Національний університет імені Ярослава Мудрого

Інститут прокуратури та кримінальної юстиції

Міжнародне право і процес глобалізації

Ворох В.О.

Анотація

Глобалізація системно впливає на характер сучасного міжнародного права, його зміст та механізм дії, у його складі з'являються норми, інститути і юридичні механізми, що містять елементи наддержавного правового регулювання. Під впливом глобалізації сучасне міжнародне право набуває певних характерних особливостей, насамперед його основною функцією стає забезпечення інтересів світового співтовариства загалом.

Ключові слова: глобалізація, міжнародне право, правова система, законодавство, доктрина.

Постановка проблеми

Проблема посилення ролі міжнародного права обумовлюється активним становленням, розвитком і реалізацією його в межах глобалізації. Насправді, міжнародне право регулює взаємодію правових систем, відокремлюючи головним чином сфери їхньої дії. При цьому воно фактично визначає, що дозволено, а що заборонено державі та встановлює межі допустимості її права р, с. 3]. Більше того, міжнародному праву належить важлива роль у забезпеченні відповідності правових систем держав загальновизнаним та загальноприйнятим стандартам.

Аналіз останніх досліджень та публікацій

Сьогодні чимало питань, пов'язаних із глобалізацією правової сфери, незважаючи на зростаючий інтерес до цієї проблеми, є ще недостатньо розробленими, підходи до вирішення багатьох проблем -- суперечливими, неоднозначними. Чи не найбільше питань виникає, зокрема, коли йдеться про визначення місця та ролі національного права у врегулюванні суспільних відносин в умовах глобалізації.

Теоретичним підґрунтям даного дослідження стали праці таких вчених, як [5]: С.С. Алексеев, О.М. Атоян, Р.Ф. Гринюк, В.С. Журавський, О.В. Зайчук, М.І. Козюбра, О.Л. Копиленко, В.В. Костицький, О.І. Левченков, С.М. Легуша, В.В. Лемак, І.І. Лукашук, Л.А. Луць, О.В. Малько, М.І. Матузов, Ю.М. Оборотов, Н.М. Пархоменко, О.В. Петришин, П.М. Рабінович, Н.М. Оніщенко, В.П. Сальников, О.Ф. Скакун, С.Г. Стеценко, В.І. Тимошенко, А.Є. Шевченко, Ю.С. Шемшученко та ін.

Слід зазначити, що окремі аспекти впливу глобалізації на суспільні, у тому числі правові, явища досліджувались як вітчизняними, так і зарубіжними вченими. Зокрема, серед вітчизняних дослідників цьому питанню приділяли увагу [5] Г.Я. Аніловська, О.Г. Білорус, Є.П. Буравльов, П.Ю. Буряк, Р.В. Войтович, Ю.О. Волошин, В.Д. Гапотій, О.Г. Гупало, І.О. Кресіна, Л.Г. Удовика, Л.А. Яремко та ін. Досить ґрунтовні дослідження здійснені також російськими вченими, серед яких: X.А. Барлибаєв, О.М. Борискіна, Л.Є. Грінін, Є.Г. Лукьянова, М.М. Марченко, Л.О. Морозова, Н.Б. Пастухова, С.В. Полєніна, О.М. Чумаков, С.М. Шахрай та ін. З числа західних іноземних досліджень варто виокремити праці таких вчених, як: У. Бек, 3. Бжезінський, Е. У. фон Вайцзеккер, Е. Гідденс, У. Істерлі, Т. Палмер, Б. Уілсон та ін.

Водночас, вивчення й аналіз стану розроблення теми свідчить, що вагомі й своєчасні напрацю-вання науковців не вичерпали можливостей дослідження широкого кола питань, що виникають у процесі трансформації національного права під впливом глобалізаційних процесів. Зокрема, неви- рішеними або недостатньо опрацьованими вважаємо питання співвідношення міжнародного та національного права, трансформації зв'язків права, економіки та політики, розвитку національної правової системи в умовах глобалізації тощо.

Виділення невирішених раніше частин загальної проблеми

Необхідність подальшого дослідження зазначеної проблеми зумовлюється змінами ролі держав у процесах реформування механізмів державного управління та удосконалення відповідного законодавства з урахуванням національних особливостей. В сучасному вимірі актуалізується необхідність фундаментального розгляду вітчизняними вченими невирішених питань процесу піднесення та прискорення еволюції новітньої стратегії розвитку України, як правової держави.

Мета статті

Теоретичне обґрунтування сутності впливу глобалізації на національне право, а також розроблення рекомендацій щодо основних шляхів розвитку правової системи України в умовах інтенсифікації глобалізаційних процесів.

Виклад основного матеріалу

Глобалізація трансформує сучасну міжнародну систему. Дві основні події виникли за рахунок закону суверенної держави. По-перше, спеціалізовані режими міжнародного публічного права розповсюджувались на сфери, раніше монополізовані державою, такі як права людини, екологічне право та торгівля. По-друге, норми права, що приймаються міжурядовими організаціями та транснаціональними корпораціями, набувають більш вагомого значення.

Міжнародна юридична наука та практика, айв свою чергу список джерел міжнародного права, залишається суперечливим. Більшість науковців міжнародного права за формальними джерелами міжнародного права мають на увазі фактичний матеріал, який наразі доступний, з якого міжнародний спеціаліст визначає юридично обов'язкові правила, котрі можуть бути застосовані до певної ситуації. Такий матеріал ділиться на п'ять основних категорій, або форми, які фіксуються в ст.38 Статуту Міжнародного Суду: «Суд, який зобов'язаний вирішувати суперечки, подані йому на підставі міжнародного права та застосовується [6]:

-- міжнародні конвенції -- як загальні, так і спеціальні, встановлюють правила, ймовірно, визнаються державами, які є сторонами у спорі;

— міжнародні звичаї як свідчення загальної практики, визнаної як правова норма;

— загальні принципи права, визнані цивілізованими народами;

— із застереженням, зазначеним у статті 59, судженнями та доктринами найбільш кваліфікованих фахівців публічного права різних країн як допомоги визначення правових норм».

Крім того, практика міжнародного права часто ставить питання про «м'яке» право, складається з резолюцій міжнародних організацій та конференцій, політичних угод, рішень міжнародних судових установ та деяких інших актів. У той же час, міжнародне право не позбавлено властивості пріоритетів джерел міжнародного права. Отже, Статут ООН сьогодні є найавторитетнішим втіленням основних загальновизнаних принципів міжнародного права, що є обов'язковими. Всі контракти, що суперечать йому, недійсні. Угоди, що містять імперативні норми міжнародного права, мають перевагу над міжнародними договорами, вони формулюють диспозитивні норми.

Поєднуючи підходи міжнародної політичної економіки та теорії соціальної легітимності, цей факт сприяє судовій дискусії, стверджуючи, що глобалізація далека від простого заперечення суверенітету та державного права.

Нинішня інтеграція України до європейських і трансатлантичних побудов має за мету збагачення національного права здобутками європейської та світової ліберальної правової думки. Одним з таких здобутків є визнання доктрини джерелом або формою права. Сама по собі вона не має юридичної обов'язковості. Проте дуже поширеним є використання її як допоміжного засобу, що роз'яснює погляди на норми міжнародного права. Проблема доктринального права має важливе значення для будь-якого вченого, юриста тощо. Доктрина міжнародного права дає можливість використовувати праці найбільш авторитетних і кваліфікованих юристів із публічного права. Цілком очевидно, що доктрина може бути використана виключно в тих випадках, коли відсутні інші джерела або коли визначеність зобов'язань, що з них випливають, викликає сумніви. Можливе звернення до праць тих юристів, які справили на міжнародне право формуючий вплив чи є авторитетними свідками певних етапів його розвитку [3]. міжнародний правовий наддержавний глобалізація україна

Нерідкими є випадки, коли доктрину використовують для підтвердження існування міжнародного правового звичаю. Саме так було з визнанням того, що в Європі не існує права дипломатичного притулку. Офіційні державні та міжнародні органи широко використовують доктрину для тлумачення міжнародно-правових норм. Немає жодного сумніву, що в цьому разі саме позиції, погляди фахівців із права можуть сформувати остаточні уявлення про межі й обсяг міжнародних зобов'язань.

Глобалізація викликає багато традиційних припущень про міжнародне право, його зв'язок з внутрішнім законодавством, способами, якими вона створюється, та методів її виконання. Вчені сьогодення займаються найсучаснішим дослідженням та вивченням нормативних та інституційних наслідків цього завдання та його теоретичних та практичних наслідків у різних сферах, починаючи від регулювання торгівлі та інвестицій, захисту прав людини та міжнародної кримінальної відповідальності окремих осіб, безпеки та екологічного врядування, а також збереження різноманітності культурної спадщини.

В свою чергу, міжнародне право регулює взаємодію правових систем і, головним чином, розмежовує сфери їхньої діяльності [3, с. 44]. Проте саме зараз істотна роль міжнародного права визначається активним становленням, розвитком і реалізацією в межах світового співтовариства основоположного принципу -- сумлінного виконання міжнародних зобов'язань. Цей принцип зобов'язує держави під час здійснення (виконання) своїх суверенних прав «встановлювати свої закони і адміністративні правила» відповідно до вимог і стандартів міжнародного права.

Тому, за словами І.І. Лукашука, можна констатувати відносний пріоритет міжнародного права над правом конституційним (внутрішньодержавним). З цього випливає необхідність гармонізації внутрішнього права і міжнародного, головним чином на основі останнього [2, с. 202]. Ретроспективний аналіз свідчить про те, що ставлення до міжнародного права як до ефективного й універсального засобу регулювання й конституціоналізації міжнародних відносин змінилося лише в другій половині XX ст.

Ще на початку 1950-х років американські вчені Н. Пальмер і Г. Перкінс, аналізуючи можливості міжнародного права в реалізації внутрішньої політики держав, наполягали на тому, що такі можливості є лише одним із аспектів міжнародних відносин, причому не найважливішим [5]. Однак, такий поширений на той час погляд на місце й роль міжнародного права в міжнародній системі був пов'язаний з його неспроможністю в період існування Ліги Націй запобігти Другій світовій війні та певним побоюванням можливості, в межах щойно створеної ООН, успішно вирішувати питання війни й миру. Тому міжнародне право розглядалося лише як позитивна спроба побудувати міжнародний правопорядок, за відсутністю якого мир і здоровий глузд у міжнародній співпраці перебувають у постійній небезпеці [4, с. 7].

Але вже в 1960--70-х роках оцінка місця й ролі міжнародного права у формуванні внутрішньо-національного, у тому числі конституційного, права держав зазнала істотних змін. Так, відомий американський спеціаліст у галузі міжнародного права Л. Хенкін, виходячи з перспектив розвитку міжнародного права, зробив основоположний висновок про те, що право є основною силою в міжнародних відносинах і головною детермінантою в національній політиці [5].