Індивідуальність навички виражається втому, що окремі її елементи (деталі) внаслідок своєї оригінальності здобувають значення особливостей (особливих прикмет), притаманних властивостям лише конкретної особи. Тому індивідуальність неє копіюванням, повторенням дії (руху) в усіх дрібних подробицях, вона індивідуальна як форма діяльності, оболонка, модель накопичених досвідом дій. Саме в цьому плані навичка є індивідуальною, наприклад, навичка ходи, листа, конкретної професії тощо Кожен пишучий виконує письмові знаки, копіюючи їх загальну будову, форму однак при цьому допускає якісь власні рухові елементи, що індивідуалізують почерк. У цьому плані динамічна навичка індивідуальна як загальне. Тому ознаки навичок поділяють на загальні і окремі.

Стійкість навички - це властивість, яку необхідно відрізняти від стійкості твердих тел. Там стійкість забезпечує збереження в просторі зовнішніх ознак, їх статичність Стійкість навички - властивість, придбана людиною в результаті кількаразового повторення й утворення динамічного стереотипу, який лише відносно стійкий. Тому анатомічні ознаки стійкі взагалі і відносно стійкі окремо. Інтелектуальна навичка є стійкою в загальному як спосіб дії, наприклад, спосіб злому замка шляхом виривання дужки, але відносно стійка в тій структурі рухів, що утворюють спосіб як єдине ціле. Отже, стійкість треба розуміти як відносну властивість навички.

Автоматичність (автоматизованість) навички -- також відносна особливість, оскільки вона припускає не несвідому діяльність, а лише певною мірою безконтрольну з боку свідомості. Тому навіть високоавтоматизовані навички, такі як почерк, хода, можуть частково контролюватися людиною. З огляду на це при доборі зразків почерку, ходи та інших динамічних навичок необхідно спостерігати за діями суб'єкта, оскільки він може спотворювати почерк та інші свої властивості-навички.

Автоматичність (автоматизованість) притаманна не всім навичкам і залежить від виду діяльності. Так, науково-дослідницька діяльність завжди усвідомлена і не може бути автоматизованою, тоді як виробнича або побутова діяльність у своїх елементах повторюється неодноразово і набуває властивості автоматизованості.

Таким чином, автоматизованість слід розуміти як безконтрольне виконання лише окремих рухів у взаємопов'язаній системі, що являє собою діяльність як закінчений акт (спосіб злому чи вчинення іншого злочину, приховування слідів тощо). [3; 152]

Варіативність навички є наслідком відносної стійкості, оскільки динамічна структура навички являє собою сукупність усвідомлених і неусвідомлених елементів рухів. Тому внаслідок умовно рефлекторної діяльності навичка має інваріантність, однак усвідомлена діяльність створює умови для варіантності рухів, тобто навичка має варіативність. Варіативність навички слід розглядати як можливість різних усвідомлених варіантів рухів у структурі навички взагалі. Звідси варіативність можна інтерпретувати як відповідні реакції на зовнішні чи внутрішні подразники.

Відображуваність навички - це реальна закономірність, властивість матерії за допомогою якої об'єкт виділяє себе із середовища йому подібних. Тому динамічна властивість як рухова м'язова реакція, приводить людину у взаємодію з матеріальним середовищем, у результаті чого утворюються сліди властивостей-навичок на об'єктах матеріального середовища. Відображення навички, або відображуваність, -- загальна властивість будь-якого явища, події і матеріального утворення.

1.3 Механізм відображення динамічних властивостей-навичок

Рух м'язів та скелетної основи людини збуджується психічними актами вищої нервової діяльності і складає суть динамічних властивостей. Ось чому механізм виникнення і відображення навичок як зовнішніх проявів допустимо розглядати у вигляді двох зв'язаних етапів: від чутливо-інтелектуального (сенсорного) і механіко-моторного.

На від чутливо-інтелектуальному рівні відбувається відображення світу предметів органами чуттів і перетворення сигналів рефлекторної діяльності, що надходять, в суб'єктивні образи. На даній стадії людина, яка впізнає, ясно розуміє мету діяльності-відповіді на зовнішній подразник, наприклад, при виникненні небезпеки при переході вулиці потрібно зробити якийсь маневр у русі і запобігти небезпеці (зупинитись, сповільнити або, навпаки, прискорити рух і перебігти дорогу). При численних повтореннях вибору рішень в аналогічних ситуаціях складається найбільш практичне рішення і закріпляється у вигляді відносно стійкого сліду пам'яті -- динамічного стереотипу.

Механіко-моторний етап -- це реалізація сліду пам'яті в діяльності, тобто рух м'язів, кінцівок і тіла людини в цілому. Наприклад, при ході рух ніг відбувається без контролю свідомості, але як тільки з'являється перешкода -- відразу подається сигнал: збільшити довжину кроку і подолати перешкоду. Якщо заміритися на людину ножем -- вона робитиме захисні рухи руками або змінить положення тіла у просторі щоб уникнути небезпеки. Ці захисні рухові реакції можуть бути автоматичними і усвідомленими, коли людина не тільки розуміє мету, але й усвідомлює як її досягти, тобто здатна оцінити ситуацію, що склалась, і вибрати одне з найбільш оптимальних рішень, які зустрічались раніше у подібних випадках.

Динамічні властивості людини виявляються зовні у вигляді рухових реакцій та навичок, які відображуються ідеально та матеріально. Ідеальне відображення являє собою психічний акт людини, внаслідок чого утворюються сліди пам'яті -- мисленні образи явищ, подій об'єктів матеріального світу. Джерелами ідеальних слідів є людина, а в кримінальному процесі при розслідуванні злочинів -- звинувачений, підозрюваний, потерпілий, свідок-очевидець. [1; 239]

Матеріальне відображення -- це процес контактної взаємодії двох фізичних тіл, з одного боку, тіла людини, а з іншого -- об'єктів живої та неживої природи. Оскільки суттю навичок є рух, в якому вони виявляються зовні, то в основі механізму слідоутворення лежать форми руху матерії: механічна, фізична, хімічна, біологічна. Рух м'язів та кісток скелета тіла людини -- це механічний рух, головним чином кінцівок, голови, органів мовотворення, які при взаємодії з матеріальними об'єктами (фізичними тілами) утворюють сліди рук, ніг, звуку (голосу), останні є джерелами криміналістичної інформації про особу та її діяльність.

Таким чином, динамічні властивості -- навички людини є своєрідними якісними характеристиками особи, що дозволяють за їх матеріальними та ідеальними відображеннями прогнозувати образ діяльності, а за деякими, наприклад, навичками почерку та звуковій мові, ідентифікувати джерело.

Динамічні навички пізнають за ідеальними та матеріальними відображеннями органолептичними і технічними методами та засобами. Ідеальні сліди-відображення являють собою сліди пам'яті, мислені образи, що виникають внаслідок психічних функцій людини.

Матеріальні відображення -- це результат механічної взаємодії фізичних об'єктів -- тіла людини та предметів живої та неживої природи. Сліди-відображення мають трасологічну природу матеріальних слідів взагалі.

1.4 Прийоми дослідження слідів динамічних навичок для одержання криміналістичної інформації

Інформаційна значущість статичних і динамічних слідів для розслідування злочинів є неоднозначною: перші очевидні і являють собою матеріальні копії, другі неочевидні і проявляються лише в русі, у безпосередній діяльності. Динамічні навички у своїй сукупності формують властивості особи, спосіб дії, поведінки в типових життєвих ситуаціях. Прогнозувати особистісні властивості і динаміку поводження людини можна на основі зібраної інформації про динамічні навички.

Існують два підходи доодержання інформації із динамічних джерел: органолептичний (чуттєво-пізнавальний) та інструментальний. При першому сліди відображення рухових навичок, наприклад., ходи, міміки, жестикуляції і тому подібних виражень емоційної напруженості, фіксують органами почуттів, а оцінюють відповідно до накопиченого досвіду. При другому виявлення, фіксацію і дослідження динамічних ознак здійснюють технічними засобами, а результати використовують для висновку фахівця. Вище були названі види навичок: перцептивні, інтелектуальні і рухові. Розглянемо їх сліди як джерела інформації.

Одержання інформації з слідів перцептивних навичок. Перцептивні навички проявляються зовні у вигляді вегетативно-рухових реакцій, що є очевидними, а отже, змінами в широкому розумінні. Зовнішні прояви внутрішніх вегетативних реакцій виражаються в зміні кольору шкірного покриву, насамперед особи, як наслідок розширення чи звуження кровоносних судин, у розширенні зіниць, посиленні потовиділення, сльозовиділення тощо, що очевидно. Тому при проведенні слідчих дій, наприклад, протягом, обшуку, рекомендується спостерігати за такими реакціями і використовувати їх для вибору тактики спілкування і поведінки слідчого. Але як інтерпретувати ці реакції, тобто зрозуміти, яка причина почервоніння або збліднення особи допитуваного, що означає зміна темпу мови і тембру голосу - можливо, суб'єкт щось приховує чи бреше. Навіть слова, що мимоволі вирвалися в допитуваного, рухові емоційні сплески не можна вважати наслідком точного влучання в мету запитання -- подразника. Оцінка їх поки ідо залишається на рівні життєвого досвіду, результатів «неліченої статистики» того факту, що почервоніння найчастіше свідчить про сором, важку ситуацію вибору відповіді або поведінки, а занепокоєння, сум, розпач і депресія нерідко з'являються тоді, коли допитуваний намагається приховати слід пам'яті і відповісти на поставлене запитання не правдивою легендою.

Крім зовнішніх слідів (вегетативно-рухових реакцій), існує низка внутрішніх, що не проявляють себе зовні так очевидно -- наприклад, зміна складу крові, діяльності серцево-судинної системи, подиху. Такі вегетативні сліди можна реєструвати тільки технічними засобами, контактними і безконтактними. В поліцейській практиці здійснені спроби створити такі прилади (варіографи, лайдетектори) і застосувати їх на практиці для детекції неправди. Однак вони поки що не забезпечують суворої наукової об'єктивності, і застосування їх пов'язане з порушенням конституційного права недоторканності особи. Тому показання подібних приладів не можуть слугувати доказами, а використовуються лише в оперативних цілях для прогнозування.

Разом з тим інструментальний підхід для одержання інформації із слідів перцептивних навичок є дуже перспективним, при відповідній методиці його треба застосовувати не тільки в оперативній, а й у слідчій практиці, а його результати в майбутньому повинні використовуватися як рівнопорядкові докази, зрозуміло, при відповідному

додержанні процесуальних норм.

Рухові вегетативні реакції характеризують зміни тонусу мімічної мускулатури обличчя і кістякових -- кінцівок. Виразні рухи м'язів обличчя називаються мімікою, а виразні рухи всього тіла людини -- позою. Сукупність виразних рухів міміки, жестів і пози називається пантомімікою. Виразні рухи рук називають жестами, або жестикуляцією.

Мімічні, жестові рухи і пози мають навичковий характер і підкреслюють психічний або фізичний стан людини. У цьому зв'язку розрізняють міміку спонтанну (неконтрольовану) як зовнішню відповідну реакцію на якийсь подразник і умисну, тобто керовану свідомістю. Спонтанна міміка є істинним відображенням психічного стану людини, а довільна, хоча і розвивається на основі мимовільної, відображає всього лише життєвий досвід суб'єкта. Всі рухові навички фіксують візуальним спостереженням або безконтактними технічними засобами - фотозйомкою, відеозаписом, кінозйомкою. Результати візуальних спостережень фіксують у протоколах слідчих дій і оцінюють на основі даних психології та особистого досвіду слідчого. Матеріалізовані сліди -- фотознімки, кінострічки і відеограми -- досліджують за допомогою фахівця, а висновок його використовують у доказуванні.[3; 154]