Поширення ринкових відносин, з одного боку, і бюрократизація влади й управління, з іншого, руйнують зв'язок патримоніального панування, традиційні форми групової солідарності, характерні для доіндустріальних товариств. Однак у розвинених країнах це більш тривалий процес, і, що ще важливіше, в західних країнах замість особистої залежності між індивідами встановилися по перевазі договірні відносини, що регулюються правом, що стало результатом тривалого пошуку цивільних форм захисту та солідарності. У суспільствах, які форсують модернізацію, а також у тих, де стан перехідності з різних причин набуває характеру «залежного розвитку» та історично сильні державні початки в суспільному житті, утруднено формування інститутів, властивих модернізованим товариствам, або їх існування є дисфункціональним. Відносини типу «патрон - клієнт», будучи природною формою захисту індивіда в традиційному суспільстві, мають всі шанси зберегтися і в період модернізації. Вони можуть проявлятися по-різному і нерідко сприймаються як корупційні. Що стосується розвинених країн, що успішно і давно здійснили модернізацію, то збереження різних форм особистої залежності і панування в публічній сфері, які реалізуються, зокрема, в актах обміну індивідів і представників державної влади, означає корупцію інститутів.

Економічні, ринково - центристські підходи до вивчення корупції розглядають її як форму соціального обміну, а корупційні платежі - як частина трансакційних витрат. Серед дослідників, що працюють в цьому руслі, найчастіше називають С. Роуз - Аккерман. У рамках цього підходу корупція зв'язується з надмірним втручанням держави в економічні процеси. Корупція може бути цілком функціональна, оскільки є противагою зайвої бюрократизації. Вона виступає засобом прискорення процесів прийняття управлінських рішень та сприяє ефективному господарюванню. Слід зазначити, що ці положення спочатку були сформульовані для країн з централізовано - керованою економікою, до яких належав Союз Радянських Соціалістичних Республік і Росія, а також країни третього світу. Надалі розробники даного напрямку аналогічним чином підходили до аналізу корупції в розвинених країнах з ринковою економікою, виступаючи проти розширення державної участі. У рамках цього підходу розглядає корупцію автор відомої теорії колективних благ М. Олсон.

У доповненні до російського видання одержала широку популярність і визнання книги «Піднесення і занепад народів: Економічне зростання, стагфляція, соціальний склероз» він так формулює свою точку зору: «Суть нашої позиції полягає в тому, що будь-яке законодавство або обмеження, що вводить «ринок навпаки», створить практично у всіх учасників спонукальні мотиви до порушення закону і, швидше за все, призведе до зростання злочинності та корупції в рядах урядових чиновників. Таким чином, одна з причин, по яких багато суспільств серйозно вражені корупцією держапарату, полягає в тому, що майже всі приватні підприємці мають спонукальні мотиви до порушення закону, при цьому майже ні у кого не виникає стимулу повідомляти про такі порушення владі. Не тільки сукупний спонукальний мотив приватного сектора штовхає його обійти закон, а й усі спонукальні мотиви, характерні для приватного сектора, виявляються на стороні тих, хто порушує правила і постанови. Коли таких постанов і обмежень стає занадто багато, рано чи пізно приватний сектор (оскільки всі або майже всі його представники мають спонукальні мотиви до порушення антиринкових установок або до підкупу чиновників) робить уряд корумпованим і неефективним».

Нарешті, ортодоксальний марксистський підхід, в рамках якого корупція розглядалася як основний порок капіталізму, втратив своє значення внаслідок краху комуністичних режимів і загального визнання факту поширення у них корупції. Тепер відомі концепції, які, навпаки, стверджують, що корупція була важливою характеристикою в повсякденному житті соціалістичних країн, структурним елементом їх економічної і політичної системи. Таким чином, цей підхід скоріше примикає до третього з розглянутих напрямків.

Отже звернемося до основних міжнародних актів, які б дали нам повну картину поняття корупції.

Аналіз зазначених міжнародних документів, спрямованих на протидію корупції, засвідчує наявність різних підходів щодо її розуміння. Відповідно до Довідкового документа ООН про міжнародну боротьбу з корупцією: «Корупція - це зловживання державною владою з метою отримання вигоди в особистих цілях». З цього визначення випливає, що корупція виходить за межі хабарництва. В інших міжнародно - правових документах корупція водить до підкупу посадових осіб. «Хоча поняття корупції, - говориться в Кодексі поведінки посадових осіб з підтримки правопорядку, який був прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 17 грудня 1979 р. - повинно визначатися національним правом, слід розуміти, що воно охоплює вчинення або не вчинення будь-якого діяння при виконанні обов'язків або через ці обов'язки в результаті вимагання або отримання подарунків, обіцянок або стимулів чи їх незаконне одержання кожного разу, коли має місце така дія або бездіяльність».

Міждисциплінарна група з корупції Ради Європи дала ще більш широке визначення: «…корупція є хабарництвом і будь-якою ішною поведінкою осіб, яким доручено виконання певних обов'язків у державному або приватному секторі, що призводить до порушення обов'язків, покладених на них за статусом державної посадової особи, приватного співробітника, незалежного агента або іншого роду відносин і має за мету отримання будь-яких незаконних вигід (зисків) для себе та інших». Міжнародні експерти Європейського Союзу визначають загальне поняття корупції як зловживання державними службовцями політичною владою з метою збагачення.

Визначення корупції міститься і в Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року. У цьому документі корупція розуміється як «обіцянка, пропозиція або надання публічній посадовій особі, вимагання або прийняття публічною посадовою особою, особисто або через посередників, будь-якої неправомірної переваги для самої посадової особи або чи інших фізичної або юридичної осіб з метою вчинення посадовою особою будь-якого діяння або бездіяльності при виконанні своїх посадових обов'язків».

У Конвенції ради Європи від 4 листопада 1999 року у контексті цивільного права корупцію визначено як «прямі чи опосередковані вимагання, пропонування, дачу або одержання хабара чи будь-якої неправомірної вигоди або можливості її отримання, які порушують належне виконання будь-якого обов'язку особою, що отримує хабара, неправомірну вигоду чи можливість мати таку вигоду або поведінку такої особи».

Можна констатувати, що через свою багатогранність корупція є одним із тих явищ, за час історичного існування якого застосовувалися різні наукові підходи до його правового та наукового визначення, розуміння його сутності. Це пояснюється особливостями правової культури різних країн світу, розвитку законодавства, а також різним сприйняттям того самого діяння суспільствами певних країн, залежно від ментальності, традиції, рівня демократизації та розвитку громадянського суспільства. Але протягом усього свого існування це явище має характерні особливості - воно шкідливе в правовому, соціальному та інших аспектах.

Таким чином, корупція - це своєрідне дзеркало суспільства, його моральної і правової чистоти, економічного, політичного та соціального стану. Вона характеризує основні соціальні процеси, які відбуваються у державі та суспільстві, у ній відображено найбільш актуальні для держави та суспільства проблеми. Вона є одним із головних чинників поділу суспільства на дві соціальні підсистеми, які співіснують паралельно: одна з них зорієнтована на правові та моральні норми, інша - на використання протиправних засобів.

На фоні масштабних трансформаційних змін за останні десятиліття корупція стала досить поширеним соціальним явищем, що, по суті, перетворилося на усталену норму взаємовідносин у всіх сферах суспільства. Україна, на жаль, належить до країн із ендемічною формою корупції, тобто нею вражені всі сфери діяльності в нашій державі.

1.3 Адміністративно-правові засади протидії корупції в Україні

Становлення і розвиток в Україні правової держави неможливий без подолання проблеми корупції, що, безперечно, є однією з найбільш резонансних проблем у сфері забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Юридичні норми щодо запобігання і протидії корупції знайшли своє формальне вираження у багатьох галузях права, але найбільший вплив на врегулювання суспільних відносин щодо запобігання та протидії корупції забезпечують норми адміністративного права.

Корупція є вкрай негативним явищем, її суспільна небезпечність полягає у тому, що вона: підриває авторитет держави, завдає шкоди утвердженню демократичних основ управління суспільством, побудові та функціонуванню державного апарату; суттєво обмежує конституційні права і свободи людини та громадянина, особливо пересічних громадян, які найбільше потерпають від корупції і не в змозі уникнути корупційного тягаря, втрачають при цьому віру в демократичні засади суспільства і держави; порушує принцип верховенства права; призводить до гальмування та викривлення соціально-економічних реформ, перешкоджає розвитку ринкових відносин, передусім середнього і малого підприємництва, а також надходження іноземних інвестицій; грубо порушує встановлений порядок здійснення повноважень посадовими особами органів державної влади, місцевого самоврядування, управлінських структур правового сектора; надає незаконні привілеї корумпованим угрупуванням і кланам, підпорядковує державну владу їхнім інтересам; сприяє криміналізації та тонізації економічних відносин, легалізації доходів, одержаних незаконним шляхом; живить організовану злочинність, насамперед економічну, стає неодмінною умовою її існування; порушує принцип соціальної справедливості, невідворотності покарання; нищить духовні, моральні та суспільні цінності; ускладнює відносини з іншими державами і всією міжнародною спільнотою, унеможливлює надання іноземної допомоги.

Поняття «корупція» має важливе методологічне значення не тільки для визначення усього кола дій, які вважаються корупційними, але й для аналізу організованої злочинності в політиці, економіці, судочинстві, соціальній сфері. Визначення змісту і пізнавальних функцій поняття «корупція» є відправним пунктом в законотворчій діяльності, оскільки закон буде дієвим, коли охопить явище в системній, структурно-функціональній формі. Корупція - це унікальне за своїм втримуванням, багатопланове, асоціальне явище, що носить протиправний, аморальний і корисливий характер.

Згідно Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» поняття корупції розкривається так: корупція - це використання особою, наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб, або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень та пов'язаних із цим можливостей.

На мою думку, законодавець повинен був визначити також поняття протидії корупції, як процесу реалізації основних принципів протидії корупції, діяльність та виконання уповноваженими органами своїх прямих прав та обов'язків щодо протидії корупції, діяльність громадських організацій, а також простих громадян.

Поняття протидії корупції можна охарактеризувати так: протидія корупції - це скерована діяльність уповноважених, спеціально визначених суб'єктів публічної адміністрації проти будь-яких корупційних проявів.