МІСЦЕ ПРИНЦИПУ ЗАКОННОСТІ У СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНИХ ЗАСАД КРИМІНАЛЬНОГО ПРОВАДЖЕННЯ

Павленко К.К.

Всі явища оточуючої нас дійсності, у тому числі й правової, та, зокрема, принципи кримінального провадження, найбільш повною мірою розкриваються не тоді, коли вони взяті абстрактно та відокремлено від інших явищ, а тоді, коли вони знаходяться у тому середовищі, функціонування в якому є їх призначенням. У даному разі утворюється система такого явища, суміжних із ним явищ та сфери їх цільового призначення. При цьому будь- яке явище, розглядуване у системі, набуває додаткових своїх якостей та більш яскраво демонструє свої особливості.

З такого правила принцип законності кримінального провадження, що є надзвичайно важливим та у частині першій статті 9 Кримінального процесуального кодексу України розкривається як обов'язок суду, державних органів та службових осіб під час кримінального провадження неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства [1], не є виключенням. Більш того, принцип законності виступає одним із найяскравіших прикладів системної взаємодії загальних засад кримінального провадження.

Багато у чому вказані властивості є наслідком самого існування феномену «система». У тлумачному словникові ми знаходимо, що система - певний порядок розташування та взаємозв'язку частин чого-небудь; форма організації чого-небудь; щось ціле, що представляє собою єдність закономірно розташованих та взаємопов'язаних частин [2, с. 534]. Система (від грец. system - ціле, складеністьчастин) - сукупність елементів, що знаходяться у взаємовідносинах і взаємозв'язках, які створюють відповідну цілісність і єдність [3, с. 835]. Має рацію вітчизняна вчена у галузі кримінального процесу І.Л. Беспалько, яка вказує, що система - це в першу чергу цілісність, яка полягає в тому, що об'єднання її складників є обов'язковим. Це зумовлюється єдністю їх завдань, органічним зв'язком і взаємодією в процесі функціонування. Причому, незважаючи на те, що частини створюють ціле, саме ціле,, об'єднуючи свої частини, визначає їх сукупність, зміст і форму, функціональне призначення й роль у складі цілісної системи, форми та способи їх взаємодії [4, с. 29]. Це доводить те, що повноцінної своєї функціональної реалізації принцип законності кримінального провадження здатен досягти лише у системі кримінально-процесуальних принципів.

Для повного і всебічного розуміння окреслених взаємозв'язків принципу законності та системи принципів кримінального провадження важливо розуміти й те, що самі по собі засади кримінального провадження - це закріплені в законі панівні в державі ідеї щодо завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів [5, с. 23]. Такі ідеї виступають фундаментальними положеннями кримінально-процесуального законодавства щодо закономірностей і найбільш суттєвих властивостей кримінального провадження, що обумовлює їх значення як засобу захисту прав і свобод людини і громадянина, а також для врегулювання діяльності органів та посадових осіб, які ведуть кримінальний процес [6, с. 62]. Вказані ідеї й закономірності можуть бути повноцінно розкриті лише у їх налагодженій системі, коли одна частина органічно доповнюється іншою.

У даному разі цілком можливим є порівняння принципів кримінального процесу з цілісним живим організмом та його окремими системами, кожна з яких має можливість виконувати свої функції лише у взаємозв'язку з іншими складовими та системами. Як слушно зазначає Т.М. Добровольська, система принципів процесу є не випадковою сумою довільно взятих і згрупованих положень. Це пронизана єдністю цілей і завдань сукупність самостійних за змістом, але взаємопов'язаних і об'єктивно зумовлених положень, створюючих саме в цій сукупності якісний засіб [7, с. 34]. Також влучно відмічає Р.Х. Якупов, що система принципів кримінального процесу повинна будуватись на підставі певних вимог - адекватності, повноти, несуперечливості тощо [8, с. 54].

З вказаного можна зробити висновок, що повноцінно реалізовуватись принципи кримінального процесу здатні лише у своїй системі як органічно побудованій спільності панівних та нормативно закріплених фундаментальних положень, ідей та закономірностей, що визначають діяльність суб'єктів кримінального провадження. При цьому має бути враховано, що спільність - це єдність та нерозривність певного явища, феномену [2, с. 317]. На цих позиціях додатково стає зрозумілою й суперечність висновку І.Л. Беспалько щодо визнання засади законності кримінального провадження інтегративною якістю системи принципів кримінального процесу, що спричинює позбавлення законності її провідної ролі принципу кримінального провадження та перетворення її лише на «інтегративну якість системи принципів кримінального процесу» [4, с. 34]. Натомість, виходячи з сутності явища системи кримінально-правових принципів, ми маємо підкреслити, що інтегративність є властивістю такої системи у цілому, що привноситься до неї лише із об'єднанням до неї всієї сукупності кримінально-процесуальних принципів.

Слід підкреслити, що до системи принципів кримінального провадження можуть бути віднесені лише найсуттєвіші, фундаментальні ідеї, що визначають порядок діяльності суб'єктів кримінального процесу. Лише за цієї умови буде збережена цілісність й інтегративність такої системи. У свою чергу, інтегративність системи загальних засад кримінального провадження висуває певні критерії віднесення того чи іншого положення до свого складу.

Такими критеріями є: по-перше, фундаментальність значення положення-принципу для кримінального процесу, здатність ідеї визначати його спрямованість, побудову в цілому, форму та зміст його стадій та інститутів; по-друге, панівний характер ідей, що стосуються завдань і способу здійснення судочинства в кримінальних справах;

по-третє, нормативність як визначеність нормами права таких засад; по-четверте, здатність діяти у всіх або принаймні у кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково в його центральній стадії - стадії судового розгляду [5, с. 23]. Враховуючи зазначені критерії В.Я. Тацій підкреслює, що усі засади кримінального провадження тісно пов'язані між собою, зумовлюють одна одну, мають наскрізний характер щодо стадій кримінального провадження. «Для кожної стадії характерне їх вираження певною мірою, однак всі вони без винятку діють у судовому провадженні у першій інстанції, якщо воно здійснюється за загальним порядком» [6, с. 62-63]. законність нормативний кримінальний процесуальний

Логічним наслідком вказаної цілісності та взаємопов'язаності, що утворюється системою принципів кримінального процесу є їх вихідне, засадниче значення для усієї кримінально-процесуальної діяльності. Як цілком справедливо зазначає В.Я. Тацій, значення засад кримінального провадження як норм вищого ступеня нормативності полягає у тому, що вони: 1) служать гарантією правосуддя; 2) є гарантією дотримання прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження; 3) є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин; 4) є гарантією ухвалення законних і обґрунтованих рішень; 5) синхронізують усю систему норм кримінального процесуального права та забезпечують узгодженість кримінальних процесуальних інститутів та єдність процесуальної форми; 6) служать основою й вихідними положеннями для вдосконалення окремих кримінальних процесуальних інститутів і норм права, розвитку процесуальної форми, подальшого вдосконалення кримінального процесуального законодавства [6, с. 62]. Із зазначеного стає зрозумілим, наскільки важливим є будь-який з принципів кримінального провадження для одночасного досягнення як захисту інтересів суспільства у цілому, так і дотримання основоположних прав, свобод та інтересів людини і громадянина, що виступають учасниками кримінального процесу.

Разом із тим, як вже підкреслювалось, принцип законності, а так само й принцип верховенства права, займають особливо відповідальне місце у системі засад кримінального провадження. Це є наслідком відомої ієрархічності кримінально-процесуальних принципів. Як доречно вказує І.Л. Беспалько, система принципів кримінального процесу є ієрархічною та припускає, що система містить свої підсистеми. Це не вказує на вищу юридичну силу одних принципів і на нижчу іншу. Усі основоположні вимоги є рівновеликими, єдиними, існують у взаємозв'язку в рамках цілісної системи. Однак певні принципи, будучи відбиттям загальної спрямованості функціонування всього кримінального процесу, формують підсистему принципів, які відображають цей напрям конкретніше [4, с. 35]. Дійсно, принципи у системі засад кримінального провадження підрозділяються на окремі функціональні групи. Причому слід підкреслити, що не лише певні, а усі без виключення принципи кримінального провадження входять до тієї або іншої підгрупи принципів. Питання лише у застосованому видотвірному критерії, що розподіляє родове поняття «принципи кримінального процесу» на окремі види, або групи.

Таких видотвірних критеріїв може бути декілька, залежно від того, що є метою відповідної класифікації. Саме тому, як зазначає В.Я. Тацій, у юридичній літературі відсутня єдність поглядів вчених на класифікацію принципів кримінального провадження. Зокрема пропонується поділяти їх залежно від суб'єкта легітимації (на міжнародно-правові та внутрішньодержавні); залежно від типу кримінального процесу (засади інквізиційного, розшукового, змагального, змішаного типів); залежно від характеру нормативних актів, у яких вони закріплюються (конституційні - закріплені в Конституції України, та інші - закріплені в інших законах). Пропонується також залежно від спрямованості загальних засад кримінального провадження у питанні врегулювання кримінальних процесуальних правовідносин поділяти принципи на ті, що забезпечують: стабільність кримінальної процесуальної діяльності; захист прав і свобод людини у кримінальному провадженні; змагальність кримінального провадження [6, с. 63].

Однак не всі ці критерії класифікацій однаковою мірою виражають важливість окремих підгруп принципів, що отримані внаслідок застосування таких критеріїв. Наприклад, за формою закріплення принципи кримінального процесу можна поділити на: ті, що закріплені в Основному Законі України; ті, що хоча прямо в Конституції не закріплені, але з неї випливають і мають застосовуватися виходячи із її положень, що у тому числі містяться у чинних міжнародних нормативно-правових актах; ті, що закріплені у інших законах України (Кримінально процесуальному кодексі України). Як зазначає В.В. Вапнярчук, така класифікація має право на існування, оскільки вона дає можливість підкреслити не тільки процесуальне, а й важливе політичне значення окремих, зокрема конституційних, принципів кримінального процесу. Разом з тим, не слід уявляти, що існує різниця в силі імперативу, нормативності принципів, що закріплені у Конституції України та інших законах, «оскільки принцип - завжди узагальнена сутність явища, а суті не буває більше або менше, її завжди буває стільки, щоб надати явищу, предмету якісної самобутності» [5, с. 23]. Вказаний наслідок є певним чином закономірним, адже за основу тільки-но представленого поділу була взята саме форма закріплення, а не зміст відповідного принципу, тобто в усіх аспектах вказана класифікація може бути визнана формальною.

Більш глибокою в аспекті наближення до елементів кримінально-процесуальних правовідносин є класифікація принципів кримінального провадження, запропонована