С.В. Чернишенко писав, що посилення взаємозалежності держав, дедалі більше усвідомлення міжнародним співтовариством загальнолюдських цінностей призводить до ускладнення міждержавних відносин. Це зумовлює подальше вдосконалення міжнародного права [3, с. 34]. Відтак, міжнародне право набуває дійсно глобального, універсального і всесвітнього характеру. В ньому з'являються норми, інститути і юридичні механізми, що містять елементи наддержавного правового регулювання. За приклад можна взяти наддержавний юридичний механізм, створений в межах Ради Європи. Основний елемент цього механізму -- Європейський суд з прав людини, рішення якого є обов'язковими для держав -- членів Ради Європи.

Е.X. де Аречага зазначає: «Реальним доказом міжнародної правосуб'єктності індивіда стало б надання йому не тільки відповідних прав та привілеїв, а й засобів для забезпечення їх примусового здійснення і дотримання, а також можливостей захисту цих прав від його власного імені, без посередництва держави». При цьому повна міжнародна правосуб'єктність індивіда визнається в рамках механізму, створеного Європейською конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. [5].

Законодавство про права людини завжди відігравало центральну роль у міжнародно-правовому профілі. Останніми роками і в даний час це стосується таких сфер, як культурні права, права на охорону навколишнього середовища, права корінних народів та права меншин, захист приватності та даних, захист прав людини при боротьбі з тероризмом, доступ до правосуддя, міжнародні механізми захисту прав людини та взаємозв'язок між людьми права і міжнародне гуманітарне право, особливо в контексті змінюваного характеру збройних конфліктів.

З часом питання дослідження міжнародного права інтегровані в проведене дослідження. Вплив нових технологій на здійснення прав людини приділяється пильної уваги, включаючи біотехнології та технології виявлення та спостереження.

Інші галузі міжнародного права, де вчені мають потужні компетенції та активні наукові дослідження, включають міжнародне екологічне право, закон міжнародного судочинства, закон про мистецтво та спадщину, право міжнародних організацій, міжнародне економічне право, закон договорів, закон збройного конфлікту та історія міжнародного права.

Сучасні вчені тісно співпрацюють з декількома міжнародними дослідницькими закладами та мережами у галузі міжнародного права, у тому числі декілька науково-дослідних консорціумів, що фінансуються в рамках 7-ї Рамкової програми ЄЄ з досліджень і розробок, Європейського товариства міжнародного права та дослідницької мережі Європейського наукового фонду (Глобалізація та транснаціональні зобов'язання з прав людини), яка одночасно формує напрямки досліджень в межах Програми глобального управління ЄЄ.

Взаємодія з національним правом є характерною рисою функціонування міжнародного права, яка здавна підкреслюється й у міжнародній доктрині. Навіть один з основоположників дуалістичної концепції міжнародного права Г. Тріпель вважав, що для виконання своїх функцій міжнародне право має постійно звертатися до внутрішнього права. Без останнього воно «є зовсім безсилим» [2, с. 121].

Висновки та пропозиції

Зростаюча тенденція до міжнародної та правової глобалізації сприяє появі нових принципів і норм права, встановлення яких раніше відносилося до сфери внутрішніх справ суверенних держав. Це істотно оновлює державно-правові системи членів світового співтовариства у контексті сучасних загальновизнаних універсальних стандартів. Розвиток цивілізації від її витоків до сучасності -- це рух від різноманітних локальних історій до загальної історії людства, що супроводжується зміною періодів, етапів, історично обумовлених процесів і відповідних цим процесам правових норм, форм і процедур їх юридичного вираження, впорядкування і закріплення.

Глобалізація самого права, прогресивний розвиток універсальних властивостей, норм, форм і процедур правового типу суспільного життя є необхідним етапом і демонструє спроможність права регулювати процеси загальносуспільної глобалізації у рамках загального (загально важливого і загальнообов'язкового) правопорядку і для внутрішніх, і для міжнародних відносин.

Список літератури

1. Баймуратов М.А. Международный правопорядок: концептуальные подходы к становлению понятийной характеристики / М.А. Баймуратов // Международное публичное и частное право. - 2010. - №1. - С. 2--10.

2. Денисов В.Н. Роль міжнародного права у зовнішній і внутрішній політиці України / В.Н. Денисов // Державотворення правотворення в Україні / За ред. Ю.С. Шемшученка. - К: Ін-т держави і права ім. В.М. Борецького НАН України, 2001. - С. 597.

3. Каламкарян Р.А. Место доктрины наиболее квалифицированных специалистов по публичному праву различных наций в источниковедческой базе современного международного права // Государство и право. - 2006. - №4. - С. 71.

4. Марченко М.Н. Об основных тенденциях развития права в условиях глобализации // Государство и право. - 2009. - №6. - С. 5-11.

5. Нерсеянц В.С. Правовая политика: основные направления и задачи // [Электронный ресурс]

6. Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду - Редакція від 16.09.2005. [Електронний ресурс]

7. Gallois Р.-М. Gйopolitique; les voles de la puissance / P.-M. Gallois. - Paris: Fondation pour les etudes de defence nationale / Plon, 2000. - 246 p. P. 11.

8. Wallerstein I.M. Geopolitics and Geoculture: Essays on the Changing World - System / I.M. Wallerstein. - Cambridge, England: Cambridge University Press, 2001. - 202 p.

9. Falk Richard A. New approaches to the study of International law // American Jornal of International Law, 1961. - P. 477-482.