Матеріальна відповідальність міжнародної організації може наступити за нанесення нею збитку в процесі діяльності (наприклад, діяльності в космічному просторі), за невиконання міжнародних зобов'язань, де стороною є ця організація; за нанесення шкоди джерелом підвищеної небезпеки (наприклад, автомобілем або судном ООН); за порушення контрактів; недотримання санітарних норм та ін Але при цьому форми відповідальності, що діють стосовно держав, не можна механічно переносити на міжнародні організації, так як вони мають специфічні особливості: не набули розвитку конкретні форми політичної та матеріальної відповідальності; при настанні матеріальної відповідальності поряд з міжнародною організацією, як правило, несуть відповідальність держави - члени цієї організації.

Міжнародна організація може бути залучена до міжнародної відповідальності за порушення законодавства країни перебування її штаб-квартири. Уряди багатьох країн ухвалили законодавчі акти про статус міжнародних організацій, що знаходяться на їх території, та їхніх службовців, за порушення яких міжнародні організації можуть бути притягнуті до матеріальної відповідальності.

2.2 Кодифікація інституту відповідальності міжнародних організацій

Перш за все, ще раз підкреслимо актуальність теми даної курсової роботи, адже вона зумовлена посиленням ролі у зв'язку із поглибленням сучасних процесів глобалізації та інтернаціоналізації міжнародних відносин, а також розширенням функціональної сфери їхньої діяльності, що в свою чергу вимагає на універсальному рівні нормативно-правової регламентації функціонування вищезазначених суб'єктів міжнародного права. Саме тому робота Комісії ООН з кодифікації та прогресивного розвитку міжнародного права над Проектом Статей про відповідальність міжнародних організацій нині увінчалась прийняттям на її 61-й сесії 6 липня 2009 року вищезгаданого Проекту Статей у першому читанні. Відповідна подія дійсно констатує прогресивну динаміку систематизації норм та принципів вищезазначеного інституту, що спрямована на досягнення кінцевої мети - надання законної сили положенням, покликаним врегулювати проблеми відповідальності міжнародних організацій. Вищезазначений етап в історії розвитку процесу кодифікації інституту відповідальності міжнародних організацій є доволі широко обговорюваним в наукових колах, у той час як зарубіжна доктрина міжнародного права не висвітлює історію становлення та систематизації норм та принципів інституту відповідальності міжнародних організацій до моменту прийняття КМП ООН у 2000 р. рішення щодо офіційного включення теми відповідальності міжнародних організацій до своєї довгострокової програми роботи. Зокрема, незначну кількість наукових досліджень, о особі В.Ю. Замятіна, Б.Ш. Белалової присвячено дослідженню відповідного питання. Все вищезазначене певним чином ускладнює комплексне уявлення історично значущих процесів становлення інституту відповідальності міжнародних організацій. Отже, мета даного підрозділу полягає у висвітленні окремих принципово важливих етапів розвитку положень інституту відповідальності міжнародних організацій.

Отже, свої витоки інститут відповідальності міжнародних організацій бере власне з інституту міжнародно-правової відповідальності держав, який сформувався на основі тривалої еволюції інституту відповідальності у внутрішньодержавному праві. Тому визначення первинних принципів відповідальності міжнародних організацій відбувалося на основі формування елементів, що містилися в перших письмових джерелах національних правових систем стародавнього світу, та які заклали підвалини для теоретичних конструкцій сучасного механізму міжнародно-правової відповідальності. Серед них виокремлено такі: принцип обставин, що виключать протиправність (п.102, 103 Збірнику законів царя Хамурапі); принцип відповідальності за невиконання обов'язкового відшкодування збитків, завданих потерпілому суб'єкту як у результаті вчинення правопорушення (деліктна відповідальність), так і у випадку здійснення незаборонених видів діяльності (об'єктивна відповідальність)(п.288 розділу VIII Законі Ману. Принагідно зазначимо, що «саме концепція обов'язкового відшкодування збитків була приводом для визнання за міжнародними організаціями правоздатності та надала поштовх для дослідження теми відповідальності міжнародних організацій. [9, с. 30]

Протягом тривалого періоду становлення концепції міжнародно-правової відповідальності вищезазначений принцип отримував подальшого закріплення - за часів середньовіччя - у п.2 розділу XXVII Салічної правди, пізніше, в результаті укладання у 1648 році Вестфальського мирного договору, яким було «закладено основу першого в історії людства універсального правопорядку», - у формі реституції, за часів пізнього феодалізму, - початкового періоду розвитку міжнародного права першої половини XVII ст.. - у працях видатних правників, таких як Гуго Гроцій («Про право війни та миру»), потім - наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. в роботах авторитетних дослідників Ф.Ф.Мартенса («Сучасне міжнародне право цивілізованих народів»), П.Фошиля, Г. Тріпеля, і тільки у 1927 р. в рамках Ліги Націй під егідою Постійної Палати Міжнародного Правосуддя (ППМП) під час розгляду справи «Про фабрику в Хожуві» зазначений принцип було «офіційно сформульовано».

На нашу думку, справедливо було б відзначити, що етап функціонування Ліги Націй визначив перспективи подальшого становлення інституту міжнародно-правової відповідальності. У квітні 1925 р. почалася розробка теми «Відповідальність держав за шкоду, завдану на їх території особам іноземного походження або їх майну».

Як відзначив свого часу професор Р. Аго, під час розгляду КМП ООН у 1969 р. Теми «Відповідальність держав», що «…історичним фактом небезпідставно можна вважати те, що загальна теорія відповідальності з'явилася з доктрини договірних зобов'язань держави щодо правового режиму іноземців. Так, у період роботи над темою «Відповідальність держав за шкоду, завдану на їх території особам іноземного походження або їх майну» свого закріплення отримали норми, спрямовані регламентувати випадки, в яких інкримінується відповідальність держав (статті 6, 7, 8, 9 Проекту Статей про відповідальність держав за шкоду, завдану на їх території особам іноземного походження або їх майну, а також принцип обов'язкової компенсації збитків потерпілим суб'єктам (ст. 3 вищезазначеного Проекту Статей).

У контексті подальшого розвитку положень інституту відповідальності міжнародних організацій вагому історичну роль відіграло становлення сучасного правопорядку, яке відбулося зі створенням ООН, що в свою чергу відкрило якісно нові виміри не тільки у питанні подальшого розвитку концепції міжнародно-правової відповідальності, а й стало базисом для виокремлення положень інституту відповідальності міжнародних організацій. Отже, не можна не погодитися з В.Ю. Замятіним, який, характеризуючи відповідну стадію, влучно відмітив, що «з прийняттям Статуту ООН та закріпленням певних положень про її відповідальність ipso facto в його тексті, відповідальність міжнародних організацій вперше переходить із теоретичної одиниці і практичну площину». Так, Статут ООН містить певні положення щодо фактичної реалізації механізму інституційної відповідальності. Згідно із ст. 24 Статуту ООН «члени ООН покладають на РБ ООН головну відповідальність за підтримання міжнародної безпеки та миру і погоджуються з тим, що при виконанні нею обов'язків, які випливають із її відповідальності, РБ ООН діє від їх імені». Зокрема, у 1956 р. Питання правосуб'єктності та деліктоздатності міжнародних організацій були вперше розглянуті окремим пунктом у темі «Відповідальність держав» під назвою «відповідальність, що інкримінується міжнародним організаціям». Спеціальний доповідач КМП ООН Гарсія Амадор у відповідному пункті підтвердив наявність правосуб'єктності міжнародних організацій - «особливо у деяких з них» і зробив важливе зауваження стосовно деліктоздатності міжнародних організацій, зазначивши, що «відповідно до правосуб'єктності витікає, що факт невиконання взятих на себе міжнародною організацією обов'язків, як-то порушення або недотримання будь-якого міжнародного зобов'язанняЮ невідворотно тягне за собою відповідальність міжнародних організацій». Також, з метою систематизації відповідного дослідження, Гарсія Амадором було здійснено поділ відповідальності міжнародних організацій на три типи:

- відповідальність щодо посадових осіб або персоналу, чи стосовно фізичних або юридичних осіб, які вступили у договірні правовідносини з міжнародною організацією;

- відповідальність за дії або бездіяльність з боку адміністративних органів організацій, або відповідальність стосовно шкоди, мпричиненої міжнародною організацією діями політичного чи військового характеру;

- відповідальність за шкоду, завдану третім особам (непряма відповідальність).

І хоча Гарсія Амадор зауважував недосконалість відповідної класифікації, посилаючись на недосконалість практичних напрацювань у цій сфері, підсумовуючи, що системний та комплексний аналіз правил та принципів, які регламентували би відповідальність міжнародних організацій, є справою саме детального дослідження питання відповідальності міжнародних організацій, яке матиме місце в майбутньому, автор вважає її такою, яка заклала основу для подальшої роботи над цією темою.

Попри наявність певних аргументів, які можна віднести на користь доцільності проведення процесу кодифікації інституту відповідальності міжнародних організацій, його здійснення, на думку КМП ООН, унеможливлювалася на той час тим, що існують сумніви щодо того, чи наділені міжнародні організації здатністю вчиняти міжнародно-правові діяння, адже міжнародні організації є доволі новим явищем, і тому, питання можливої міжнародної відповідальності через припущені протиправні діяння, вчинені такими організаціями, не підходе для кодифікації.

Однак, уже у червні 1963 р. в ході розпочатої роботи КМП ООН над темою «Правовідносини, які виникають між державами та міжурядовими міжнародними організаціями» було відмічено, що розширення сфери охоплення діяльності міжнародних організацій. У зв'язку із зазначеним знову з'явилася потреба в обговоренні питань правосуб'єктності міжурядових організацій та їх здатності виступати суб'єктами претензій міжнародного характеру. Зокрема, перша доповідь на тему «Правовідносини, які виникають між державами та міжурядовими міжнародними організаціями», представлена Абдулою Єль-Єрінком, містила, на нашу думку, принципово важливий елемент, який заклав подальшу основу для обговорення КМП ООН процесу систематизації інституту відповідальності міжнародних організацій, а сааме так званий «Загальний план кодифікації правового статусу міжнародних організацій». У ньому передбачався розгляд таких важливих питань, як здатність міжнародних організацій виступати суб'єктами претензій міжнародного характеру та їх відповідальність. Однак у розділі «С» - «Послідовність пріоритетів» розгляд питання відповідальність міжнародних організацій було вирішено відкласти на майбутнє, при чому в контексті обговорення теми відповідальності держав.

Попри наявну невизначеність позиції КМП ООН з приводу деліктоздатності міжнародних організацій, починаючи з другої половини 60-х рр. У рамках окремих міжнародно-правових актів, прийнятих зі спеціальних питань міжнародного співробітництва, отримує закріплення власне принцип відповідальності зазначених суб'єктів (ст. VI Договору про принципи діяльності держав щодо дослідження та використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла від 1967 р. та ст.. 6 Угоди про порятунок космонавтів, повернення космонавтів та повернення об'єктів, що запускаються в космічний простір від 1968 р.).