До ознак форми напрямку руху відносять переважну форму руху при виконанні окремих букв, знаків -- правоокружний чи лівоокружний рух (4, 5). Якщо більшість знаків виконується прямолінійно, то почерк називають прямолінійно-кутастим (4). Якщо ж більшість букв виконано петлястими, округлими рухами, то почерк відносять до округлого (мал. 1, позн. 5). Напрямок руху - найбільш стійка ознака, і її важко для змінити.

Напрямок руху характеризують нахилом, розміром, розгоном, зв'язністю і натиском.

Нахил почерку визначають вертикальним розташуванням елементів письмового знака до лінії рядка. Стандартний почерк має нахил 750 у право і називається правоскісним. Якщо штрихи букви з лінією рядка утворюють кут 90°, то почерк називають прямим. При нахилі штрихів знаків ліворуч почерк називають лівоскістним. Почерки, в яких кут нахилу штрихів букв менше 50°, іноді називають косонахильним (правим чи лівим). Якщо в почерку є різні нахили букв до лінії рядка, його називають змішаним. Нахил -- одна з найменш стійких ознак.

Розмір почерку характеризує висоту його знаків, букв. Розрізняють почерк дрібний - до 2 мм, середній -- 2--5 мм і великий -- понад 5 мм.

Розгін почерку характеризує відношення висоти букви до її ширини. Якщо ширина більше висоти (мал.1 , б>а), то почерк має великий розгін (почерк розгонистий). При рівній висоті і ширині букв (б=а) почерк характеризується середнім розгоном. Якщо висота більше ширини букви (б<а),то почерк називають убористим, стиснутим.

Ступінь зв'язності почерку характеризується кількістю знаків, виконаних без відриву пера (пишучого засобу) від паперу. За ступенем зв'язності почерки поділяють на зв'язний, коли з'єднано більше трьох знаків, уривчастий, коли кожен знак виконується окремо, і середньозв'язний. якщо в один прийом виконуються 2--3 букви (мал..1 позн.7).

Натиск почерку є загальною ознакою. Він характеризує розташування точки прикладення найбільшої сили при виконанні знака. Натиск може бути рівномірно розташованим по всій довжині штриха, малим, великим, розташованим угорі чи внизу. Натиск -- характерна ознака для пір'яних ручок, при використанні сучасних засобів письма (кулькових, капілярних) він виражений слабко. Окремі ознаки почерку. В літературі окремі ознаки почерку визначають як особливості виконання письмових знаків з погляду відхилення їх від типових прописів конкретної мови (української, російської, англійської та ін.), з яких починається навчання техніки письма в школі. Окрема ознака почерку становить матеріалізований прояв рухової навички, графічно відображений у письмі.

Мал. 2.

Письмовий знак (буква) звичайно виконується кількома рухами, які називаються її конструктивними елементами (рис. 2). Об'єднані водне ціле елементи утворюють букви і знаки

Конструктивними елементами письмових знаків слугують штрихи (прямі, звивисті), овали і півовали, петлі (а, б, у, г). Для опису ознак почерку його досліджують у цілому і по-елементно. Насамперед у букві виділяють кількість елементів, тобто рухів, якими вона виконана. Тому в конструкції букви розрізняють центральну частину (власне букву), надрядкову і підрядкову (рис. 2), а в окремих елементах-- початок і закінчення руху (4, 5); форму елемента (пряма, звивиста. 6, 7); напівовал, овал, петлі (8. 9, 10); форму і напрямок руху, спосіб їх з'єднання і відносне розташування. Все різноманіття рухів, шо відображають навички конкретної особи, в літературі класи-фікують неоднаково. Так, І.Ф.Пантелєєв (1988) розрізняє чотири групи ознак, Д.У.Бабаєва (1976) пропонує шість груп,

М.П. Яблоков (1990) розділяє концепцію В.Ф.Орлової (1973) і наводить сім груп окремих ознак. Підтримуючи концепцію В.Ф.Орлової ми розглянемо окремі ознаки почерку за розробленою схемою.

1. Форма руху характер-ризує письмовий знак у цілому і його елементи окремо. Розрі-зняють спрощену й ускладнену форми руху (мал..3-2) при виконанні окремих букв і при виконанні їх елементів - петльову, кутасту, завивисту (мал. 3 - 3,4)

Напрямок руху пишучого приладу буває право-окружним або ліво-окружним. привідним і відвідним. Точка початку привідного руху містяться вгорі, а відвідного-унизу. Відводячий рух слугує початком наступного елемента і, отже, з'єднанням з початком наступного знака (5).

Довжина руху характеризує розмірність руху при виконанні надрядкових і підрядкових елементів, а іноді і знака в цілому. Довжина руху не вимірюється лінійкою, а оцінюється на око щодо величини основної (центральної) частини букви (6).

Кількість рухів характеризує наявність у букві чи її елементі зменшення або збільшення руху, що не відповідає конструкції письмового знака, наприклад, у букві «м» зменшення або збільшення довжини початкового елемента (7), а в букві «т» -- заключного; у буквах «б>> і «у» -- збільшення рухів, що є в конструкції необов'язковими; збільшення протяжності при виконанні овалів, півовалів.

Безперервність рухів як окрема ознака характеризує спосіб з'єднання елементів у письмовому знакові і залежить від частоти відриву пишучого приладу від паперу.

Розрізняють злите та інтервальне з'єднання елементів (мал. 3-8). Коли закінчення попереднього елемента переходить у початок наступного, з'єднання називають злитим. Якщо після закінчення руху (заключного штриха) утворюється перерва в русі для початку наступного руху, таке з'єднання називають інтервальним. Якщо розриви утворюються між буквами, почерк називають незв'язним, а виконання письмових знаків - уривчастими рухами.

. Послідовність рухів має значення для тих букв, в яких прописами визначена послідовність виконання елементів. Порушення послідовності утворює окрему ознаку. Так, у буквах «т» і «ж», визначений порядок нанесення елементів, спрощення цієї послідовності іноді є стійкою навичкою-ознакою.

Відносне розміщення рухів характеризує співвідношення розташування точок початку і закінчення рухів, вид огинаючої верхніх точок букв і нижніх точок в окремому слові, рядку (10). Відносне розташування точок початку і закінчення руху може бути верхнім, середнім, нижнім (11). Певне значення має розташування точок перетинання елементів букви (10--12).

ВИСНОВКИ

Навичка -- це дія, сформована шляхом повторення однотипних операцій, що характеризується високим ступенем автоматизації при відсутності поелементної свідомої регуляції.

Зараз у криміналістиці немає єдиної класифікації динамічних властивостей особи, мабуть, тому, що рухові реакції, які проявляються зовні, важко описати внаслідок цілісного сприйняття руху, яке для точного опису вимагає деталізації, дискретного підходу, причому система діяльності повинна бути суворо орієнтована щодо точок відліку. Тому поки в криміналістиці використовують навички ходи, листа і писемної мови, міміки і жестикуляції, деякі інтелектуальні навички, які можна виміряти, описати і представити як джерело криміналістичної інформації в кримінальному судочинстві.

Практика свідчить, що абсолютно однакових способів учинення злочинів, як і способі в діяльності взагалі, не буває.

Основу навички, як уже відзначалося, становить динамічний стереотип, і навички писемної мови і почерку -- не винятки. їм притаманні властивості та ознаки, відомі з психології і фізіології вищої нервової діяльності, -- динамічність, стійкість, автоматичність, варіативність і відображуваність.

У фізіології вищої нервової діяльності та психології навички ділять на: сенсорні (перцептивні), пов'язані з відчуттями (іноді ще називають відчутливими); інтелектуальні, пов'язані з розумовою діяльністю; рухові (моторні). Хоча цей поділ умовний, але він має принципове значення для розуміння способу вчинення злочину як системи дій злочинця при реалізації зовнішнього наміру (замислу).

Динамічні властивості людини виявляються зовні у вигляді рухових реакцій та навичок, які відображуються ідеально та матеріально. Ідеальне відображення являє собою психічний акт людини, внаслідок чого утворюються сліди пам'яті -- мисленні образи явищ, подій об'єктів матеріального світу.

Для дослідження слідів навичок людини існують спеціальні методики дослідження.

Сліди навичок людини відіграють важливе значення при розкритті злочинів, так як вони, як вже зазначалось, індивідуальні і конкретизують дії тієї чи іншої особи, яка може бути причетна до злочину, що є дуже важливим аспектом у криміналістиці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Біленчук П. Д., та ін. Криміналістика.: Підруч. для слухачів, ад'юнктів, викладачів вузів системи МВС України / П. Д. Біленчук, О. П. Дубовий, М. В. Салтевський, П. Ю. Тимошенко. За ред. акад. П. Д. Біленчука.- К.: ATIKA, 1998 - ст. 234-248

2. Криміналістика (криміналістична техніка): Курс лекцій / П.Д. Біленчука, А.П. Гель, М.В. Сталевський, Г.С. Семаков. - К.: МАУП, 2001 - ст. 174-179.

3. Сталевський М.В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. - К.: Кондор, 2005 - ст. 149-156

4. Шепітько В.Ю. Криіналістика. - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007