Продовження роботи КМП ООН з дослідження проблем відповідальності держав було підґрунтям для подальшого розвитку положень інституту відповідальності міжнародних організацій. Отже, в 70-х рр.. під час розгляду комісією питань, пов'язаних із присвоєнням поведінки, спеціальний доповідач італійський професор Р. Аго звернув увагу на проблему визначення суб'єкта відповідальності у зв'язку із діяннями органів, наданих у розпорядження держави міжнародною організацією та у зворотному випадку, коли орган надається державою у розпорядження міжнародної організації. Однак, згодом у тексті ст.. 9 Проекту Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння, прийнятого в 1996 р. у першому читанні, розглядалося лише питання щодо присвоєння поведінки, коли міжнародна організація надає у розпорядження один із своїх органів державі. Але, вже під час другого читання вказівку на міжнародну організацію було знято взагалі. У зв'язку із вищезазначеним спеціальний доповідач Д. Кроуфорд пізніше зауважив, що «…труднощі, які виникають у зв'язку із включенням до тексту Проекту Статей про відповідальність держав за міжнародно-протиправні діяння міжнародних організацій, нівелюють дуже обмежені роз'яснення, які містяться у ст.. 9, тому вважається доцільним та рекомендується виключити посилання на міжнародні організації».

Наступною сходинкою, що власне передувала новітньому етапу розвитку інституту відповідальності міжнародних організацій вже в якості самостійного інституту на підставі рішення КМП ООН щодо офіційного включення теми «Відповідальність міжнародних організацій» у свою довгострокову програму роботи, стали події, що відбувалися в другій половині 90-х рр. Треба зауважити, що зазначені події не привели до формування принципів, які становили прогалину в тогочасній системі інституту відповідальності, та не сприяли подальшому розвитку існуючих, але їхня необхідність була зумовлена тогочасною позицією КМП ООН стосовно пріоритетів кодифікації міжнародного права. На нашу думку, роль відповідного історичного проміжку часу можна вважати проміжною або підготовчою.

Отже, в 1996 р. КМП ООН запропонувала Генеральну схему, яка передбачала включення до всебічного аналізу найважливіших сфер міжнародного публічного права деяких можливих перспективних досліджень. Зазначена Генеральна схема містила V Розділ, що мав назву «Право міжнародних організацій». Однак, окрім зауваження доцільності розгляду в майбутньому таких питань, як правосуб'єктність міжнародних організацій та повноваження, що витікають з установчих документів, відповідна схема не містила жодних посилань на проблеми, пов'язані із відповідальністю зазначених суб'єктів.

Більш історично значущим у плані становлення відповідальності міжнародних організацій як самостійного інституту міжнародного права можна класифікувати період протягом 1997-1998 рр., адже в цей час тему відповідальності міжнародних організацій почала відмічати КМП ООН в якості одного із пріоритетних напрямів майбутньої кодифікаційної роботи. [17, с.342-343]

Вищенаведений аналіз історичних процесів, що заклали основу для виокремлення положень відповідальності міжнародних організацій в самостійний міжнародно-правовий інститут, свідчить, що кожна з вищезазначених історичних віх зумовлювала подальший розвиток комплексу норм у сфері міжнародно-правової відповідальності, ознаменовуючи тим самим певні етапи кристалізування положень відповідного інституту, які зародившись у внутрішньодержавній системі права ще за часів існування стародавніх цивілізацій, продовжили свій розвиток у сфері відповідальності, за словами Ф.Ф. Мартенса, «цивілізованих народів», де набули міжнародно-правового характеру та поступово трансформувалися у сферу відповідальності міжнародних організацій.

2.3 Сучасний стан відповідальності міжнародних організацій за порушення міжнародно-правових зобов'язань

На момент написання статті Комісією міжнародного права (далі - КМП) було попередньо схвалено лише проекти 45 статей із існуючих на сьогоднішній день 67 і не враховано коментарі до них. Окрім того, з 2007 по 2011 рр. КМП внесла зміни і до вже попередньо схвалених статей, виходячи з опрацьованих коментарів держав та міжнародних організацій.

5 серпня 2011 р. на 63-й сесії Комісії міжнародного права було прийнято Проект статей щодо відповідальності міжнародних організацій. Проект складається з 67 статей з коментарями до них. КМП рекомендувала Генеральній асамблеї ООН прийняти Проект статей до уваги, включити його в додаток до резолюції та на одній з наступних сесій ГА ООН розглянути питання про розробку конвенції на основі даного проекту.

Проект статей щодо відповідальності міжнародних організацій не є простим дублюванням статей про відповідальність держав. Однак зважаючи на те, що багато положень можуть застосовуватися і до міжнародних організацій, взяті були аналогічні формулювання, лише термін «держава» змінено на «міжнародна організація». Проте одним із основних аргументів за саме таку побудову Проекту статей щодо відповідальності міжнародних організацій стала відсутність широкої практики в цій сфері. На своїй 55-й сесії Комісія міжнародного права також звернулася до Секретаріату з проханням щорічно направляти главу своєї доповіді, присвячену темі «Відповідальність міжнародних організацій», міжнародним організаціям з метою отримання від них коментарів. За роки роботи КМП над Проектом коментарі були отримані від наступних міжнародних організацій: Рада Європи, Європейська Комісія, Міжнародна організація праці, Міжнародний Валютний фонд, НАТО, Організація економічної співпраці і розвитку, Міжнародний інститут уніфікації приватного права, Світовий банк, спільні коментарі від Організації Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань, Міжнародної організації цивільної авіації, Міжнародного фонду сільськогосподарського розвитку, Міжнародної організації праці, Міжнародної морської організації, Міжнародної організації з міграції, Міжнародного союзу електрозв'язку, ЮНЕСКО, Всесвітньої туристичної організації, Всесвітньої організації з охорони здоров'я, Всесвітньої організації інтелектуальної власності, Всесвітньої метеорологічної організації та Світової організації торгівлі.

Одним із основних недоліків Проекту є його кінцева форма. Втілення Проекту в резолюції ГА ООН не робить його міжнародно-правовим актом із загальнообов'язковою силою. Логічно правильно було б оформити його в конвенцію, що саме й рекомендувала КМП ГА ООН. Проте пройде ще досить багато часу, доки такий документ набуде чинності в якості конвенції, а його положення стануть загальнообов'язкового характеру.

Таким, зважаючи на відсутність широкої практики щодо відповідальності міжнародних організацій, Проект основною мірою ґрунтувався на Статтях про міжнародну відповідальність держав і коментарях держав та міжнародних організацій; останні також стали джерелом малочисельної практики в цій сфері. Особливу увагу в Проекті варто звернути на застосування контрзаходів до міжнародних організацій та положення щодо субсидіарної відповідальності держав-членів. Контрзаходи до міжнародної організації можуть застосовуватися лише за порушення, що випливають з імперативних норм міжнародного права; вони мають бути пропорційні шкоді з урахуванням тяжкості діяння та порушених прав і припиняються, як тільки міжнародна організація виконає свої зобов'язання щодо відповідальності. Проектом передбачено цілий ряд випадків, коли держава може нести відповідальність за дії міжнародної організації, у будь-якому випадку така відповідальність є субсидіарною і настає лише в тій мірі, в якій міжнародна організація не відшкодувала основну шкоду. Основним недоліком Проекту статей щодо відповідальності міжнародних організацій є його кінцева форма. До оформлення Проекту в конвенцію мине ще досить багато часу, а до того його положення зможуть застосовуватися лише в якості звичаєвих норм. [16, с. 356-359]

3. СПІЛЬНІ РИСИ МІЖНАРОДНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ

Підкреслюючи вище вказане, зауважимо, що чимало авторів відносять до суб'єктів міжнародного правопорушення таких суб'єктів, зокрема, як держави, міжнародні організації або інші підприємства, організації і навіть окремих індивідів, що вчинили міжнародно-протиправні діяння. З кола вищеперерахованих суб'єктів на нашу думку окрім держави нести міжнародно-правову відповідальність можуть лише міжнародні організації, як специфічний суб'єкт міжнародного права.

Але оскільки міжнародні організації є порівняно молодим суб'єктом міжнародного права то інститут їхньої міжнародно-правової відповідальності до кінця ще не вироблений. Відносно окремих індивідів то такі суб'єкти повинні нести відповідальність за національним, внутрішнім законодавством країни якій була нанесена шкода, або в разі вчинення тяжкого міжнародного злочину до таких порушників мають застосовуватися норми міжнародної кримінальної відповідальності, крім випадків коли за такі дії своїх громадян має нести відповідальність держава, що передбачено відповідними нормами міжнародного права [2, с. 167].

Статті, щодо відповідальності міжнародних організацій не є простим дублюванням статей про відповідальність держав. Однак зважаючи на те, що багато положень можуть застосовуватися і до міжнародних організацій, взяті були аналогічні формулювання, лише термін «держава» змінено на «міжнародна організація». [16, с. 356]

Варто також чітко розрізняти випадки відповідальності господарських, політичних, громадських та інших організацій. Міжнародній практиці були відомі випадки, коли суди намагались покласти на державу відповідальність за діяльність господарських організацій.

Фактично норми щодо відповідальності міжнародних організацій «перетинаються» із нормами щодо відповідальності держав. Особливості полягають у питаннях присвоєння поведінки міжнародних організацій і відповідальності держави перед третьою стороною за дії.

Міжнародні організації можуть мати міжнародно-правові зобов'язання перед міжнародним співтовариством загалом, однією чи декількома державами-членами або не членами, перед іншою міжнародною організацією тощо. Більшість міжнародно-правових зобов'язань міжнародних організацій походить із правил цієї організації. КМП під правилами організації розуміє: установчі акти, рішення організації, прийняті відповідно до цих актів, сталу практику цієї організації.

Оскільки міжнародні організації часом не можуть самостійно компенсувати заподіяний ними збиток, виникає питання про необхідність солідарної відповідальності як самої організації, так і її держав-членів. Такий вид відповідальності, зокрема, передбачений ст. V Конвенції про міжнародну відповідальність за збиток, заподіяний космічними об'єктами 1972 р. [23]

Також, зосередимо нашу увагу на постійних представництвах держав при міжнародних організаціях.

Для міждержавної організації характерними ознаками є - членство держав; наявність міжнародного договору, на підставі якого засновано організацію; постійно діючі органи-визнання суверенітету держав-членів. З урахуванням цих ознак можна констатувати, що міжнародна (міжурядова) організація -- це об'єднання держав, засноване міжнародним договором (угодою) для досягнення спільних цілей, яке має постійні органи, що діють у загальних інтересах держав-членів, неодмінно поважаючи при цьому їхній суверенітет.

Головною ознакою неурядових міжнародних організацій є те, що для їх створення немає необхідності укладати міждержавні договори і об'єднують вони як фізичних, так і юридичних осіб (наприклад, Асоціація міжнародного права, Міжнародна федерація Товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця).

Юридичні засади інституту постійних представництв держав при міжнародних організаціях були закладені в перших міжнародно-правових актах та документах повоєнного періоду.