Досліджувані відносини характеризуються особливістю об'єкта зобов'язання. Насамперед варто сказати, що вони виникають у зв'язку з набуттям товарів, результатів робіт і послуг. Відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; робота - це діяльність виконавця, результатом якої є виготовлення товару або зміна його властивостей за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб. Єдиний термін, що залишився не визначеним у цьому законі, - це «товар». Аналізуючи положення частинні ст. 656 ЦК України (що має назву «Предмет договору купівлі-продажу»), можна зробити висновок, що під товаром маються на увазі лише матеріальні речі.

Г.Ф. Шершеневич зазначав, що поняття «товар» може розглядатися у вузькому та широкому значеннях. У першому випадку під ним розуміється все, що може виступати предметом торгових правочинів, тобто рухомі речі, цінні папери, праця. У другому значенні товаром називають матеріальні предмети торгових правочинів, на противагу іншим об'єктам цивільних прав, особливо цінним паперам. Як писав правник, «у цьому останньому випадку і слід розуміти таке поняття» [14, с. 167]. Убачається, що саме останній підхід варто використовувати під час встановлення кола відносин, що регулюються законодавством про захист прав споживачів. У зв'язку з цим,\ відносини, що виникають під час придбання цінних паперів, не відповідають природі відносин, що регламентуються законодавством про захист прав споживачів та не включаються в предмет його регулювання, у тому числі і під час купівлі цінних паперів з використанням кредитних коштів. Саме тому, на нашу думку, проект Закону України «Про споживче кредитування» містить положення про те, що сфера його дії не поширюється на кредитні договори, метою яких є надання споживачеві права вчиняти правочини з фінансовими інструментами, коли такі правочини вчиняються за участю чи за посередництвом кредитодавця чи іншого професійного учасника ринку цінних паперів.

Враховуючи те, що предметом договору споживчого кредитування можуть бути тільки грошові кошти, такий договір за участю споживача не можна віднести до договорів про набуття товару у власність, так само, як і до договорів на виконання робіт за завданням споживача.

Питання стосовно віднесення досліджуваного правочину до групи договорів про надання послуг є спірним у науковій правовій літературі. Одні правники вважають його договором про передачу майна [4], інші - різновидом договорів про надання банківських послуг [11]. Ключовим моментом наукової дискусії є неоднозначність трактування змісту поняття послуги. Як писав з цього приводу Ю.В. Романець, усім послугам притаманна загальна ознака: результату передує вчинення дії, що не має матеріального вираження, і разом з ним утворює єдине ціле. Саме тому під час надання послуг продається не сам результат, а дія, що його породжує [12, с. 42].

Об'єктивно споживчі кредитні відносини складається у зв'язку з наданням споживачу грошових коштів. Крім цього, під час споживчого кредитування потреби фізичних осіб задовольняються не за рахунок надання їм коштів банками, а в результаті використання таких грошових коштів. Іншими словами, отримання грошових коштів становить собою лише передумову для задоволення потреб. У зв'язку з цим до такого виду банківської діяльності застосовується поняття безпеки для життя і здоров'я, майна та навколишнього середовища, саме таке забезпечення і становить основну мету законодавства про захист прав споживачів.

Утім, положеннями Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» кредитування та надання споживчого кредиту було віднесено до фінансових послуг. Відповідно до частини 1 ст. 901 ЦК України надання послуг визначається як здійснення певної дії або діяльності.

Визнаючи обґрунтованість поширення законодавства про захист прав споживачів на відносини, що випливають з договору споживчого кредитування, що відбувається внаслідок штучної конструкції віднесення кредиту до групи договорів про надання фінансових послуг, М.І. Брагінський та В.В. Вітрянський зазначали, що відносини споживчого кредитування у відповідному законодавстві кваліфікуються як надання фінансових послуг. Утім, варто зазначити, що таке трактування кредитного договору має обмежуватись тільки сферою саме споживчого кредитування [2, с. 28]. Більш традиційною у цивілістичній доктрині є думка, що кредитний договір, як окремий вид договору позики відноситься до категорії договорів про передачу майна і в такому розумінні складає з договорами позики і позички одну класифікаційну групу, а не з договорами банківського вкладу та банківського рахунку, що дійсно належать до договорів про надання фінансових (банківських) послуг [4].

Таким чином, можна зробити висновок, що відносини, які виникають у зв'язку з передачею грошових коштів споживачу, мають виключне особливе становище в системі цивільно-правових договорів.

Такі відносини виникають не тільки внаслідок продажу товарів, виконання робіт чи надання послуг, але й у зв'язку із передачею майна.

Ще однією ознакою, яка визначає специфіку відносин споживчого кредитування, є мета придбання товару (використання результату роботи, послуги). Норми законодавства про захист прав споживачів регламентуються тільки відносини, спрямовані на придбання, використання товару, робіт, послуг з метою задоволення особистих, сімейних, домашніх та інших потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності.

Досліджуючи ознаки відносин споживчого кредитування, варто також вести мову про класичні ознаки кредитних правовідносин, серед яких виділяються: обов'язок повернення кредиту, строковість та платність його надання. Іноді у науковій правовій літературі додатково називають такі критерії, як забезпеченість кредиту, його цільовий, грошовий та диференційований характер.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що відносини споживчого кредитування - це суспільні відносини, що виникають між позичальни- ком-споживачем та кредитором у зв'язку з наданням грошових коштів на підставах строковості, платності, повернення, з метою задоволення особистих, сімейних, домашніх та інших потреб, не пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності. Ці відносини виникають у зв'язку з укладанням сторонами договору споживчого кредитування, що становить собою окремий вид кредитного договору.

споживчий кредитний договір правовідносини

Список використаних джерел

1. Брагинский М.И. Договорное право / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. - Изд. 3-е, стер. - М. : Статут, 2008. - Кн. 1 : Общие положения. - 847 с.

2. Брагинский М.И. Договорне право. Книга пятая : в 2 т. Договоры о займе, банковском кредите и факторинге. Договоры направленные на создание коллективных образований / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский. - М. : Статут, 2006. - Т 1. - 736 с.

3. Витрянский В.В. Договор займа. Общие положения и отдельные виды договора / В.В. Витрянский. - М. : Статут, 2004 г. 333 с.

4. Витрянский В.В. Кредитный договор: понятие, порядок заключения и исполнения / В.В. Витрянский. - М. : Статут, 2004 - 221 с. - С. 121.

5. Гордон М.В. Система договоров в советском гражданском праве / М.В. Гордон // Ученые записки Харьковского юридического института. - 1954. - № 5. - С. 69-70.

6. Гражданское право : в 3 т : учебник / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М. : ПРОСПЕКТ, 2004. - Т 2. - 632 с.

7. Гражданское право : в 2 т : учебник / отв. ред. Е.А. Суханов. - М. : БЕК, 2000. - Т 2, полутом 1. - 704 с.

8. Иоффе О.С. Обязательственное право / О.С. Иоффе. - М. : Юрид. лит., 1975. - 880 с.

9. Красавчиков О.А. Система отдельных видов обязательств / О.А. Красавчиков // Советское государство и право. - 1960. - № 5. - С. 42-43.

Кривенда О. Деякі аспекти поняття і правової природи позикових відносин / О. Кривенда // Підприємництво, госп-во і право. - 2001. - № 9. - С. 49-51.

10. Новицкий И.Б. Общее учение об обязательстве / И.Б. Новицкий, Л.А. Лунц. - М. : Гос. изд-во юрид. лит., 1950. - 416 с.

11. Предпринимательское право Российской Федерации / отв. ред. Е.П. Губин, П.Г Лахио. - М. : Норма, 2010. - 1008 с.

12. Романец Ю.В. Договор возмездного оказания услуг / Ю.В. Романец // Закон. - 1999. - № 10. - С. 42-47.

13. Романец Ю.В. Система договоров в гражданском праве России / Ю.В. Романец. - М. : Юристъ, 2004. - 715 с.

14. Шершеневич Г.Ф. Учебник торгового права : по изд. 1914 г / Г.Ф. шершеневич. - М. : Спарк, 1999. - 335