Навчально-науковий інститут права Університету державної фіскальної служби України

Кафедра кримінального права та кримінології

Міжнародно-правові та національні заходи запобігання злочинності у сфері економіки

к.ю.н., доцент Жерж Н.А.

магістрант Саква А.М.

Анотація

Стаття присвячена аналізу відповідності вітчизняних кримінально-правових засобів міжнародно-правовим заходам запобігання злочинності у сфері економіки.

Ключові слова: відповідність, кримінально-права норма, злочинність у сфері економіки, легалізація коштів, здобутих злочинним шляхом.

Аннотация

Статья посвящена анализу соответствия отечественных уголовно-правовых средств международно-правовым мерам предупреждения преступности в сфере экономики.

Ключевые слова: соответствие, уголовно-правовые нормы, преступность в сфере экономики, легализация средств, полученных преступным путем.

Annotation

This article analyzes the compliance of national criminal law means the international legal measures of crime prevention in the field of economy.

Key words: compliance, criminal law, crime in the economic sphere, legalization of funds obtained by criminal means.

Ратифіковані Україною міжнародні договори спричиняють згодом певні зміни, що безпосередньо стосуються й удосконалення кримінального законодавства. Тому для уникнення в майбутньому негативних заходів примусового впливу з боку міжнародної громадськості необхідно проаналізувати міжнародно-правові норми, спрямовані на охорону економіки від злочинних посягань, а також відповідність вітчизняних кримінально-правових засобів їх положенням. Такий аналіз дасть змогу не лише з'ясувати співвідношення наявного стану вітчизняного законодавства з потребами сьогодення, а й виявити правові прогалини та запропонувати шляхи їх усунення.

Дослідження цього питання є важливим з огляду на прагнення України до вступу в Євросоюз, відтак готовність до ратифікації низки угод і, врешті, спроможність упорядкування внутрішнього законодавства відповідно до його вимог. Тому добросовісне виконання державами взятих на себе зобов'язань є однією з умов досягнення довіри в очах європейської громадськості.

Питання нормативно-правового регулювання охорони економіки вивчали вчені: П.П. Андрушко, В.І. Антипов, О.О. Дудоров, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнєцова, В.В. Лисенко, О.М. Литвак, М.І. Мельник, С.В. Мочерний, О.І. Перепелиця, В.Є. Стрельцов, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, А.М. Яковлєв та інші.

Мета статті - проаналізувати відповідність вітчизняних кримінально-правових засобів міжнародно-правовим заходам запобігання злочинності у сфері економіки.

Існує низка міжнародних договорів у сфері кримінально-правових відносин, щодо злочинності у сфері економіки, які містять норми, об'єкт охорони яких стосується досліджуваної проблеми. Аналіз зазначених міжнародних нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що міжнародне співтовариство особливу увагу приділяє протидії лише певним злочинним виявам у сфері економіки. Тому доцільно здійснювати дослідження із тих міжнародно-правових джерел, які є найчисленнішими.

Одним із найнебезпечніших злочинних виявів, який непокоїть світову громадськість, є легалізація коштів, здобутих злочинним шляхом, оскільки міжнародне співтовариство розглядає легалізацію доходів від злочинної діяльності як новий виклик, що становить загрозу глобальній безпеці [1, с. 101]. Загалом нині операції з легалізації злочинних доходів зазвичай мають міжнародний характер. Науковці пояснюють цей феномен тим, що професійні злочинці діють на міжнародному рівні не лише через прагнення заволодіти все більшими масштабними ринками. Рушійною силою є сприятливі умови для вчинення таких діянь, зокрема прогалини в національному й міжнародному законодавствах [2, с. 17].

Світова спільнота занепокоєна не так мірою протиправності походження доходів, одержаних злочинним шляхом, як характером безконтрольного введення їх у законну економіку, оскільки порушується основна умова її належного функціонування, перекручуються функції фінансово-господарської діяльності, зростає тіньове виробництво, прискорюються процеси тінізації економіки [1, с. 102].

Проблеми протидії легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, на початку ХХ ст. мали суто національний характер та існували в межах лише однієї держави. Однак від часів функціонування пралень Аль Капоне, внаслідок створення потужних організаційних угруповань, «відмивання» грошей набуло міжнародних масштабів. Протидії цій проблемі присвячені Конвенція про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (08.11.1990) [3], Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією (27.01.1999) [4], Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності (15.11.2000) [5], Конвенція ООН проти корупції (31.10.2003) [6].

Зокрема, у нормах цих міжнародних актів визначається взаємозв'язок між різними формами організованої злочинності й корупції, що забезпечують надходження значних прибутків і фінансових коштів і, як наслідок, підривають законну економіку, створюючи загрозу для стабільності, безпеки та суверенітету держав.

Характерною рисою такого злочинного діяння є те, що умовою його вчинення є наявність доходів, отриманих злочинним шляхом. Відповідно до даних Інтерполу, ще в середині 1990-х років річний грошовий обіг організованих злочинних угруповань у світі сягав 400 млрд. дол. США. Із них понад 50% становив незаконний обіг наркотичних засобів, а іншу групу формували розкрадання товарів, контрабанда, проституція, азартні ігри, торгівля зброєю, жінками, шантаж тощо [7, с. 27]. Загалом, за оцінками Міжнародного валютного фонду, у світі щорічно відмивається близько 600 млрд. дол. США, одержаних незаконним шляхом [8, с. 148-149], і з кожним роком ця цифра збільшується.

Протидія легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, спрямована й на усунення сприятливих умов для існування організованої злочинності. Відтак сторони міжнародних угод, крім запобігання цим указаним злочинним діянням, рішуче налаштовані позбавити осіб доходів, одержаних від злочинної діяльності (з тексту Конвенції ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин) [9]. На IV пленарному засіданні Конференції країн-членів ООН, де прийнято цю Конвенцію, визнано поняття «відмивання грошей» як умисне приховування дійсного характеру джерела майна або фінансових коштів, розміщення чи володіння незаконними доходами, зокрема рух або конверсія доходів з метою їх легалізації [10, с. 107].

Доцільно також навести низку міжнародно-правових актів, прийняття яких вплинуло на встановлення кримінальної відповідальності за легалізацію доходів, отриманих злочинним шляхом. Отже, крім зазначених, міжнародно-правове регулювання протидії легалізації злочинно одержаних доходів здійснюється відповідно до Неапольської політичної декларації і Глобального плану дій проти організованої транснаціональної злочинності; Декларації ООН від 23.12.1994; Конвенції Ради Європи про відмивання, пошук, арешт і конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, і про фінансування тероризму від 16.05.2005. Згідно з міжнародними угодами, розпочали діяти Група з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (РДТР); Егмонтська група; Базелеський комітет; Вольфсберзька група; Міжнародна асоціація органів нагляду за страховою діяльністю; Міжнародна організація комісій із цінних паперів. Кожна з них, залежно від мети створення, запроваджувала принципи, рекомендації, методики, директиви щодо протидії відмиванню злочинних коштів [11].

Розглядаючи кримінально-правовий стан цього питання в нашій державі, варто зазначити, що перша спроба закріплення кримінальної відповідальності відбулася в 1995 р., коли Кримінальний кодекс (далі - КК) України (1960 р.) було доповнено ст. 229-12 «Використання коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів» [12]. Відповідно до диспозиції цієї статті, злочином визнавалося розміщення фінансових коштів, здобутих від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, у банках, на підприємствах та в інших структурах, незалежно від форм власності, або придбання за такі кошти об'єктів, що підлягають приватизації, чи обладнання для виробничих та інших потреб, або використання таких коштів і майна з метою продовження незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

Криміналізація зазначених діянь була правовим результатом ратифікації нашої держави в 1991 р. Конвенції про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин [13]. Зокрема, ст. 3 Конвенції зазначала, що кожна держава-учасниця з урахуванням своїх конституційних положень і основних принципів своєї правової системи вживає необхідні заходи з метою визнання злочинами такі діяння. кримінальний правовий злочинність легалізація

Однак, очевидно, є суттєвий недолік зазначеної вимоги, що, зрештою, втілився в ст. 229-12 КК України (1960 р.): предметом злочину могли бути лише ті кошти, які здобуті від незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин. Про це йшлося й на засіданні міжнародного парламентського «круглого столу» в липні 1999 р. Його учасники, зокрема, наголосили, що організована злочинність, яка виникла в країнах СНД, не є зарубіжним аналогам. Це пояснювали тим, що економічну основу організованої злочинності в країнах співдружності становлять капітали, отриманні під час перерозподілу державної власності й ринкового реформування економіки, що дало змогу кримінальним елементам організувати і здійснити широкомасштабні шахрайські операції та афери. Саме такі фінансові заходи (а не здійснення незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин) стали основним інструментом накопичення капіталів організованих злочинних або напівкримінальних формувань [14, с. 543].

Відтак назріла нагальна потреба а законодавчих змінах задля ефективної протидії цим неправомірним діянням. Для вирішення цього питання прийнято численні закони й інші підзаконні акти, однак вони мали лише декларативний характер і не сприяли позитивним змінам [1, с. 123-130].

Ситуація змінилася у 2001 р. з прийняттям чинного КК України, який містить ст. 209, що значно розширила можливі сфери незаконного одержання коштів. Зокрема, кримінальній відповідальності підпадали діяння щодо «відмивання» будь-яких коштів, отриманих злочинним шляхом.

Однак такі правові зміни загалом не сприяли активізації боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, що призвело до включення нашої держави у 2001 р. до «чорного» списку РДЇР. Однак завдяки вдосконаленню правової бази протидії зазначеному злочинному діянню та з урахуванням рекомендацій РДЇР [15] у 2004 р. Україну виключено із цього списку [16, с. 9].

Водночас необхідно проаналізувати правові зміни 2014 р. в кримінальному законодавстві щодо протидії досліджуваному злочину. Ще до усунення законодавчих прогалин Україну спіткали «заохочувальні» заходи РДЇР, які полягали в поверненні її до «чорного» списку, тобто до категорії держав, недоліки правової системи яких не дають змоги своєчасно знешкодити цю злочину діяльність [17].