Національний університет «Одеська морська академія»

МОРСЬКИЙ РОЗБІЙ, ПРОБЛЕМА В УКРАЇНІ ТА СВІТІ

Балашов Д.М.

Вступ

Постановка проблеми. Морський розбій -- є одним з найдавніших злочинів в історії людства. У різних своїх формах прояву, даний злочин перетворився на одну з найнебезпечніших проблем сьогодення, проблему, яка викликає резонанс та увагу не лише окремого регіону, а усіх країн світу. Жодна країна не здатна в самоті вирішувати будь-які глобальні проблеми, саме тому, об'єднання спільних зусиль посідає перше місце на шляху протистояння незаконним актам, спрямованим на безпеку торговельного мореплавства.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Вивченням проблеми морського розбою та піратства у різний час приділяли увагу вітчизняні та зарубіжні вчені А.А. Купрій, Г.Г. Середа, Ю.М. Панфілова, К.В. Пурінова, Ю.С. Ромашов, М.О. Будаков, О.М. Шемякін, В.М. Прусс, В.В. Демиденко.

Виділення невирішених раніше частин проблеми. Проблема злочинності на морі не дає спокою людству майже з того моменту, коли розпочався розвиток торговельного мореплавства. Нажаль, морський простір використовується не лише на благо людства, на сьогоднішній день у межах внутрішніх вод та світового океану все частіше відбуваються акти морського розбою та піратства, які представляють реальну небезпеку для мореплавства, й у першу чергу, для права кожної людини на життя, на волю і особисту недоторканність.

Метою даної статті є: дослідження такого злочину як морський розбій, аналіз головних проблем, та визначення засобів щодо протидії.

Висвітлення основного матеріалу

Задля того, щоби визначитися з усіма аспектами морського розбою, та визначити кроки протидії, по-перше потрібно з'ясувати, що саме підпадає під тлумачення морського розбою.

Слід зазначити, що саме визначення поняття морського розбою має купу розбіжностей, адже досить часто дослідники ототожнюють та розглядають даний злочин у контексті морського піратства або тероризму. Зокрема, у п. 2.2 Кодексу практики розслідування актів піратства та збройних пограбувань суден, прийнятого резолюцією ІМО А.922(22) від 29.11.2009, збройне пограбування суден означає будь-який інший незаконний акт насильства або затримання, або будь-який акт розкрадання або загроза такого, спрямований проти судна або проти людей або майна, які перебувають на борту, який стався в межах дії національної юрисдикції держави [1].

Досить схоже тлумачення дає Ю.С. Ромашов: «Акт морського розбою (озброєного нападу на судно) -- заборонені законодавством держави діяння, вчинені в їх територіальному морі і внутрішніх водах і здійснювані тими ж самими способами, та з цією самою метою, що і при актах піратства» [2, с. 15]. морський розбій піратство злочин

Таким чином, під актом морського розбою слід розуміти будь-який незаконний акт насильства або арешту, або будь-який акт грабежу або загрозу його застосування, крім акту піратства, що здійснюються з особистими цілями і спрямовані проти судна або проти осіб або майна на борту такого судна в межах внутрішніх вод держави, архіпелагу і територіального моря, або будь-який акт підбурювання або свідомого сприяння здійсненню будь-якого з перерахованих вище діянь.

В той час, як безпосередньо саме морське піратство регламентується низкою міжнародних нормативно-правових актів, а саме: Конвенція 1958 р. про відкрите море (ст. 15), Конвенція ООН з морського права 1982 р. (ст. 101), Конвенція про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства 1988 року, Міжнародна конвенція про боротьбу із захопленням заложників і Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності 2000 г., а також у багатьох резолюціях та рекомендаціях ІМО та Міжнародного Морського Бюро [2, с. 2б].

Наприклад, О.М. Шемякін визначає піратство -- як незаконне захоплення, пограбування або потоплення торгових суден, що здійснюються у відкритому морі приватновласницьких або державними судами. Тобто це протиправні насильницькі дії, що здійснюються у відкритому морі і в іншому місці поза юрисдикцією будь-якої держави [3, с. 5б].

Отже на підставі вищезазначеного, можемо встановити, що морський розбій та морське піратство злочини дуже схожі як за характером діяння, так і з його метою. У кожному конкретному випадку при кваліфікації таких актів необхідний аналіз вчиненого діяння, співвіднесення його з ознаками злочинів, закріплених в міжнародних договорах, а також з методами і, перш за все, з цілями, властивими морському розбою або піратству. Про ці злочини не можна говорити як про одне й те ж, не дивлячись на те, що суспільно-небезпечне явище, яке вони несуть -- одне й теж саме. Критерієм відміни є місце вчинення злочину, якщо місцем скоєння морського піратства є відкрите море поза юрисдикцією будь-якої держави, то місце скоєння морського розбою обов'язково є територіальні води будь- якої країни.

Іншою проблемою морського розбою -- є питання співпраці держав між собою, з метою визначення єдиного кроку та комплексного запобіжного засобу протидії даному злочину.

Протягом приблизно століття, а саме починаючи з Першої і закінчуючи Другою світовою війною, а також включаючи весь період «холодної війни», локальні злочини на морі не давали про себе знати. Із закінченням «холодної війни», конкуренція на морі між основними її учасниками помітно ослабла. З цього моменту розпочався процес трансформації морської стратегії провідних морських держав, коли на перше місце стали виходити співпраця та взаємодія [4, с. 131].

Морські загрози локального характеру, зокрема такі як морський розбій підривають регіональну стабільність та при певних умовах можуть мати негативні наслідки глобального масштабу.

Проте у напрямку співпраці є певна сукупність чинників, які стають перешкодою у майбутньому вдалому вирішенні проблеми морського розбою. Прийнявши на себе зобов'язання співпрацювати у напрямку протидії та припинення актів озброєного нападу на судна, відповідно до Конвенції 1958 та 1982 року, держави передбачили універсальну юрисдикцію: право будь-якої держави захопити піратське судно або літальний апарат, заарештовувати присутніх на ньому осіб і захоплювати усе майно, що знаходиться на ньому.

Обидві конвенції рекомендують компетентним судовим органам держави, в межах якої відбулося захоплення піратського судна або літального апарату, здійснювати розгляд цих злочинних актів та застосовувати до нього відповідні кримінальні санкції на основі свого внутрішньо-національного законодавства. Але законодавство багатьох країн, які є учасниками зазначених Конвенцій не мають у своєму внутрішньо-національному законодавстві такого визначення як морське піратство або морський розбій, застосовуючи у цьому випадку передбачені санкції за схожі злочини, такі як: бандитизм, грабіж, вбивство, захоплення заручників, тощо [4, с. 133].

Серед провідних спеціалістів та наукових виданнях існує думка про те, що співпраця держав органів, метою діяльності яких є розширення та поглиблення до проблеми охорони людського життя і майна на морі, виражається в розробці чотирьох основних груп документів:

1. Технічні стандарти, яким повинні задовольняти сучасні морські судна та інші об'єкти.

2. Місцеві та міжнародні правила, що регулюють безпечне плавання суден.

3. Правові та технічні норми, що дозволяють найкращим чином організовувати пошук і порятунок людей і майна на морі.

4. Техніко-правові умови і заходу щодо запобігання забруднення морського середовища та зменшення наслідків аварійних розливів нафти та інших шкідливих речовин.

Комплексне бачення сучасної проблематики боротьби із піратством та морським розбоєм стало основою не лише для доктринальних міжнародно-правових досліджень, але і до зовнішньополітичних ініціатив держав. Воно знайшло своє відображення в проекті Всеохоплюючої конвенції у боротьбі з актами піратства на морі, підготовленого Урядом України і запропонованого для розгляду державами-членами в ООН.

Інформаційна складова, що охоплює відповідну тематику співробітництва держав з протидії морському розбою піратству, охоплює основні види інформаційної діяльності держав. Враховуючи послідовність у проведенні інформаційних заходів можна виділити наступне:

1. Міждержавний обмін інформацією щодо заходів, які застосовуються для попередження здійснення актів морського озброєного нападу.

2. Надання інформації компетентній міжнародній організації щодо усіх випадків захоплення піратських суден в ході проведення державами відповідних анти-піратських заходів;.

3. Міждержавний обмін інформацією щодо вилученого майна, що було отримано в результаті скоєння акту піратства.

4. Надання інформації про заходи, що застосовуються державами для попередження відмивання коштів, отриманих в результаті незаконної діяльності озброєних злочинних угрупувань на морі.

Інформаційна складова займає важливе і особливе місце в комплексі запропонованих заходів, спрямованих на протидію морському розбою; інформаційне співробітництво держав передбачає використання основних інститутів міжнародного інформаційного права, зокрема надання, поширення і обмін інформацією; координація діяльності держав, як у окремих питаннях інформаційного міжнародного співробітництва так і у спільних питаннях протидії морському озброєному розбою передбачає широку участь міжнародних організацій.

В широкому комплексі заходів, пов'язаних з протидією морському розбою, особливе місце має зайняти інформаційна складова. Мова має йти про використання серед інших, інформаційних заходів в процесі вдосконалення міжнародно-правового механізму боротьби із актами морського розбою.

Узагальнюючи практику діяльності держав у зазначеній сфері, яка певною мірою є сукупністю заходів технічного, організаційного, соціального і правового характеру, можна зробити певний висновок, що соціально-правові заходи, а саме: запобігання протиправним діям, які направлені перш за все проти безпеки мореплавства, а також морське шахрайство, незаконний обіг наркотиків, работоргівля, кіднепінг та радіопіратство тощо -- є першорядними серед усіх заходів через те, що вони спрямовані на захист життя людини, що є головною цінністю відповідно до усіх міжнародних стандартів [5, с. 119].

Вивчаючи склади таких злочинів, як озброєний розбій, бандитизм, відмічаємо, що вони в цілому відповідають вимогам міжнародного законодавства з тією різницею, що такий злочин, як озброєний розбій є спеціальним за своїм об'єктом -- безпека міжнародного судноплавства. Кожна держава повинна самостійно кваліфікувати злочини, що розглядаються, і самостійно(в залежності від спеціальних цілей і характеристик) деталізувати достатньо широку сферу кваліфікації міжнародного злочину -- озброєного розбою і розміщувати у певний розділ КК України відповідні даному складу злочини.

Залежно від конкретних характеристик під кваліфікацію міжнародних злочинів -- озброєного розбою за КК України підпадають або розбій або бандитизм або пограбування. При визначених обставинах, зазначені склади злочинів важко розмежувати. Так, наприклад, якщо злочинна група має корисливий мотив, озброєна. З одного боку -- корисливий мотив є одною з характеристик розбою, з іншого -- озброєність групи є однією з характеристик бандитизму.

Таким чином, для безпечного та стабільного функціонування держав, які представляють собою складні соціальні системи, необхідний ефективний захист їхніх життєво важливих інтересів від різного характеру загроз, у тому числі і від загроз злочинів міжнародного характеру, таких як морський озброєний розбій та піратство.