Міжнародне право та християнські цінності у сфері прав людини

Постановка проблеми. Міжнародне право як універсальне мірило добра і справедливості втілило найпрогресивніші морально-етичні ідеї, які воно запозичило в тому числі з християнства. Цей факт визнається багатьма вченими, зокрема юристами-міжнародни- ками [1-5]. Саме християнство є одним з найважливіших факторів, що впливає на розвиток і формування національної культури, політики, освіти та інших сфер суспільного та духовного життя [6]. Міжнародне право не є винятком. Однак сьогодні ми можемо спостерігати еволюцію міжнародного права від тієї системи, що втілює християнські цінності, до системи, яка їх поступово знищує.

Мета статті - проаналізувати роль міжнародного права у ствердженні та знищенні християнських цінностей у сфері прав людини.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблему взаємодії та взаємовпливу міжнародного права та релігії загалом і християнства зокрема досліджували такі вчені, як Дмитрієв А., Сивко Л., Яніс М.; питаннями впливу норм християнської моралі на становлення міжнародного права прав людини опікувались Адені Ф., Брекні В., Валден Р., Гане Н., Дуглас Кларк Е., Моїн С., Стефенс А., Шарма А.

Основні результати дослідження. Роль християнства у ствердженні міжнародно-правових норм усвідомлювали батьки-засновники міжнародного права. Католицькі священики і вчені Ф. Суарес та Ф. де Віторіа писали про те, що Іспанська корона зобов'язана ставитись до корінних народів Америки як справжніх людей згідно з правом народів [7]. Голландський юрист-міжнародник і протестант за віросповіданням Г. Гроцій в своїх працях про право народів часто цитував Старий та Новий Заповіт [7]. Видатний християнський теолог та церковний діяч, святий Августин Блаженний у творах «Про Град Божий» та «Сповідь» розмірковував над питаннями становлення особистості людини в умовах світського суспільства. Видатний філософ і теолог, святий католицької церкви Фома Аквінський відомий своїм вченням про природні права людини. Така галузь міжнародного права, як міжнародне гуманітарне право, своїй появі завдячує саме християнській етиці. Так, засновник руху Червоного Хреста християнин Анрі Дюнан саме через милосердя та співчуття, через власну людяність, організував допомогу хворим та пораненим поблизу Сольферіно, де точився бій між австрійцями та французами [8].

Християнство зробило неоціненний внесок у розвиток міжнародного права: саме завдяки йому в міжнародно-правовій системі з'явилися норми про заборону агресивної війни, гуманність під час ведення воєнних дій, про гідність людини, уявлення про глобальне співтовариство як сім'ю націй, тощо [7]. Протягом значного періоду часу взаємовідносини християнства та міжнародного права були гармонійними: християнський світогляд підживлював процес міжнародно-правової правотворчості, а міжнародно-правові норми закріпили свободу совісті, релігії, віросповідання та заборонили обмежувати ці свободи, окрім як у виключних випадках.

Сучасне міжнародне право прав людини також в свою основу заклало християнську мораль [9; 10, с. 3]. Спекуляції на тему «права людини - продукт безрелігійного світського суспільства, чужі для християнства», не є обґрунтованими, про що свідчать авторитетні наукові дослідження [1-7]. Закиди про те, що християнська релігія гальмує науково-технічний прогрес, перешкоджає реалізації прав людини є невиправданими, оскільки саме християнство надає людині безмежну свободу вибору, а коли людина обирає зло, вона сама себе цієї свободи позбавляє. Концепція прав людини - західного походження, пов'язана із суспільним розвитком Заходу, що пройшов через Ренесанс, Реформацію, Просвітництво, буржуазно-демократичні революції та всі наступні потрясіння ХХ століття [11], включаючи дві Світові війни. Права людини - продукт християнської моралі. Наприклад, ст. 16(3) Загальної декларації прав людини 1948 р., ст. 10(1) Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права 1966 р., ст. 23(1) Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., преамбула Конвенції про права дитини 1989 р. стверджують, що сім'я є природним і основним осередком суспільства, що має право на захист з боку суспільства та держави. При цьому творці цих документів вкладали в розуміння сім'ї природну сім'ю, засновану на шлюбі чоловіка та жінки, яка передбачає можливість відтворення, тобто народження дітей. Така ж ідея була закладена і в ст. 12 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. Цікавим фактом є те, що первинна редакція ст. 16(3) Загальної декларації прав людини, запропонована відомим своїм внеском в роботу Комісії ООН з прав людини та розробку тексту Декларації Чарльзом Маліком, мала такий вигляд: «Сім'я, заснована на шлюбі, є природним і основним осередком суспільства. Вона наділена Творцем невід'ємними правами, первинними по відношенню до всього позитивного права, і як така повинна захищатись з боку держави та суспільства» [12, с. 11]. Ця ідея була близькою для багатьох творців Декларації, що мали християнський світогляд. Однак через супротив радянської та китайської делегацій зазначене формулювання Ч. Маліка було відкинуте [12, с. 12-13].

Зазначені вище міжнародні акти стверджують в якості невід'ємного атрибута сім'ї право батьків на моральне виховання дітей у відповідності до їх власних світоглядних та релігійних переконань. Християнський принцип поваги до людської особистості, людської гідності та недоторканності, що ґрунтується на вченні про унікальність людської особистості як безсмертної, духовної істоти, створеної Богом по своєму образу, був ключовим у сфері прав людини.

Разом з тим, незважаючи на безпрецедентну кількість посилань на людську гідність, яка в перекладі означає «носити Бога в собі», у сучасних договорах із захисту прав людини, на сьогоднішній день не існує уніфікованих підходів стосовно точного значення цієї концепції та її юридичного визначення. Міжнародне право створюється шляхом узгоджень воль його суб'єктів, шляхом компромісів та поступок, результатом чого стає нечіткість та абстрактність формулювань нормативних приписів у договорах та невизначеність багатьох спірних морально-етичних питань, які є ключовими для християн. Більшість міжнародно-правових актів оминають дискусійні морально-етичні проблеми, залишаючи їх вирішення в компетенції національних законодавчих та судових органів. Під впливом різноманітних факторів, в тому числі комерційних, сучасне міжнародне право починає відходити від християнських цінностей та, маючи в багатьох випадках переважаючий вплив на національні системи права, нав'язувати моделі суспільних відносин, не прийнятні для багатьох індивідуумів, зокрема християн, чи суспільств. Мова йде про позитивне ставлення або байдужість, індиферентність до таких деструктивних практик, що руйнують особистість, сім'ю, суспільство, державу, як аборти, сурогатне материнство, зміна статі, одностатеві союзи, евтаназія, клонування, генетичні модифікації, дослідження над людськими ембріонами тощо. Розглянемо ці тенденції на прикладі переважно європейської моделі права прав людини.

Процес ухвалення Декларації ООН про клонування людини у 2005 році є прикладом ствердження правової неоднозначності, що може в подальшому призводити до суперечливих тлумачень. Окрім того, що сама форма (рекомендаційний характер) цього документу зводить нанівець будь-які спроби покласти край неетичній практиці використання людських ембріонів в експериментальних і клінічних цілях, його мова залишається надто двозначною і невизначеною. Центральним положенням є пункт b), який проголошує: дер- жави-члени закликаються заборонити всі форми клонування людей тією мірою, якою вони несумісні з людською гідністю і захистом людського життя. Недарма в журналі «Са- йенс» на перших шпальтах вийшла стаття з назвою «ООН заборонила репродуктивне клонування». Англомовна версія Декларації вживає термін inasmuch, який має подвійне значення в англійській мові: перше - «оскільки», «тому що» (англ. - because), друге - «настільки, наскільки», «тією мірою, якою» (англ. - to the extent that). Російський автентичний текст вживає термін «в той мере, в какой». Україна утрималась при голосуванні, а на офіційному сайті Верховної Ради міститься лише текст російською мовою. Якщо обрати перший варіант, то забороні підлягатимуть будь-які форми клонування, тому що вони по суті своїй є несумісними з людською гідністю, а якщо другий - в кожному конкретному випадку вирішуватиметься питання, які саме форми клонування заборонити, беручи до уваги в якості критерію сумісність з людською гідністю і захистом життя людини. Таким чином, кожна держава буде самостійно оцінювати, чи є терапевтичне і навіть репродуктивне клонування етичним чи неетичним (адже тоді можна стати на бік пацієнтів, які страждають від смертельних хвороб і для яких дозвіл використовувати ембріональні стовбурові клітини є чи не єдиним засобом врятувати життя, або на бік безплідної пари, для якої єдиним виходом є «народження» дитини шляхом репродуктивного клонування). За іронією долі Декларація 2005 р. не заборонила прямо і однозначно ані терапевтичне, ані репродуктивне клонування [13].

Наступним прикладом є ст. 18 Конвенції Ради Європи про захист прав і гідності людини у зв'язку із застосуванням досягнень біології та медицини 1997 р.: якщо законодавство дозволяє проводити дослідження на ембріонах in vitro, воно забезпечує належний захист ембріона; вирощування ембріонів людини для дослідних цілей забороняється. Таким чином, Конвенція віддає на розсуд держави вирішення проблеми статусу ембріону, можливості проведення над ним досліджень, разом з тим, не надає визначення ембріону та не окреслює критеріїв належного захисту.