Законодавчі норми щодо прав неповнолітніх відповідають державній політиці насамперед у соціальній сфері. Принципи її знаходимо в Конституції України, у якій держава визначається як правова й соціальна, а людська гідність - як найвища цінність. Одним із напрямів державної соціальної політики є забезпечення державної підтримки сім'ї, материнства, батьківства й дитинства. З огляду на це положення політику щодо неповнолітніх можна визначити як частину внутрішньої політики держави, особливий вид соціальної діяльності, врегульованої нормами міжнародного й національного права, спрямованої на ефективне забезпечення прав і законних інтересів неповнолітніх. Як бачимо, державна правова політика щодо неповнолітніх є комплексним питанням та вказує на багатоскладовість цієї проблеми, з-поміж аспектів якої вирізняються права неповнолітнього, сімейні відносини, освітні й виховні проблеми тощо.

Основою законодавчої бази є Конституція України. Основний Закон України визначає багато прав людини, проте цілеспрямовано щодо дитини виділено такі норми: ст.51, яка закріплює, що сім'я й дитинство охороняються державою; ст.52, у якій встановлено, що діти рівні у своїх правах і свободах, охорону дитини від насильства й експлуатації та право дитини, позбавленої батьківського піклування, на утримання й виховання з боку держави; ст.43 про те, що використання праці неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Вважаємо, що визначення лише цих спеціальних прав не достатньо. Важливо саме в Конституції України як Основному Законі нашої держави проголосити принцип найкращого забезпечення прав і свобод дитини, у тому числі неповнолітніх, який визначено як вагомий міжнародний стандарт у п.1 ст.3 Конвенції про права дитини (далі - Конвенція), право на особливе піклування й допомогу та право повного й гармонійного розвитку особи дитини, які зазначені в Преамбулі Конвенції.

Вважаємо, що в Основному Законі України немає необхідності виділяти спеціальні права саме неповнолітніх осіб у віці від 14 до 18 років, оскільки вони підпадають під загальну категорію дітей та повинні забезпечуватися особливою охороною й піклуванням. Проте з огляду на особливості неповнолітніх як демографічної групи, а також те, що ці особи формують власну індивідуальність і свідомість, розвиваються як особистості для майбутнього свідомого життя в соціумі, з боку держави необхідна певна підтримка саме цієї категорії осіб для безболісної й ефективної соціалізації особистостей. Така функція держави також повинна визначатися в законодавстві.

Тому пропонуємо ст.51 Конституції України після слів «сім'я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою» доповнити таким положенням: «Держава гарантує найкраще забезпечення прав і свобод дитини». У свою чергу початок формулювання ст.52 варто викласти в такій редакції: «Кожній дитині гарантується право на особливе піклування та допомогу. Держава забезпечує умови повного й гармонійного розвитку дитини, сприяє підготовці дитини до свідомого життя в суспільстві».

Проблема правового регулювання прав неповнолітніх є набагато глибшою, ніж внесення змін до конституційних норм. Сутність полягає в зміні підходів до основної концепції правового регулювання. Сучасна правова політика націлена на охорону та захист аналізованої категорії, хоча й у цьому є безліч прогалин. Вважаємо, що правова політика у сфері неповнолітніх повинна ґрунтуватися на забезпеченні неповнолітньому можливостей вільного розвитку своєї особистості, стимулюванні осіб до ефективного «входження» в правову й суспільну реальність. Шляхом освітніх, правовиховних, правоповажних механізмів як суспільство, так і держава повинні створювати повні можливості для реалізації прав неповнолітніх.

Завданням спеціального законодавства про охорону дитинства є розширення соціально-правових гарантій дітей, забезпечення фізичного, інтелектуального, культурного розвитку молодого покоління, створення соціально-економічних та правових інститутів із метою захисту прав і законних інтересів дитини в Україні [6].

З прийняттям спеціального законодавства, здавалося б, відкрилися можливості докорінного перегляду підходів до правового регулювання та наукового осмислення проблем, що стосуються правового статусу неповнолітніх. Вони повинні сформувати загальне розуміння цих проблем, увагу й інтерес до них. Однак життя показало, що сучасне суспільство ставиться до цих питань досить неоднозначно. Правова політика щодо неповнолітніх є частиною, що формується з огляду на цілі, завдання й принципи державної ювенальної політики. На сьогодні суспільство усвідомило необхідність нових підходів до виховання підростаючого покоління, покликаного в недалекому майбутньому здійснювати управління країною, покоління, що має активну життєву та високу громадянську позицію, здатне й готове прийняти на себе відповідальність за долю батьківщини. Тому від декларацій у законодавстві суспільство готове перейти до реального забезпечення індивідуального розвитку та становлення підростаючого покоління.

Досліджувану правову політику, на нашу думку, варто розділити на дві групи: загальну правову політику щодо неповнолітніх, яка повинна відображати загальні інтереси, потреби й права всіх без винятку осіб до 18 років, та спеціальну правову політику певних груп неповнолітніх, яка стосується різних соціальних і вікових груп неповнолітніх.

Правова політика повинна спрямовуватися насамперед на такі аспекти:

- вивчення становища неповнолітніх в окремих сферах суспільних відносин;

- здійснення контролю за їх добробутом;

- аналіз на цій основі відповідного законодавства, оцінку його ефективності;

- проведення корекції правового статусу неповнолітніх у разі виникнення такої необхідності;

- розробку й прийняття нового законодавства, відповідного сучасним соціальним, політичним та економічним умовам, щодо осіб, які не досягли 18-річного віку.

Сім'я є найближчим оточенням неповнолітнього, що знаходиться з ним від народження, тому саме вона закладає підвалини соціально-правової орієнтації особи. Виховна функція родини спрямована на формування й розвиток особистості дитини, її соціалізацію, на підготовку дитини до широкого людського спілкування та співпраці в різноманітних колективах [7, с. 45].

З огляду на вищезазначену комплексність проблеми правового регулювання прав неповнолітніх важливим є прийняття нормативного акта щодо статусу сім'ї, у якому було б визначено соціально - економічні й правові гарантії, а також ключові принципи охорони сім'ї як основного агента соціалізації неповнолітнього. Поки що це питання не отримало вирішення на національному рівні.

Другою групою проблем, пов'язаних із правами неповнолітніх, є питання забезпечення реалізації прав, які визначено в законодавстві. Доцільно на законодавчому рівні підкреслити значущість цих прав шляхом не лише сприяння держави, а й створення відповідних механізмів для реалізації прав. Л.Д. Воєводін стверджує, що охорона основних прав громадян полягає не лише й не стільки в їх захисті від можливих порушень, скільки в забезпеченні умов і засобів для фактичного користування ними кожним громадянином [8, с. 34-37].

На сьогодні, на жаль, є велика «прірва» між декларованими правами та реальними правами неповнолітніх, хоча ця проблема носить загальний характер і стосується однаковою мірою всіх осіб. Слід акцентувати увагу на тому, що, говорячи про стандарти прав неповнолітніх, їх необхідно розуміти як такі, що мають універсальний і загальний характер. Не окрема держава сама по собі, винятково й самостійно визначає зміст, глибину та реальні обсяги втілення основних прав і свобод, а суспільство, його економічна, соціальна, політична, духовна структури в цілісності та єдності. Ось чому досить значне реальне звуження сфери реалізації того чи іншого права часом відбувається зовсім не з вини держави, а з причин, що від нього безпосередньо не залежать. Обмеження деяких прав і свобод, яке відбувається подібним чином, є неправомірним у тому сенсі, що юридично проголошені й гарантовані такі права через важкі кризові умови, що склалися в економіці та негативно позначаються на сфері соціально-особистісних, політичних та інших прав, або зовсім не реалізуються, або реалізуються непослідовно й неповно. Інакше кажучи, ці права та свободи набувають формального характеру, оскільки є позбавленими реального змісту. Відомо, що певні тенденції вказаного стану прослідковуються також в Україні, у тому числі в аспекті охорони й забезпечення прав неповнолітніх.

Неповнолітні є спеціальними суб'єктами права, потребують захисту та охорони з боку держави. Правові засоби захисту на національному рівні стали першою лінією захисту верховенства права й прав людини.

На сьогодні існують дві групи проблем у сфері правового регулювання прав неповнолітніх. Перша група питань пов'язується з недосконалим регулюванням у національній системі права. Пропонуємо ст.51 Конституції України після слів «сім'я, дитинство, материнство й батьківство охороняються державою» доповнити таким положенням: «Держава гарантує найкраще забезпечення прав і свобод дитини». У свою чергу початок формулювання ст.52 варто викласти в такій редакції: «Кожній дитині гарантується право на особливе піклування та допомогу. Держава забезпечує умови повного й гармонійного розвитку дитини, сприяє підготовці дитини до свідомого життя в суспільстві».

Визначено, що другою групою проблем, пов'язаних із неповнолітніми, є питання забезпечення реалізації прав, які визначено в законодавстві. Необхідно на законодавчому рівні підкреслити значущість цих прав шляхом не лише сприяння держави, а й створення відповідних процесуальних, політичних, економічних та освітньо-виховних засобів для реалізації прав.

Література

1. Кривачук Л.Ф. Державна молодіжна політика з питань неповнолітніх в Україні : (державно- управлінський аспект) : монографія / Л.Ф. Кривачук ; Міністерство фінансів України, Львівська державна фінансова академія. - Львів : ДЦФА, 2009. - 240 с.

2. Бережнов А.Г. Политика и права человека / А.Г. Бережнов // Политология : курс лекций / под ред. М.Н. Марченко. - М. : Изд-во МГУ, 1993. - 225 с.

3. Войцеховська Ю.А. Права дитини в контексті прав людини / Ю.А. Войцеховська // Стан, проблеми, перспективи : зб. наукових праць / ред. М.Л. Головко. - К. : АПСВ, 1998. - Ч. 2. - 130 с.

4. Вінгловська О.І. Імплементація міжнародних стандартів прав дитини в національному законодавстві України : автореф. дисер. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук зі спец. 12.00.11. «Міжнародне право» / О.І. Вінгловська ; Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - К., 2000. - 18 с.

5. Тацій В.Я. Проблеми застосування кримінального законодавства України та шляхи його вдосконалення / В.Я. Тацій //10 років чинності Кримінального кодексу України : проблеми застосування, удосконалення та подальшої гармонізації із законодавством європейських країн : матеріали міжнар. наук.-практ. конф., 13-14 жовт. 2011 р. / [редкол. : В.Я. Тацій (голов. ред.), В.І. Борисов (заст. голов. ред.) та ін.]. - Х. : Право, 2011. - С. 27-31.

6. Про охорону дитинства : Закон України від 26.04.2001 р. № 2402-III // Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 30. - Ст. 142.

7. Якубова Ю.М. Проблемні сім'ї : діти і батьки. / Ю.М. Якубова, О.Г. Антонова-Турченко, Г.В. Святненко, М.М. Московка. - К. : Вид-во «Студцентр», 1998. - 138 с.

8. Воеводин Л.Д. Юридические гарантии конституционных прав и свобод в социалистическом обществе / Л.Д. Воеводин. - М. : Изд-во МГУ, 1987. - 343 с.