Лекція

Тема:

МОСКОВСЬКА ДЕРЖАВА І МІЖНАРОДНЕ ПРАВО

План

1. Особливості розвитку міжнародного права у Московській державі

2. Питання визнання у зовнішніх відносинах Московської держави

3. Розвиток посольського та дипломатичного права

4. Роль шлюбної дипломатії у розвитку МВ та становленні норм та інститутів МП

1. Особливості розвитку міжнародного права у Московській державі

Вважається що до Петра І Росія вела себе достатньо замкнуто. Даневський В.П. вказує, що всі зносини її із сусідами (із Австрією - з кін. ХV ст., з Англією - з кін. ХVІ ст.) були односторонніми (розпочиналися не по бажанню російських государів, а за активністю сусідів), були більш ворожими (особливо із Швецією і Польщею) або чисто торговими (із Англією, коли купець Ченслер випадково пристав до Холмогор, відправився у Москву і отримав від царя грамоту на вільну торгівлю). Даневський підкреслює, що більшою частиною ці зносини були вигідними лише для іноземців. І лише відносини із Бранденбургом і Францією (ХVІ-ХVІІ ст.) носили характер спільності інтересів (захист проти спільних ворогів - Швеції і Польщі).

У др. половині ХV ст. відбувається посилення процесу об'єднання руських земель та послаблення залежності від Золотої Орди. Іван ІІІ став фактично незалежним государем - царем Московським. Русь повернулась до активної європейській політиці..

З ХІІ ст. з ініціативи німецьких торговців виключно торгові зносини існували між Великим Новгородом, Псковом і Смоленськом, з одного боку і германськими комерційними містами Ганзейського союзу - з іншого. Німці заснували свої “двори” і проживали на воєнному положенні, користувалися широкими торговими правами і привілеями, прямували до їх розширення за рахунок інтересів руської торгівлі і збереженню своєї монополії в торгових зносинах із росіянами. У відповідь з боку руського суспільства не виникало інтересу ознайомитися ближче із заморським життям. В1478 р. у зв'язку зі знищенням самоуправління Новгороду, німецький двір був закритий.

З піднесенням Московського царства особливе місце в державному управлінні поряд із князем поступово посідає Боярська дума. З XV ст. вона була постійним дорадчим органом при великому князеві. На її засіданнях обговорювалися найважливіші питання як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Загальний характер її діяльності передають формули ухвал Боярської думи: "приговор царя с бояры", "по государеву указу и боярскому приговору", "государь указал и бояры приговорили".

У віданні Боярської думи перебувало прийняття іноземних дипломатів, ведення переговорів, складання документації у посольських справах. Вже за правління великого князя Василія III виникла приватна рада царя, свого роду кабінет, який складався з найближчих і довірених його осіб, - так звана Ближня дума. Члени Ближньої думи обговорювали найскладніші питання внутрішньої і зовнішньої політики, а вже потім підготовлене рішення виносилося на затвердження Боярської думи. Цей звичай зберігся і в XVII ст.

2. Питання визнання у зовнішніх відносинах Московської держави

В ХV-ХVІ ст.ст. Москва встановлює дипломатичні відносини з Австрією, Англією, Угорщиною, Данією, Італією. Польщею та інш. Державами. Особливо важливою постає проблема визнання. Інтенсивний розвиток посольського та дипломатичного права.

В 1484 р. Господарь Молдавії Стефан ІІІ відправив у Москву грамоту, яка була першою пропозицією союзу між двома державами. Текст не зберігся.

1488 р. - руське посольство відправляється у Валахію.

В 1485 і 1487 роках ко двору московського царя приїжджають посли із Угорщини та Польщі. Ці відносини поступово становляться регулярними.

В ХVІ ст. політичні інтереси (союз проти Польщі і Швеції) призводять до встановлення відносин між московською державою і Пруссією та Бранденбургським маркграфством.

Піднесення Москви загрожувало інтересам Криму і Польщі. Москва разом з воєнними діями, намагалася запобігти їх набігам, дипломатичними шляхами через подарунки. Згідно зі звичаєм московський уряд вимушений був утримувати кримських посланців у Москві. Московський посольський приказ повинен був забезпечувати татарських посланців продовольством та давати їм подарунки.

Іван ІІІ, Василь ІІІ та Іван Грозний приділяли велику увагу питанням дипломатичного протоколу, оскільки саме в них з особливою силою проголошувалися питання визнання суверенності монарха.

Основу суверенітету Московської держави складали ідея самодержавності. Окрім внутрішньої орієнтації на необмеженість влади, прагнення виставити себе спадкоємцем водночас колишньої візантійської , а водночас і монгольської величі й слави.

Міжнародне визнання приходить на початку ХVІ ст.

В 1505 і 1514 роках австрійський імператор називає Івана ІІІ і Василя ІІІ імператорами і братами. В 1555 р. царський титул за московським государем визнала Англія, а в 1557 р - король Іспанії визнав імператорство Івана Грозного. 1615 р. - Франція. Потім Данія, Флоренція, що означало, що влада монарха не тільки божественна, але і незалежна від будь-якої земної влади. (Приклад зі С.73.)

Щоб підкреслити свою незалежність від іноземного правління, а також повноту своїх повноважень у внутрішніх справах країни, великий князь московський присвоїв собі титули царя й самодержця. Обидва титули -"цар" і "самодержець" - час від часу використовувалися ще в останні роки правління Івана III, а ще частіше - за Василія III (1505-1533). Іван IV за схвалення церкви (1547 p.) був урочисто вінчаний царем. Слід згадати, що титул "цар" москвини застосовували щодо візантійського імператора, а потім - до монгольського хана. Отже в цьому титулі, окрім внутрішньої орієнтації на самодержавність, тобто необмеженість влади, відбилося прагнення виставити себе спадкоємцем водночас колишньої візантійської, а разом із тим і монгольської величі й слави. З часом це породило цілу концепцію євразійства російської історії.

Разом з тим оформлюється концепція Філофея “Москва - третій Рим”.

Після падіння Константинополю, Москва бере на себе роль єдиного осередку православного християнства. Тепер Москва стала "Третім Римом" - єдиним істинним осередком православного християнства: "Два Рими впали, третій стоїть, а четвертому не бувати". При цьому Іван III, одружившись на Софії Палеолог, племінниці останнього візантійського імператора, зміг претендувати на права візантійських царів.

Підтвердження права зв'язків між візантійською та московською монархією та права на великодержавство. Ще одна популярна історія оповідала про те, що князь Володимир Мономах одержав знаки царської гідності від візантійського імператора. На основі цієї легенди царський вінець московських правителів, прикрашений дорогоцінним камінням й хутром, став називатися в XVI ст. шапкою Мономаха. Німецький дипломат Сигізмунд Герберштейн (1486-1566), який побував у Московії в 1517 й 1526 pp., переказуючи офіційну московську версію, пов'язав цей символ монаршої влади з ім'ям Мономаха. В заповіті Івана IV вперше в російських документах згадується про шапку Мономаха. Вона зберігалася в скарбниці московських великих князів з часів правління Івана 1 й згадувалася в їхніх заповітах як Шапка Золота. Але, ймовірніше всього, її подарував московським князям хан Узбек. Царський вінець московських монархів є витвором центральноазійського мистецтва кінця XIII або початку XIV ст.

Це призводить до виникнення великодержавної ідеології у зовнішньополітичної стратегії Московської держави.

московський держава міжнародний право

3. Розвиток посольського та дипломатичного права у ХV-ХVІІ ст.

У Москву прибували посольства з європейських держав, головним чином, з пропозиціями щодо встановлення торгових відносин. Але й вони часто не отримували належного розвитку, оскільки московський двір неохоче погоджувався допустити у Москву постійних представників чужоземних держав. Таким чином, московський уряд до XVIII ст. дещо негативно ставився до інституту посольства і лише з приходом на престол Петра І таке становище різко змінилося.

Постійні дипломатичні відносини Росії з Австрією розпочалися не за ініціативою московських царів, а внаслідок династичних інтересів.

Фрідріх ІІІ (римський імператор) в 1489 р. відправив посольство в Москву з проханням руки однієї з дочок Івана Грозного для свого племінника маркграфа Баденського, а також проти набігів псковітян на Лівонію. У відповідь з Москви було направлено посольство для переговорів про вільні відносини між обома державами і взаємних посольствах. Ворожі відносини Росії із сусідами (Польщею і Туреччиною) зробили їх союзниками. Тому між двома державами протягом ХVІ-ХVІІ ст. постійно укладаються договори.

В ХVІ ст. встановлюються відносини між Росією і Нідерландами. Голландські купці завдяки подарункам отримали від російського князя грамоту про свободу проїзду та торгівлі в московській державі.

Зносини Росії з Францією у зв'язку з віддаленістю один від одного не могли отримати широкого розвитку. Але це був першій випадок, коли відносини були встановлені за ініціативою Московського царя.

В 1615 р. великий князь Василій Іванович відправив до французького двору грамоту, в якій просив про допомогу проти Польщі. Відгук був позитивний, але пасивний. В 1629 р. в Москву прибуло перше французьке посольство знов таки з торговими інтересами.

Зі Швецією с ХІІІ ст. по ХVІІІ ст. відносини характеризуються станом війни та перемир'я.

Особлив6е місце в управлінні посідає Боярська дума, яка з ХУІ ст. була постійним дорадчим органом при князеві. У виданні боярської думи перебувало прийняття іноземних дипломатів, ведення переговорів, складання документації у посольських справах. Іноді розгляд окремих кардинальних питань зовнішньої політики виносився на засідання Земського собору,наприклад,продовження Лівонської війни (1566 р.), запрошення іноземного кандидата на московський престол (1613р.), приєднання українських земель (1653р.).

Крім неї посольськими справами відав Скарб (Казна) і Палац

В XV-XVI ст. слово "казна" (скарб), мала значення зібраних там цінностей - начиння, хутра, дорогоцінного каміння, рукописних книг, дипломатичних документів, а також - місця їхнього зберігання. Саме найменування "Казенний двір" означає державний, тобто "двір", де відбувалася казенна державна служба. В ХУ- на поч.. ХУІ ст. до утворення Посольського приказу Казенний двір був однією із перших установ зовнішніх зносин і водночас сховищем дипломатичних документів.

До дипломатичної служби мали причетність і дворецькі. Большой дворец (Великий палац) великого князя постачав послів і гінців, які прибували до Москви, продовольством ("кормом"). Палацеві дяки брали участь в церемоніях прийняття й відпусту послів, вони ж займалися розміщенням і облаштуванням іноземних дипломатів на подвір'ях. На відміну від казначеїв, двірцеві дяки частіше були учасниками переговорів з представниками європейських держав і нерідко самі виїздили за кордон як дипломатичні представники.

Посол, який прибував на аудієнцію до государя, подавав вірчу (вірющу) грамоту і потім ішов в одну з палат кремлівського великокнязівського палацу. З середини XVI ст. майже всі прийоми здійснювалися в Столовій брусовій палаті, а наприкінці століття - в Середній золотій підписній і Грановитій палатах. Через певний час до посла з'являлася призначена для переговорів ответная комиссия, щоб вислухати й передати цареві промови дипломата. Комісії звичайно складалися з одного-двох, а в особливо важливих випадках -з трьох членів Боярської думи, їх помічниками були дяки.