разі недосягнення домовленості щодо встановлення сервітуту в цілому або щодо окремих його умов сервітутне право може виникнути на підставі відповідного судового рішення. Особа, заінтересована у встановленні сервітуту (власник земельної ділянки або землекористувач), вправі пред'явити до суду позовну заяву до власника сусідньої земельної ділянки. Подання такого позову має ґрунтуватися на праві вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Водночас, позивач повинен довести в суді, що нормальне господарське використання його земельної ділянки неможливе без обтяження сервітутом чужої сусідньої земельної ділянки, а також те, що потреби сервітуарія не можуть бути задоволені будь-яким іншим способом.

Договір земельного сервітуту - це цивільно-правова угода між власником пануючої земельної ділянки та власником обслуговуючої земельної ділянки щодо порядку та умов використання обслуговуючої земельної ділянки [87].

Слід мати на увазі, що за згодою власника земельної ділянки договір земельного сервітуту може укласти користувач (у тому числі орендар) як пануючої, так і обслуговуючої земельної ділянки. Строк дії договору земельного сервітуту у цьому разі не може перевищувати строку користування (у тому числі на умовах оренди) цією земельною ділянкою.

Договір земельного сервітуту укладається у довільній формі відповідно до вимог цивільного законодавства. Це означає, що зміст договору мають становити умови (пункти), що визначаються на розсуд сторін і погоджені ними, а також умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Слід зазначити, що чинне законодавство не визначає перелік істотних умов договору земельного сервітуту. Проте, з огляду на своєрідність такого договору, у ньому доцільно зазначити такі умови:

- спосіб обтяження земельної ділянки;

- опис місця розташування із визначенням меж поширення права земельного сервітуту на плані (схемі);

- обсяг права земельного сервітуту;

- строк дії договору земельного сервітуту;

- вид (форму) оплати за земельний сервітут та її розмір.

За бажанням сторін, до договору земельного сервітуту можуть включатися й інші взаємнопогоджені умови.

Договір земельного сервітуту укладається в письмовій формі та підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ч. 3 ст. 100 ЗКУ [2] право земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку. Обов'язковість державної реєстрації права сервітуту також передбачена ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» [23], відповідно до якого державна реєстрація здійснюється органами виконавчої влади з питань земельних ресурсів (ст. 5). Це означає, що державну реєстрацію договорів земельного сервітуту здійснюють районні (міські) відділи (управління) земельних ресурсів.

Чинне земельне законодавство не містить будь-яких приписів щодо необхідності нотаріального посвідчення договорів земельного сервітуту. Це означає, що договір земельного сервітуту може бути нотаріально посвідченим за взаємною згодою сторін, тобто власників пануючої та обслуговуючої земельних ділянок.

Нотаріальне посвідчення договору земельного сервітуту надає сторонам деякі переваги, зокрема:

- зміст, час і місце здійснення, наміри суб'єктів договору, його відповідність закону та інші обставини, офіційно зафіксовані нотаріусом, роз­глядаються як встановлені і достовірні;

- у випадку порушення особою, на користь якої встановлено земельний сервітут розмірів та/чи строків внесення встановленої договором оплати, власник обслуговуючої земельної ділянки має право стягнути її в безспірному порядку на підставі виконавчого напису, вчиненого нотаріусом.

Власник земельної ділянки (цільове призначення - ведення городництва) дозволив своєму сусідові для будівництва будинку тимчасово використовувати ділянку для підвезення будівельних матеріалів тощо. Після завершення будівництва сусід запропонував вже по накатаній його транспортом дорозі покласти асфальт, у чому йому було відмовлено. Після цього сусід заявив, що звернеться до суду з позовом про примусове встановлення сервітуту, якщо власник земельної ділянки добровільно не погодиться на прокладення асфальтової дороги.

Статею 99 ЗКУ [2] передбачено такий вид земельного сервітуту як право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху. З описаної ситуації випливає, що накатана дорога не є постійною, а утворилась внаслідок тимчасового проїзду транспорту. Зважаючи на цю обставину, така дорога не може визнаватися наявним шляхом. Окрім цього, особа, яка використовувала земельну ділянку для проїзду транспорту, після завершення будівництва зобов'язана була привести відповідну частку земельної ділянки у попередній стан або іншим чином відшкодувати заподіяну шкоду. Якщо цього зроблено не було, то власник земельної ділянки може звернутись за захистом порушених прав до суду.