України (щодо введення процедури медіації)», від 17.12.2015 р. «Про медіацію» та альтернативний проект від 29.12.2015 «Про медіацію». На жаль, розгляд цих нормативних актів наштовхнувся на колізію, з якою вже мали справу польські та німецькі законотворці. Процедура медіації вимагає, з одного боку, встановлення певних норм і правил, а з другого -- забезпечення необхідного простору для автономного вирішення спорів. Пошук збалансованого рішення триває, тому законопроект про медіацію має пройти ретельну перевірку та експертизу. Успішному вирішенню питання впровадження медіації в Україні має сприяти постать медіатора, що потребує особливої уваги, тому що від підготовки і вибору медіаторів залежатиме майбутнє цього правового інституту у нашому суспільстві.

В Україні наявні інституційні механізми альтернативного розв'язання спорів. Йдеться про законодавство щодо третейських судів і спеціальне податкове законодавство, яке не забороняє здійснення альтернативних заходів розв'язання податкового спору. Водночас такі ADR-методи, як арбітраж, медіація, посередництво та інші альтернативні методи вирішення конфліктів у зазначених сферах не використовуються. Між тим, запровадження таких методів не потребує додаткових витрат із державного бюджету, створення спеціальних інституцій, їх фінансування, формування кваліфікованого кадрового потенціалу. Подібні організаційні механізми і передумови для їх існування вже наявні в Україні і просто потребують актуалізації саме у сфері податкової конфліктології.

Проте, для впровадження альтернативних методів вирішення спорів існують законодавчі перепони. Перш за все Закон України «Про третейські суди» прямо забороняє розв'язання публічно-правових спорів у третейських судах, вилучаючи таку категорію справ з юрисдикції арбітражів [3]. Стаття 6 Закону України «Про третейські суди», визначаючи підвідомчість справ третейському суду чітко забороняє розгляд справ третейським судом в яких однією із сторін є орган державної влади, місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт під час здійснення ним владних управлінських функцій на основі законодавства, державна установа чи організація. Наразі розгляд третейським судом такого спору є підставою для скасування рішення.

Доки існує таке обмеження, вести мову про арбітраж у податкових спорах неможливо. Така ситуація є неприйнятною з точки зору державно-приватного партнерства. Адже в ситуації з крупними платниками податків, коли йдеться про багатомільйонні податки припустимо у конкретних випадках передавати спір до арбітражу, навіть подекуди -- ad hoc. Водночас, суди, хоч би як декларувалася їх незалежність, залишаються однією із гілок державної влади, а відтак до певної міри є заінтересованою стороною. Тому якщо для вирішення спору запросять як третейських суддів шанованих експертів, науковців, у т.ч. закордонних фахівців, рівень довіри до такого рішення буде вищим.

Не применшуючи ролі державних судів, слід зазначити, що у деяких випадках спір міг би вирішуватись арбітражем. Для запровадження арбітражу у податкових спорах необхідна змінатретейського законодавства і розробка механізмів розв'язання податкових спорів арбітражними інституціями. Після цього при фіскальних органах можуть бути акредитовані третейські інституції, які зможуть надавати допомогу у розв'язанні згаданих спорів.

Добровільну медіацію, як альтернативний спосіб, можливо запровадити і без зміни чинного законодавства на рівні законів. Для цього достатньо видати відомчий нормативний акт Державною фіскальною службою і створити Медіацій- ні центри при кожному територіальному органі державної фіскальної служби, запросивши туди під наглядом громадськості, відомих фахівців, які користуються повагою бізнесу і державних структур, а також створивши відкриті списки фахівців-медіаторів, яких сторони могли би обирати на власний розсуд. Для цього достатньо наказом Голови Державної фіскальної служби змінити процедури і регламенти адміністративного розгляду скарг фіскальними органами.

Сьогодні необхідно запозичити згаданий досвід розвинених країн і запровадити обов'язкову досудову медіацію. Хоча це вже можливо лише за умови зміни відповідних процесуальних кодексів і законів, з метою запровадження процедури до- судової медіації в податкових та митних спорах між платниками податків та органами Державної фіскальної служби України. Введення такої процедури дало б можливість зменшити кількість податкових та митних спорів, які направляються в суди, що зменшило б навантаження на суди, збільшило кількість надходжень до бюджету за рахунок податків, які сплачуються в результаті досягнення примирення, та знизило тиск на бізнес, під час винесення податкових повідомлень -- рішень органами Державної фіскальної служби.

Слід зазначити, що процедура медіації в податкових справах вже давно використовується в багатьох країнах світу, зокрема в Німеччині, Бельгії, США, Великобританії, Нідерландах та інших країнах. Наприклад в Норвегії, будь-які судові спори за участі держави повинні відбуватись відповідно до положень Закону щодо медіації. Податкова служба, яка прийняла рішення, виступає в якості сторони у розгляді справи від імені держави. Міністерство може видавати інструкції, що стосуються ролі сторони, яка бере участь у розгляді від імені держави в принципі і в окремих випадках може взяти на себе роль сторони чи передати її іншому податковому органу. Сторони можуть домовитися про те, хто буде виступати в якості медіатора. На прохання сторін Окружний суд повинен призначити одного з медіаторів суду. Сторони беруть участь у позасудовій медіації особисто або можуть бути представлені особою, уповноваженою на укладання мирової угоди. Медіатор повинен дотримуватися угоди сторін про порядок проведення позасудової медіації. Якщо угода про процедуру відсутня, медіатор визначає її спільно зі сторонами. Медіатор повинен діяти неупереджено і сприяти мирному врегулюванню. Судова медіація повинна проходити не під час судового засідання. Судовий медіатор визначає порядок, якому необхідно слідувати в обговоренні зі сторонами. Він повинен визначити які докази повинні бути представлені на судовій медіації. Докази не повинні бути представлені без згоди сторіні будь-якої третьої сторони, якою докази можуть бути надані. Якщо не обумовлено інше, сторони несуть відповідальність за винагороду в рівних частинах. Суд може визначати гонорар медіатора, якщо призначено судову медіацію.

На думку Г. Горіної, у представленому українському законопроекті від 28.12.2014 р. «Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо введення процедури медіації)»процедура медіації не є чітко прописаною. Як і в процедурі адміністративного оскарження, рішення контролюючого органу є вирішальним. При цьому жодного обґрунтування свого рішення контролюючий орган не надає. Наприклад, відмова в укладенні угоди про податкові зобов'язання на запропонованих платником умовах не пояснюватиметься та не обґрунтовуватиметься. Хто такий медіатор? Жодних особливостей чи порядку призначення такої особи не визначено. Проте у проекті зазначається: виконання функцій медіатора може здійснюватися не тільки уповноваженою особою контролюючого органу, але і незалежною особою, яка відповідає встановленим вимогам, які не прописані. А значить, незалежні медіатори податковими медіаторами стати не зможуть. Відповідно медіаторами стануть виключно уповноважені особи контролюючого органу.

Якщо говорити з позиції добросовісних платників податків, то їхні шанси довести свою правоту в досудовому порядку дійсно незначні. Як наслідок, це дійсно нівелює значення адміністративного оскарження як механізму захисту прав платників і вони змушені використовувати складніший шлях судового оскарження. Тому сьогодні суди, «завалені» податковими спорами, і процеси можуть тягтися роками, а тривалість процедури оскарження використовується несумлінними платниками для затягування строків сплати зобов'язань. А в окремих випадках -- для виведення з підприємства активів та доведення його до банкрутства. У результаті бюджет або отримує кошти зі значним запізненням, або не отримує взагалі. В умовах сучасної кризової економіки це недопустима розкіш [10].

В Україні медіацію в адміністративних справах, особливо в податкових, часом сприймають як взагалі щось неможливе [12]. Досвід країн Старого світу говорить про інше. Зокрема, на рівні Європейського Союзу видано рекомендації Ради Міністрів країнам-учасницям щодо альтернативи судовому розгляду спорів між адміністративними органами та приватними особами.

Цікавим також є досвід США. Там Податкова Служба пропонує ряд програм АБИ, спрямованих на вирішення справи набагато раніше, ніж формальний процес Апеляції до Податкової Служби. Програми АБИ Податкової Служби, які використовують медіацію включають Програму Швидкого Вирішення (ПШВ), Програму Швидкої Медіації (ПШМ) і Програму Пост-апеляційної Медіації (ППМ). Зокрема, ПШВ пропонує представникам малого бізнесу та самозайнятим особам спосіб вирішення спорів менш ніж за 60 днів, використовуючи допомогу спеціально навченого медіації працівника податкової. Він служить в якості нейтрального посередника, а також має можливість використовувати делеговані повноваження задля пропозиції вирішення фактичних і юридичних питань у випадку, якщо сторони не можуть досягти порозуміння шляхом використання методів медіації. Таким самим чином ПШМ і ППМ пропонують платникам податків та податковій можливість застосування медіації за участі службовця Апеляційної інстанції Податкової Служби, який виступає в якості нейтральної сторони. Однак, на відміну від ПШВ, в цих програмах службовець податкової не має делегованих повноважень і не буде виносити рішення щодо будь-яких питань спору. Апеляційна інстанція є незалежним відділом Податкової Служби, який відповідає за розгляд більшості спорів між платниками податків та Податковою Службою. У Апеляційній інстанції розглядаються факти, докази і несприятливість судового процесу, щоб визначити прийнятний спосіб врегулювання спору. Дана програма не є обов'язковою. Платник податків і службовець Апеляційної інстанції Податкової Служби можуть запропонувати медіацію після спільних консультацій, надіславши письмовий запит до відповідного керуючого Апеляційної інстанції. Після підтвердження запиту про медіацію, платник податків і керуючий Апеляційної інстанції повинні укласти письмову угоду про медіацію. Це означає, що сторони мають приступити до медіації протягом 60 днів з дня підписання даного договору. Сторонами в процесі медіації є платник податків і Апеляційна інстанція Податкової Служби. Якщо сторони не досягли домовленості через медіативний процес, вони можуть звернутись до арбітражу. Якщо немає вирішення і за допомогою арбітражу, справа може потім перейти до судового розгляду до Податкового суду. В США відсутня плата за використання послуг працівника Апеляційної інстанції як медіатора.

Наступним кроком має бути створення можливості шляхом законодавчого закріплення процедури медіації в Україні для вирішення податкових спорів, а це потребуватиме вивчення світового досвіду.

Висновки. 1. Запровадження широкого спектру способів альтернативного вирішення спорів: від омбудсмена і переговорів до медіації. Тобто вибудовувати комплексну систему управління спорами і конфліктами (внутрішніми і зовнішніми) у сфері оподаткування. Медіаційну домовленість треба дублювати в мировій угоді, яка підписується сторонами в суді. Суд в даному випадку буде гарантом законності домовленостей.

2. Розробка системи, яка надає незалежний і прозорий порядок акредитації медіаторів, їхнього призначення для участі в процесі. Запропонувати систему, яка надає платнику вибір: медіатори при державному апеляційному органі, медіатори присудові, медіатори при громадських організаціях тощо. Необхідність при державних органах акредитувати медіаторів, які працюють з податковими спорами.