Нові підходи до класифікації ухвал в цивільному процесі

Л. Лисенко

Ухвали в цивільному процесі, як і рішення суду мають досить важливе значення для реалізації особами їх конституційного права на судовий захист. Але для того, щоб ухвали суду виконували правозахисну функцію інтересів суб'єктів цивільних процесуальних відносин потрібно, насамперед, виробити чіткі критерії їх класифікації. Як зазначає Тєрєхова Л.А., будь-яка класифікація виступає способом пізнання конкретного явища, допомагає розкрити його сутність [7, с. 34]. Адже дійсно, систематизуючи у певні групи ухвали, що хаотично розпорошені по всім правозастосовчим циклам і по всіх стадіях судочинства у вигляді різних не зв'язаних між собою дій, відображається цілісна картина щодо місця і значення ухвал у цивільному судочинстві.

У юридичній літературі такі вчені як Дем'янова О.В. [2, с. 38-56], Загайнова С.К. [3, с. 40], Тєрєхова Л.Я. [7, с. 5], Треушников М.К. [1, с. 330-333], Фурса С.Я. [10, с. 709-710; с.7-17], Шиманович О.М. [11, с. 149], Штефан М.Й. [12, с. 461-462] виокремлюють різні критерії поділу ухвал види. Важливе значення їх напрацювань нами аж ніяк не заперечується, вони навпаки виступають предметом наших досліджень [5]. Однак, у доктрині поділ ухвал здійснюється як правило на підставі звужених критеріїв, у зв'язку з чим будь-яка запропонована класифікація одночасно не опосередковує всі ухвали, постановлення яких передбачено Цивільним процесуальним кодексом України (далі - ЦПК). З огляду на це, нас зацікавив підхід Перунової О.М., за яким таке узагальнення ухвал за однією підставою видається можливим. Класифікація ухвал, запропонована Перунової О.М., дає змогу охарактеризувати конкретну ухвалу, відповідно до того, коли виникає необхідність в її появі. На думку даного вченого, кожен з процесуальних документів у цивільному судочинстві має своє функціональне призначення на кожній стадії цивільного процесу, тобто має свої вимоги відносно процесуальної форми та змісту акта-документа [6, с. 30]. Вона справедливо вважає, що будь-яка стадія цивільного процесу, крім процесуальної мети, характеризується своїм специфічним змістом, колом суб'єктів процесуальної діяльності, особливим процесуально-документальним оформленням. Тобто, функціональне призначення процесуальних актів-документів до конкретної стадії цивільного процесу характеризується притаманній їй специфіці з застосуванням прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі, і які закріплені у законодавстві. Тому процесуальні акти-документи Перунова О.М. [6, с. 38] пропонує поділяти саме за стадіями цивільного процесу на:

• документи у стадії відкриття цивільної справи;

• документи у стадії провадження у справі до судового розгляду;

• документи у стадії судового розгляду і вирішення справи в судовому засіданні;

• документи у стадії апеляційного оскарження і перевірки рішень суду першої інстанції;

• документи у стадії касаційного оскарження і перевірки рішень суду першої та апеляційної інстанції;

• документи в стадії перегляду рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з винятковими (нині провадження з перегляду судових рішень Верховним судом України. - Л.Л.) та нововиявленими обставинами;

• документи у стадії виконання судових актів.

Проте сама класификація у нас викликає певні зауваження. Насамперед, неправильно визначена послідовність розгляду справи, яку утворюють окремі стадії цивільного судочинства. Виходячи із законодавчої регламентації цивільного судочинства, виокремлюють такі його стадії [10, с. 57]:

• подання заяви до суду (ст. 118 ЦПК);

• відкриття провадження у справі (ст. 122 ЦПК);

• підготовка справи до судового розгляду (глава 3 розділу ІІІ ЦПК);

• судовий розгляд (глава 4 розділу ІІІ ст. 157-196 ЦПК), який закінчується ухваленням судового рішення;

• звернення судового рішення до виконання.

До того ж у запрпонованій Перуновою О.М. класифікації допущено ряд інших помилок. Зокрема, необгрунтовано до стадій цивільного процесу віднесені апеляційне та касаційне оскарження та перегляд рішень, ухвал, що набрали законної сили, у зв'язку з винятковими (нині провадження з перегляду судових рішень Верховним судом України. - Л.Л.) та нововиявленими обставинами. Висловлену думку можна підкріпити посиланням на назву Розділом V ЦПК, в якому названі способи переглядів судових рішень. Крім того, слід виходити із понятійного апарату ЦПК, та співвідношення проваджень із стадіями. Так, провадження - це специфічний порядок розгляду справ, що в свою чергу складається з окремих стадій, які характеризуються сукупністю процесуальних правовідносин і дій, об'єднаних найближчою метою [10, с. 56-57]. Так, у апеляційному провадження законодавець виділяє певні стадії розгляду справи апеляційним судом, наприклад, ст. 301 ЦПК - підготовка розгляду справи апеляційним судом; ст.304 ЦПК - порядок розгляду (судового) справи апеляційним судом.

Отже, наведена нами вище послідовність розгляду справ (стадій), передбачена у суді першої інстанції, а в судах перевірочних інстанцій, як бачимо, вона застосовується з певними особливостями.

Виконання судових актів також не є стадією цивільного судочинства, оскільки здійснюється не в судовому порядку, а державними виконавцями державної вико- начої служби, а тому відноситься до виконавчого провадження (процесу). Роль суду зводиться лише до видачі виконовчого листа та вирішення ряду інших процесуальних питань, пов'язаних з виконанням судових рішень у цивільних справах. Безпосередньо виконанням рішень займається Державна виконавча служба. Наша думка додатково підтверджується назвою Розділу УІ, де йдеться лише про процесуальні питання, тобто окремі питання, які стосуються відносин: суд - державний виконавець з спільних питань, які можуть мати місце при виконанні рішень суду, наприклад, визнання судом умов мирової угоди, яка має місце на стадії виконавчого провадження.

З урахуванням вищезазначеного ми вбачаємо необхідність вдосконалити останню класифікацію. Для цього доцільно проаналізувати ЦПК і згрупувати ухвали залежно від структури ЦПК та процедури судочинства. Вважаємо, найбільш чіткий критерій, за яким можна систематизувати ухвали є вид провадження, під час якого вони постановлюються. Таким чином, ми виділяємо:

• ухвали, що постановлюються судом першої інстанції;

• ухвали суду апеляційної інстанції;

• ухвали суду касаційної інстанції.

Враховуючи те, що відповідно до ч. 3 ст. 15 ЦПК суди в межах першої інстанції розглядають справи в порядку позовного, наказного та окремого провадження, при дослідженні ухвал, що постановлюються судом першої інстанції, доцільно розмежовувати ухвали позовного, наказного та окремого провадження. Наприклад, згідно ч. 6 ст. 235 ЦПК, якщо під час розгляду справи окремого провадження виникне спір про право,який вирішується у порядку позовного провадження суддя залишає заяву без розгляду та роз'яснює заінтересованим особам їх право на звернення до суду з позовом. Проте серед підстав залишення позовної заяви без розгляду у ст. 207 ЦПК відсутня підстава, яка має місце при залишені заяви без розгляду у окремому провадженні. Тому доцільно таку ухвалу з урахуванням, того, що вона має місце в окремому провадження назвати: ухвала про залишення заяви без розгляду з підстав виникнення спору про право у окремому провадженні. Крім того, ч. 4 ст. 15 ЦПК передбачено, що справа про скасування рішення третейського суду відповідно до ч. 5 ст. 389-4 ЦПК розглядається судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, сюди ж віднесемо і відповідні ухвали, які постановлюються у цьому провадженні. Це також стосується і провадження про видачу виконавчих листів на примусове виконання рішень третейських судів; про визнання та виконання рішень іноземних судів в Україні. Крім того, необхідно відмітити, що від суду касаційної інстанції, зокрема Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ залежить можливість перегляду судових рішень Верховним Судом України, тому ухвали цього виду провадження розглядаються в межах ухвал суду касаційної інстанції. Такий підхід до вивчення ухвал дасть змогу комплексно здійснити їх аналіз.

При цьому варто зауважити, що є ухвали, постанов- лення яких можливе одночасно в усіх видах проваджень, а є ухвали, постановлення яких є виключною компетенцією суду відповідної інстанції. До того ж кожен вид провадження має свої особливості, що тією чи іншою мірою обумовлюють специфіку судового акту, в якому закріплюється його результат [9, с. 42]. Тому встановлення характерних особливостей ухвал суду повинно здійснюватися залежно від стадії конкретного провадження, в якій вони знайшли своє відображення.

Звернемо увагу, що апеляційна та касаційна інстанції здійснюють перевірку постановлених нижчестоящи- ми судами актів з метою встановлення відсутності чи наявності судових помилок, а також їх усунення у разі необхідності. Трішіна Є.Г. визначила судову помилку як похибку в діяльності уповноваженого суб'єкта (суду), що порушує норми процесуального і (або) матеріального права, та не досягає цілей цивільного судочинства, в результаті якої акт правосуддя чи окрема процесуальна дія стає неправомірною [8, с. 11]. Усунення судової помилки - це складова частина судового захисту [7, с. 194]. Така аксіома стала поштовхом для виокремлення ще однієї групи ухвал - ухвали щодо виявлення судових помилок. Це ухвали, які постановлюються виключно в апеляційному та касаційному провадженнях відповідно до статей 307, 314, 336 та 344 ЦПК. До цих ухвал також можна віднести окремі ухвали, що постановлюються судом апеляційної інстанції, адже ст. 320 ЦПК надає повноваження апеляційному суду постановити окрему ухвалу, в якій зазначити порушення норм права і помилки, допущені судом першої інстанції, які не є підставою для скасування рішення чи ухвали суду першої інстанції, а також окремі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ на аресу суду першої або апеляційної інстанції, постановлення яких предбачене ст. 350 ЦПК.