А.Л. Маковський зазначає, що медичні дії потрібно оцінювати тільки відповідно до чинних інструкцій, положень, наказів, та інших офіційних документів, що видаються Міністерством охорони здоров'я, його управліннями та іншими органами охорони здоров'я [5, с. 168-169]. На думку Ф.Ю. Бердичевського медична діяльність набагато менше, порівняно з іншими галузями людської діяльності, піддається регламентації детальними та офіційно закріпленими правилами. Попри те, що подібних правил у медицині велика кількість, вони не можуть охопити всього розмаїття медичних дій [6, с. 9]. Потрібно зазначити, що якщо медична допомога надається відповідно до сучасних рекомендацій, то вона повинна бути визнана правильною, або, принаймні, припустимою.

А.П. Громов зазначає, що протиправними діями медичних працівників є лише такі, що не відповідають поширеним у медичній науці та лікувальній практиці методам і правилам лікування, а також перебувають у причинно-наслідковому зв'язку з настанням для хворого несприятливих наслідків, які спричинили його смерть або погіршення стану здоров'я [7, с. 67].

Варто зауважити, що експертні комісії у своїх висновках, констатуючи відсутність якоїсь спеціальної інструкції з лікування певного захворювання, зазначають, що лікування повинно було здійснюватись відповідно до положень медичної науки, викладених у підручниках, монографіях, методичних рекомендаціях та інших джерелах медичної інформатизації [6, с. 70]. Основним медичним документом, який дозволяє зробити висновки про правильність встановлення діагнозу і лікування є історія хвороби.

Необхідно зазначити, що при встановлені вини медичного працівника, розглядається не лише вибір методу лікування, повинен повністю відповідати сучасним вимогам розвитку медицини і чинним положенням законодавства. Крім того, повинні враховуватись такі фактори, як правильність призначення режиму, фізіотерапевтичних процедур, дієт, а також протипоказання та своєчасність проведених медичних заходів.

Крім з'ясування правильності лікування, як зазначає Л.Г. Дунаєвська, також потрібно встановити правильність дій медичного працівника або правильність прийнятого ним рішення у даній конкретній ситуації шляхом порівнянням того, що зробив медичний працівник із тим, що він повинен був зробити у цій ситуації [4, с. 58].

У разі будь-яких сумнівів медичному працівнику варто звернутись до підручників, довідкової літератури, проконсультуватись з більш досвідченими й компетентними спеціалістами, тобто зробити все необхідне для того, щоб виключити саму можливість неправильних медичних дій, які можуть спричинити шкоду хворому. У випадку, якщо ці заходи не було застосовано, необхідно визнати, що виконання прямих обов'язків медичного працівника було неналежним, що є однією із підстав для настання кримінальної відповідальності.

Варто зазначити, що встановлення неправильного діагнозу може бути спричинене факторами, які не залежать від медичних працівників (наприклад, відсутність можливості проведення певного лабораторного дослідження, незнання хвороби, приховане протікання хвороби, відсутність потрібних медикаментів тощо). У таких випадках медичні працівники не несуть кримінальної діяльності, оскільки відсутня обов'язкова ознака суб'єктивної сторони складу злочину -- вина. Проте, якщо такі помилки є результатом недобросовісного ставлення медичного працівника до його роботи, то в такому випадку, він буде нести кримінальну відповідальність. Зокрема, для того щоб уникнути професійної необережності, медичний працівник повинен підвищувати рівень знань, кваліфікації і практичних навичок.

Окрім того, І.Г. Вермель зазначає, що якщо неналежне надання медичної допомоги пов'язане з організаційними прорахунками адміністрації лікувального закладу, то було б неправильно покладати відповідальність лише на медичного працівника, який здійснює лікування [2, с. 18]. Це є цілком логічним, адже адміністрація повинна забезпечувати можливість медичним працівникам виконувати свої професійні обов'язки.

Потрібно зазначити, що медичний працівник не несе відповідальності у випадках коли його дії були правильними, він зробив все, що потрібно було зробити в даній ситуації, а несприятливий наслідок був зумовлений особливостями проходження патологічного процесу. Також кримінальна відповідальність не настає, якщо дії медичного працівника були неправильними, але через мало значимість не були суспільно-небезпечними, якщо при об'єктивно неправильних діях не настали шкідливі наслідки або відсутній причино-наслідковий зв'язок між неправильними діями медичного працівника і настанням несприятливого наслідку [8, с. 294].

Також потрібно враховувати бажання і поведінку самого хворого, якому має надаватись чи надається медична допомога. Зокрема, медичний працівник не несе відповідальності за здоров'я пацієнта у випадку відмови хворого від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму. Поведінка потерпілого, що спричиняє негативні наслідки, характеризується такими діями як несвоєчасне звернення до лікувального закладу, відмова або невчасна згода на транспортування або направлення до лікувального закладу, відмова або несвоєчасна згода на операцію, порушення режиму чи дієти тощо [4, с. 27].

Існують також і поважні причини неналежного надання допомоги медичним працівником, які заважають йому належно виконати свої професійні обов'язки. До таких обставин може відноситись непереборна сила, крайня необхідність, відсутність необхідних лікарських препаратів тощо. Чи є такі обставини поважними з'ясовується у кожному окремому випадку на підстав оцінки обставин всієї справи.

Окрім вище наведеного, варто зазначити, що зустрічаються випадки, коли сучасний рівень медицини не дозволяє при деяких захворюваннях надати хворому достатню медичну допомогу. Щодо таких випадків, то медичні працівники відповідають лише за свої особисті помилки, і не можуть відповідати за недостатній стан розвитку медичної науки чи медицини для досягнення позитивного результату внаслідок проведеного лікування. При цьому оцінка правильності медичних дій повинна проводитись залежно від рівня медицини саме в момент їх вчинення, а не в момент розслідування чи судового розгляду справи.

Висновки

Таким чином, виходячи із вище викладеного, можна зробити висновок про те, що неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обов'язків становить суспільну небезпеку. Медичним працівником є особа, яка займається медичною практикою у встановленому законодавством порядку. Попри деяку правову регламентацію у нормативно-правових актах обов'язків медичних працівників, дане питання має проблеми, які потребують негайного розгляду та вирішення. Зокрема, до таких відносяться складність встановлення причинно-наслідкового зв'язку між діянням та наслідкам, що ускладнюється необхідністю спеціальних медичних знань. Також існує проблема встановлення вини медичного працівника у випадках, коли дії, які він повинен здійснити нерегламентовані або недостатньо регламентовані у нормативно-правових актах, деякі з яких потребують постійного перегляду та оновлення відповідно до сучасного стану науки та медицини.

Список літератури

Кибальник А.Г. Актуальные проблемы уголовной ответственности медицинских работников / Кибальник А.Г., Старостина Я.В. // М., 2006. - 92 с.

Вермель И.Г. Судебно-медицинская экспертиза лечебной деятельности (Вопросы теории и практики). - Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1988. - 111 с.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-е вид., переробл. та доповн. / відп. ред. С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2006. - 848 с.

Розслідування злочинів, вчинених під час надання медичної допомоги / Дунаєвська Л.Г. // Монографія. - К: АДС УМК Центр 2012. - 167 с.

Маковський А.Л. Ответственность врача и лечебного учредителя за хирургические ошибки // Маковський

Л., Краковский Н.И., Грицман Ю.Я. - М.: Медгиз, 1959. - С. 160-193.

Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за нарушение професиональных обязанностей. - М., Юрид. лит., 1970. - 128 с.

Громов А.П. Права, обязаности и ответственность медицинских работников. - М.: Медицина, 1969. - 80 с.

Чеботарьова Г.В. Ненадання допомоги хворому медичним працівником: проблеми кримінально-правової характеристики об'єктивних ознак злочину // Ученые записки Таврического национального университета им.И. Вернадского Серия «Юридические науки» - Т. 23(62) - 2010. - № 1. - С. 292-296.