Національний авіаційний університет

Неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обов'язків

Атаманчук Т.Р.

Стаття присвячена висвітленню особливостей такого злочину як «Неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обов'язків». Проаналізовано різні підходи до таких понять як «медичний працівник», «професійні обов'язки медичного працівника». Особливу увагу зосереджено на випадках коли настає чи не настає кримінальна відповідальність за вчинення даного злочину.

Ключові слова: медичний працівник, професійні обов'язки, виконання професійних обов'язків, неналежне виконання, кримінальна відповідальність.

медичний працівник кримінальний злочин

Постановка проблеми. Характеристика неналежного виконання медичними працівниками своїх професійних обов'язків має важливе значення, адже відображає особливості даного злочину, важливість причинно-наслідкового зв'язку між діянням і негативними наслідками діяння тощо. Актуальність даної теми полягає у тому, що життя і здоров'я людини є одними з основних благ і найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. У ст. 80 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» вказано, що особи, які є винними у порушенні законодавства про охорону здоров'я, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дану тему досліджували такі науковці як А.Г. Кибальник, І.Г. Вермель, Л.Г. Дунаєвська, А.Л. Маковський, Ф.Ю. Бердичевський, Г.В. Чеботарьова тощо. Варто зазначити, що у вітчизняній науці досить широко досліджені злочини, пов'язані із наданням медичної допомоги. Проте, дослідження особливостей неналежного виконання медичними працівниками своїх професійних обов'язків потребує більш детального та ґрунтовного розгляду і визначення особливостей.

Метою дослідження є аналіз законодавства та наукової літератури щодо неналежного виконання медичними працівниками своїх професійних обов'язків для покращення ефективності боротьби з даним порушенням та для його попередження.

Можна виділити такі завдання даного дослідження:

-- визначити яких осіб можна вважати медичними працівниками;

-- розглянути та охарактеризувати професійні обов'язки медичного працівника;

-- визначити та проаналізувати у яких випадках та за яких обставин виконання професійних обов'язків медичного працівника вважається неналежним;

-- визначити у яких випадках настає кримінальна відповідальність за неналежне виконання своїх професійних обов'язків медичними працівниками.

Виклад основного матеріалу. Питання про кримінальну відповідальність медичних працівників за неналежне виконання своїх професійних обов'язків виникає тоді, коли діянням спричинено тяжкі наслідки. Воно потребує залучення медичних знань, проведення перевірок тощо, що призводить до необхідності і вирішення численних теоретичних і практичних проблем, які виникають під час розслідування злочинів та розгляду справ.

Медичний працівник являє собою спеціаліста, який має відповідну професійну освіту, підготовку та кваліфікацію і, завданням якого є здійснення медичної діяльності. На думку Я.В. Старостіної та А.Г. Кібальника, правовий статус медичного працівника як спеціального суб'єкта злочину визначається соціальною сутністю самої діяльності медичних працівників, яка полягає у безпосередньому наданні медичної допомоги, організації, керівництві нею та контролі за її наданням. Варто зауважити, що участь у вчиненні злочину особи, яка є медичним працівником, ще не зараховує дане діяння до злочинів у сфері медичної діяльності [1, с. 5]. Тобто медичним працівником є особа, яка займається медичною практикою у встановленому законодавством порядку. У випадку коли особа має медичну освіту, але не працює за спеціальністю, то вона не може бути суб'єктом злочину, передбаченого ст. 140 Кримінального кодексу України, адже не має професійних обов'язків, які повинна виконувати.

Медичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Виходячи зі змісту медичної діяльності, переліку професійних обов'язків медичних працівників, можна стверджувати, що основою професійної діяльності медичних працівників є здійснення ними кваліфікованого медичного обслуговування. Відповідно до ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» під медичним обслуговування розуміється діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб -- підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною допомогою.

Оскільки вимоги до медичних працівників передбачено цілою низкою спеціальних нормативних актів, то при з'ясуванні, чи є особа медичним працівником, потрібно встановлювати всі складові її правового статусу, зокрема, дані про освіту, трудову діяльність, у тому числі посадові права та обов'язки. Для кваліфікації дій винної особи за ст. 140 Кримінального кодексу України не має значення, до якої категорії медичних працівників належить винний, чи він безпосередньо обраний пацієнтом, чи його призначено керівником закладу охорони здоров'я (підрозділу цього закладу) тощо.

Встановити особу медичного працівника, що неналежно виконує свої професійні обов'язки можна шляхом визначення правового статусу суб'єктів медичної діяльності та їх професійних обов'язків, з'ясуванням того, що і яким чином зробив медичний працівник у визначений період часу під час своєї діяльності, чи збігаються його дії із належним виконанням службових обов'язків даного медичного працівника.

Відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» до обов'язків медичних працівників відносяться: сприяння охороні і зміцненню здоров'я людей, надавати своєчасну і кваліфіковану допомогу, безоплатно надавати першу невідкладну допомогу у разі нещасного випадку, своєчасно і кваліфіковано обстежити та лікувати пацієнта, пояснювати пацієнтові стан його здоров'я, застосовувати у медичній практиці методи профілактики, діагностики і лікування та лікарські засоби, які дозволені Міністерством охорони здоров'я України, підвищувати рівень професійних знань та майстерності, надавати консультативну допомогу іншим працівникам сфери охорону здоров'я.

Важливе значення має розмежування правомірних та неправомірних дій медичних працівників. При цьому необхідно враховувати, що до дій медичного працівника стосовно надання допомоги хворому належить не лише призначення і проведення всіх видів лікування, а й рішення про госпіталізацію, виписку, переведення до іншого медичного закладу, направлення на консультацію тощо [2, с. 7]. Крім того, для того щоб правильно оцінити медичні дії, потрібно чітко уявляти чи відповідають вони рівню медицини в момент їх вчинення, а також медичний працівник повинен володіти певними навичками у даній сфері діяльності, проявляти рівень своїх знань та умінь, що має відповідати вимогам певного виду медичної професії. Також при характеристиці даного злочину необхідно враховувати відомості про особу потерпілого, зокрема, важливе значення мають дані про стан здоров'я потерпілого до і після злочинного діяння.

Щодо поняття неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків, то воно вважається наслідком недбалого чи несумлінного ставлення до них. Тобто, під неналежним ставленням розуміється погане, байдуже, без належної старанності, неуважне, халатне їх виконання [3, с. 256]. При цьому потрібно обов'язково встановити причинно-наслідковий зв'язок між діями медичного працівника та негативними наслідками, що настали внаслідок них.

Для того, щоб дійти висновку про наявність складу злочину в діях медичного працівника,необхідно встановити необхідний причинний зв'язок, при якому настання шкідливих наслідків є закономірним результатом злочинного діяння, яке було вчинене. У злочинах медичних працівників нерідко зустрічається випадковий причинний зв'язок між діянням і наслідками, що настали. Випадковими наслідками діяння вважаються ті наслідки, які у цій конкретній обстановці не викликались закономірним розвитком подій, не були внутрішньо притаманні діянню, що вчинилось, а настали в результаті збігу обставин [4, с. 29]. Варто зауважити, що якщо медичну допомогу було надано правильно, то з юридичної точки зору потреби в перевірці несприятливого наслідку немає. При цьому, необхідно звернути увагу на те, що судово-медичні експертні комісії у своїх висновках повинні відображати всі виявлені внаслідок дослідження недоліки незалежно від того, чи саме ці недоліки зумовили можливість вчинення даного правопорушення.

Складність вивчення причинного зв'язку полягає у наявності багатьох випадкових, побічних зв'язків, які можуть втручатися у головний причинний зв'язок. Це зумовлено, насамперед, багатоплановістю біологічних процесів у людському організмі і їх недостатнім вивченням, складністю виявлення причин виникнення самих захворювань, важкістю передбачення в окремих випадках наслідків дії лікарських препаратів, оперативного втручання тощо.

Злочинне діяння передбачене ст. 140 Кримінального кодексу України, а саме невиконання медичним працівником своїх професійних обов'язків має бути пов'язане із порушенням спеціальних правил надання медичної допомоги, адже, варто зазначити, що при виконанні навіть належного лікування можуть настати несприятливі наслідки для життя і здоров'я хворого. Така різноманітність причинних чинників призводить до труднощів, що виникають при визначенні та юридичній оцінці несприятливого результату і саме тому при розслідуванні даних злочинів є необхідною висококваліфікована медична експертиза.

Оцінка правильності виконання своїх обов'язків медичним працівником має важливе значення, так як кримінальна відповідальність може настати лише в разі неналежного надання медичної допомоги. Проблемою є те, що в медицині досить часто немає єдиного варіанту діагностики, вибору та проведення лікування навіть одних і тих же захворювань. У таких випадках лікар має право вибору і може на власний розсуд обирати методи лікування, зважаючи на його досвід, знання, забезпечення лікарськими засобами, наявність обладнання та інші обставини [4, с. 58]. Загалом, у процесі лікування медичний працівник постійно приймає рішення, враховуючи особливості патологічного процесу, стан хвороби, можливості, особистий досвід, уміння. У такому випадку, якщо з кількох рівноцінних методів лікування хвороби лікар зупинився на якомусь одному, то його дії є правомірними. При цьому, варто зазначити, що оптимальне рішення, яке повинен прийняти медичний працівник, повинне гарантувати хворому найефективнішу допомогу в тих умовах, в яких він знаходиться.

Крім того, дії щодо діагностики та лікування багатьох хвороб не передбачені ніякими посадовими інструкціями та положеннями. У таких випадках необхідно пам'ятати, що медицина є такою наукою і такою професією, в якій, на відміну від інших, не можна сліпо слідувати інструкціям. Під час оцінки негативних наслідків злочину виникає необхідність встановлення правильності (або неправильності) надання медичної допомоги, а внаслідок відсутності чітких положень, виникають проблеми визначення того, чи було обране медичним працівником лікування вважатись належним виконанням своїх обов'язків.