Інститут права та психології Національного університету «Львівська політехніка»,

Національні проблеми правового регулювання прав неповнолітніх

Юськів Н.В., к.ю.н., асистент

вул. Князя Романа, 1/3, м. Львів, Україна

Анотація

У статті досліджено проблеми прав неповнолітніх як вищої вікової категорії дітей від 14 до 18 років. Обґрунтовано, що неповнолітні виступають спеціальними суб'єктами права. Усі правові проблеми, що пов'язані з правами неповнолітніх, виокремлено в дві групи: недосконале правове регулювання в національній системі права та забезпечення реалізації прав, які визначено в законодавстві.

Ключові слова: неповнолітні, діти, права людини, охорона прав неповнолітніх, захист прав неповнолітніх.

неповнолітній проблема право

Аннотация

В статье исследованы проблемы прав несовершеннолетних как высшей возрастной категории детей от 14 до 18 лет. Обосновано, что несовершеннолетние выступают специальными субъектами права. Все правовые проблемы, связанные с правами несовершеннолетних, выделены в две группы: несовершенное правовое регулирование в национальной системе права и обеспечение реализации прав, определенных в законодательстве.

Ключевые слова: несовершеннолетние, дети, права человека, охрана прав несовершеннолетних, защита прав несовершеннолетних.

Annotation

The article states that the legal remedies at the national level were the first line of protection of the rule of law and human rights. Juveniles act as special subjects of law being endowed with special legal status. One of the key elements of the legal status is the institute of human rights.

It is determined that all the problems related to the rights of minors should be classified into the two groups.

The first one is caused by inadequate regulation of the national system of law. Basic Law of Ukraine determines many human rights but deliberately children's rights are regarded in art. 51, which establishes that the family and childhood are protected by the state; art. 52 stating that children are equal in their rights and freedoms, providing protection of the child from violence and exploitation and the right of children deprived of parental care, maintenance and upbringing of the state; art. 43 establishing the fact that the employment of minors in hazardous to their health conditions is prohibited. The author believes that the determination of only those special rights is not enough. There is no need to allocate special rights of minors between the ages of 14 and 18 in the Basic Law, because they fall within the general category of children and should be provided with special protection and care. However, given the characteristics of minors as a demographic group and the fact that these individuals form their own identity, consciousness and develop as personalities for future adult life in society, the state is required to provide some support for this category for painless and effective socialization. This function of the state should also be defined in the legislation.

It is proposed to supplement art. 51 of the Constitution, after the words “family, childhood, motherhood, and fatherhood are protected by the state” with the following words: “The state guarantees the best protection of rights and freedoms of the child”. In turn, the beginning of art. 52 shall read as follows: “Every child has a guaranteed right to special care and assistance. The state provides conditions for the full and harmonious development of the child, facilitates the preparation of the child for responsible life in society”.

It is determined that the second group of issues related to minors are issues of exercise of the rights defined in the legislation. It is important to legislatively emphasize the importance of these rights not only by means of state support but also by creation of appropriate mechanisms to exercise rights. Today, unfortunately, there is a great “void” between the declared rights and real rights of minors. Rights and freedoms become formal, as they are devoid of real content.

Key words: juveniles, children, human rights, protection of rights of minors, defense of rights of minors.

Найбільш вразливими суб'єктами права є діти. Вказане зумовлює необхідність спеціального дослідження прав дітей та аспектів правового регулювання таких прав у сучасних умовах в Україні. Державна політика в цій сфері носить певний декларативний характер, не сприяють повній реалізації міжнародних стандартів у цій сфері також сучасні економічні й військово-політичні проблеми. На нашу думку, корисним для науки й практики буде дослідження прав різних категорій дітей, оскільки на кожному віковому етапі розвитку діти мають різні правові та соціальні проблеми, які повинні враховувати держава, система права й суспільство. Тому сконцентруємося на такій віковій категорії дітей, як неповнолітні (від 14 до 18 років), які, як і всі діти, є вразливими, однак у недалекому майбутньому отримають повний загальний соціальний і правовий статус. Відповідно, державна політика має націлюватися на підготовку неповнолітніх до самостійного життя на принципах поваги до права загалом, прав і свобод громадян, рівності, справедливості, солідарності тощо. Л.Ф. Кривачук наголошує: «Умови життєдіяльності молоді дуже часто є несприятливими саме для неповнолітніх через обмежені можливості у сфері освіти, професійної підготовки, продуктивної зайнятості, охорони здоров'я та соціального обслуговування. Протягом останніх років в Україні зберігається тенденція щодо погіршення стану здоров'я неповнолітніх, збільшується кількість дітей -інвалідів, що пов'язано з впливом різних негативних чинників соціально-економічного, екологічного й психічного характеру. Невпинно зростаючі прогресивні вимоги соціального середовища спричинили масове психоемоційне напруження. І як наслідок маємо збільшення форм саморуйнівної поведінки неповнолітніх: алкоголізм, наркотизацію, зловживання психоактивними речовинами, ВІЛ/СНІД, проституцію, суїцид тощо. До того ж поширеними є такі негативні явища в середовищі неповнолітніх, як правопорушення та злочинність, бродяжництво й жебрацтво, дитяча бездоглядність. Зростає кількість неблагополучних сімей, відповідно, збільшується кількість дітей, позбавлених батьківського піклування. Поширене також таке явище, як «соціальне сирітство» [1, с. 9].

Тому для успішного розвитку держави політика у сфері неповнолітніх має спрямовуватися на забезпечення, охорону й захист їх прав і свобод, є потреба в нових підходах до виховної та освітньої сфери.

Отже, актуальність теми обумовлюється двома обставинами: 1) загальною суспільною ситуацією в сучасній Україні, пов'язаною із загостренням проблем соціальної адаптації неповнолітніх, проблем, які зумовлені викликами інформаційного суспільства (комп'ютерною залежністю, негативним впливом засобів масової інформації, ігроманією тощо), поширенням наркоманії, алкоголізму серед молоді тощо; 2) необхідністю подальшої поглибленої теоретичної розробки цієї теми у вітчизняній правовій науці, яка донедавна розглядала проблему правового статусу неповнолітніх переважно в межах окремих галузей права (сімейного, трудового, кримінального тощо). Причому найчастіше ця проблема в юридичній науці піднімалася в площині практичного застосування.

Проблематика, пов'язана з особливими правами дитини, досліджувалася фахівцями в галузі юриспруденції, такими як Н.М. Крестовська, Л.Ф. Кривачук, Н.М. Оніщенко, Н.М. Опольська,

О.Ф. Скакун та інші. Проте з огляду на широкомасштабність проблематики й новітні тенденції її правового регулювання залишається низка недосліджених теоретичних проблем.

Метою статті є аналіз прав неповнолітніх як старшої категорії дітей та аналіз проблем, пов'язаних з ефективною реалізацією їх прав.

Права людини є найбільш актуальною проблемою сучасної юриспруденції. Правові засоби захисту на національному рівні стали першою лінією захисту верховенства права та прав людини. Права людини, на переконання А.Г. Бережнова, - це «певний мінімум загальносоціальних (у межах окремого суспільства), загальнолюдських і загальнодемократичних вимог до правового й соціального стану кожної особистості, реалізація яких повинна та може забезпечуватися в будь-якому суспільстві незалежно від особливостей його соціально-правової системи» [2, с. 173]. При цьому підкреслимо цінність твердження цитованого автора в тому контексті, що права людини є певним мінімумом, який має забезпечуватися кожною державою сучасного історичного типу, оскільки цього вимагає цивілізаційний розвиток людства. З огляду на широкий спектр проблематики, яка вміщає питання прав людини, вважаємо за доцільне проаналізувати окремі складові інституту прав людини, зокрема, права неповнолітніх.

Неповнолітні виступають спеціальними суб'єктами права, оскільки вони наділені спеціальним правовим статусом. Безперечно, одним з основних елементів правового статусу є інститут прав людини. Деякі дослідники певним чином ототожнюють, поєднують права людини та права неповнолітніх, вказуючи, що для цієї категорії суб'єктів більшість основних прав людини змістовно нічим не відрізняються від прав повнолітніх осіб. Інша ж група таких прав певним чином специфікується, конкретизується [3, с. 28]. Необхідно уточнити це твердження в аспекті спеціальності прав неповнолітніх, оскільки вони як особлива старша вікова група дітей наділяються притаманними лише їм правами. Такі права наведено в спеціальних міжнародних документах, насамперед у Конвенції про права дитини. Також у сучасній державі соціально -демократичної орієнтації охорона й захист прав неповнолітніх визначається на внутрішньодержавному рівні.

Усі проблеми, пов'язані з правами неповнолітніх, на нашу думку, слід виокремити в дві групи.

Перша група - проблеми щодо прав неповнолітніх, які спричиняються недосконалим правовим регулюванням у національній системі права, оскільки, як зазначає О.І. Вінгловська, «у сучасних умовах головного значення набуває не розробка нових міжнародних стандартів прав людини, як це мало місце в попередні роки, а проведення в життя вже прийнятих стандартів шляхом їх включення в національне законодавство, а також здійснення міжнародних засобів імплементації» [4, с. 7]. Законодавство в правовій державі має ґрунтуватися на принципах поваги до прав і свобод громадянина, ефективно здійснювати правове регулювання суспільних відносин. В.Я. Тацій підкреслює: «Побудова й функціонування правової демократичної держави не може відбуватися без існування ефективної законодавчої бази, яка б належним чином регулювала й охороняла суспільні відносини» [5, с. 29].