'єктивного права. Головний представник комбінаційної теорії Єллінек вважав, що суб'єктивне право є визнане і захищене правопорядком панування людської волі, спрямоване на благо або інтерес [222] Цит. за: Шершеневич Г.Ф. Общая теория права. - Вып. III. - По испр. у и доп. 8-му изд., 1911. - M.: Изд. ЛГУ, 1968. - 805 с. - С.38.. Звідси випливає, що інтерес, будучи самостійним поняттям, не тотожнім з суб'єктивним правом, виступає його передумовою і метою.

Формування волі особистості відбувається під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних (схильність, звичка і т. под.) чинників, що зумовлюють й різні інтереси осіб. Вирішальне значення мають об'єктивні чинники, тому що звички людей, їхні схильності, настрої, бажання тощо формулюються під впливом об'єктивних умов їхнього життя. В свою чергу, саме вони формують й інтереси осіб. Втім, від цих критеріїв не можуть залежати межі суб'єктивного права особистості як власника майна. Інтерес пов'язує власника з його майном. У разі втрати інтересу до майна власник може припинити своє право на нього. Але він має бути обізнаний про ті межі, в яких виявляється його інтерес, щоб виходити з них при обранні способів і засобів реалізації інтересу за допомогою здійснення свого права.

Важливим для мети цього дослідження є основоположне значення інтересу як загальновизнаного критерію поділу права на приватне і публічне. Як наслідок цього інтерес зумовлює і встановлення меж права власності у цих двох сферах. При цьому важливим є взаємозв'язок публічних і приватних інтересів, який впливає, в свою чергу, на взаємодію норм публічного і приватного права. Обидва види норм служать безпосередньо або опосередковано інтересам окремих приватних осіб. Звідси і зв'язок між межами права власності, встановлюваними для задоволення як публічного, так і в кінцевому результаті приватного інтересу. В такому разі категоричне твердження про те, що законні межі встановлюють правовідносини виключно публічного характеру [224] Шкредов В.П. Право собственности в СССР / Отв. редакторы Толстой Ю.К., Яковлев П.Р. - М.: Юрид. лит., 1989. - 206 с. - С. 125. , навряд чи є правильним, оскільки встановлення меж для власника здійснюється не тільки в публічному, а й у приватному інтересі, тобто в інтересі кожного власника. Крім того, формальний критерій поділу права на приватне і публічне дає змогу стверджувати, що ініціатива захисту при порушенні меж права власності конкретною особою може виходити не лише від інших власників як приватних осіб, а й з ініціативи держави, тобто в публічних інтересах (наприклад, при порушенні власником правил охорони довкілля тощо).

На думку Ф. Люшера, власник зобов'язаний здійснювати своє право в інтересах усіх громадян, і жодною мірою не має право посягати на суспільні інтереси [124] Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности: Пер. с франц. -- М.: Изд. группа «Прогресс -- Универс», 1993. - 258 с. - С. 235.. Отже, виникають два протилежні полюси: «влада занадто велика -- необмежена, неконтрольована і довільна; влада занадто мала, піддана численним суспільним впливам і не спроможна виконувати відповідні організаційні функції» [13] Баллестрем К.Г. Власть и мораль // Философские науки. - 1991. - № 8. - С. 88 - 101. - С. 88.. Такий контрастний підхід неприпустимий. Слід говорити про гармонійне поєднання приватних і публічних прав та інтересів і відповідно до цього - про їх вплив на встановлення меж, тобто зумовленість меж права власності приватними (правами інших власників) і публічними інтересами.

Отже, категорії влади, волі та інтересу взаємозалежні й усі разом характеризують поряд із правом власності його межі.

Очевидним є й інший ракурс їхньої взаємозалежності, зумовлений розсудом власника. Такий вираз стосовно характеристики права власності є загальнопоширеним і означає, що право власності здійснюється з огляду як установлень закону, так і на розсуд власника. Підставою перших є волевиявлення законодавця, другого -- волевиявлення власника [24] Вебер М. Основные понятия стратификации // Социологические исследования. - 1994. - № 5. - С. 14-24. - С.24.. Функції інтересу при цьому виявляються так само, оскільки інтерес нерозривно пов'язаний з волею, бо воля особистості діяти відомим образом у кінцевому результаті визначається інтересами цієї особистості. З іншого боку, інтерес пов'язаний відносно належного власнику майна за його розсудом. Категорія «розсуду власника», як і його воля, і влада, і інтерес підсилюють сприйняття права власності як найбільш абсолютного і широкого з усіх прав, однак і це не робить його безмежним. Разом з тим, не можна допустити, щоб унаслідок меж, установлюваних законом для права власності, власник виявився б не в змозі використовувати власне майно за своїм розсудом.

Аналіз реалізації «влади», «волі» та «інтересу» можливий шляхом їхнього дозування крізь призму «розсуду» власника, що дозволяє визначитися у формах їхнього вираження у виборі власника. Якщо розуміти під владою проведення власної волі суб'єкта [24] Вебер М. Основные понятия стратификации // Социологические исследования. - 1994. - № 5. - С. 14-24. - С.14., то стосовно категорії “розсуду” вона виявляється як процес і як результат розсудливої діяльності власника. Інтелектуально-вольовий характер розсуду при здійсненні правомочностей власника припускає необхідність вибору найбільш прийнятного й обґрунтованого конкретного рішення, що відповідає його інтересам та інтересам суспільства в цілому.

Отже, простежується зв'язок між розглянутими поняттями і розсудом, який також не безмежний і має свою міру. Тому частіше суб'єктивне право характеризують як таке, котре встановлює міру дозволеної поведінки управомоченої і міру належної поведінки зобов'язаної особистості. Звідси випливає, що, як таке, суб'єктивне право дає змогу суб'єкту в певних межах діяти по своїй волі і за своїм розсудом, а також вимагати відповідної поведінки від інших, що у сукупності задовольняє його інтереси.

У судженнях деяких вчених убачаються єдність і розходження в підходах до поняття «міри дозволеної поведінки» [34; 22; 199] Генкин Д.М. Право личной собственности в СССР. - М.: Знание, 1953. - 332 c. - С. 32. Братусь С.Н. Предмет и система советского гражданского права. - М.: Госюриздат, 1963. - 197 с. - С. 125. Строгович М.С. Теория государства и права. - М.: Госюриздат,1949. - 489с. - С. 403., що припускає наявність у ньому трьох елементів: «міра», «дозвіл», «поведінка».

Стосовно першого елемента - міри існують дві точки зору, що заслуговують на увагу: вона розуміється як певна можливість, існуюча у межах, передбачених законом [18] Бондарєв Е.М. Власність і право власності // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. - 2000. - №1(1).- C.155-160. - С. 157. і як «міра дозволеної поведінки самого носія суб'єктивного права» [34] Генкин Д.М. Право личной собственности в СССР.- М.: Знание, 1953. - 332 c. - С. 33.. У першому випадку термін «міра» замінений на «межі», що свідчить про взаємозв'язок цих понять. Проте, вони не є тотожними, оскільки категорія «межа» є об'єктивною внаслідок того, що вона нормативно встановлена. Категорія ж «міра» є суб'єктивною, бо вона визначає встановлення меж можливих дій не тільки і не стільки власника, а й самим власником. Тому також звертає на себе увагу те, що суб'єктивне право розглядається з двох позицій: як міра можливої (дозволеної) поведінки самого носія суб'єктивного права і як сумірність з вимогою відповідної поведінки від інших.

Таким чином, виникає подвійний аспект меж права власності - міра і дозвіл.

Другим елементом є дозвіл (або, інакше, можливість поведінки). Якщо вести мову про «дозволену поведінку управомоченої особи», то такий дозвіл виходить від законодавця за допомогою вираження волі, втіленої в законі. А якщо говорити про «належну поведінку зобов'язаної особи», то, крім законодавчих розпоряджень про це, важливими є вимоги, які висуваються власником, належної поведінки від усіх інших осіб, про неприпустимість порушення його прав та інтересів.