Хоча є випадки, коли перегляд судового акта може здійснювати не тільки вищестоящий суд, а й той суд, який його постановив, і ЦПК містить декілька таких винятків. Для визначення діяльності суду, яка передбачає контроль за власними діями, що закріплені такою процесуальною формою як судовий акт, Зайцев І.М. ввів термін "самоконтроль". Вчений розуміє його як сукупність процесуальних дій, об'єднаних спільною метою - усунути в першій інстанції допущені нею ж помилки, прорахунки та недоліки [4, с. 18-19]. Однак як справедливо зауважує Тєрєхова Л.А. контроль за своїми актами входить до повноважень і вищестоящих інстанцій, оскільки вони також наділені правом виправляти в рішенні описки й арифметичні помилки та роз'яснювати рішення [7, с. 107]. До того ж Тєрєхова Л.А. наголошує, що самоконтроль можливий у випадках, передбачених законом; використовується для усунення очевидних і невинних помилок; помилки виправляються тим судом, який їх допустив [7, с. 111]. Все ж слід звернути увагу, що такі ухвали як ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, ухвала про скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку, ухвала про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та ухвала про скасування судового наказу є результатом розгляду суду першої інстанції питання щодо скасування чи відмови у скасуванні ним же і прийнятих судових актів. Такими повноваженнями наділені лише суди першої інстанції, всі інші суди можуть скасовувати тільки ухвали та інші судові акти у зв'язку з нововияв- леними обставинами. Взагалі контроль судів найнижчої ланки за власними актами по суті є первинним, оскільки акти таких судів піддаються контролю в першочерговому порядку, до того як вони стануть предметом розгляду вищестоящого суду. Первинний контроль означає перевірку судового акта по суті та характеризується тим, що він включає в себе скасування актів суду, відкриваючи дорогу новому судовому розгляду по справі [7, с. 113, 115]. Так, відповідно до п. 2 ч. 8 ст. 105-1 ЦпК скасовуючи судовий наказ суд роз'яснює, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову. Так само і при скасуванні заочного рішення справа призначається до розгляду в загальному порядку (ст. 231 ЦПК). Спільною для всіх видів первинного перегляду є процесуальна діяльність, на підставі якої має бути вирішене питання про скасування судового акта чи відмову в такому скасуванні. У разі скасування судового акта, справа розглядається тим же судом, який здійснив первинний контроль [7, с. 114]. Отже, новий розгляд справи (питання) тим же судом, що скасував попередній судовий акт по цій справі, є характерною особливістю самоконтролю, адже як зазначає Тєрєхова Л.А. в усіх інших випадках з новим розглядом справи суди зіштовхуються після скасування судового акта вищестоящим судом, і срава, як правило передається на розгляд іншому судді [7, с. 114]. Варто додати, що у цьому разі справа направляється на новий судовий розгляд іншому судді при чому до іншого суду - суду нижчестоящої інстанції.

Ще однією ознакою самоконтролю Тєрєхова Л.А. називає усунення зовнішніх недоліків судового акта. Головною вимогою при цьому є збереження його сутності в незмінному стані [7, с. 113]. Така діяльність суду прослідковується при постановленні ухвали про виправлення описок/арифметичних помилок у судовому рішенні (ст. 219 ЦПК) або ухвали про виправлення помилки у виконавчому листі (ст. 369 ЦПК).

Вищезазначене спонукало нас розширити класифікацію ухвалами, якими суд здійснює самоконтроль. До того ж ми пропонуємо поділяти їх на такі види:

1) ухвали щодо самоконтролю суду власних дій, до яких ми відносимо:

• ухвала про виправлення описок/арифметичних помилок у судовому рішенні (ст. 219 ЦПК);

• ухвала про відмову в постановленні додаткового рішення (ст. 220 ЦПК);

• ухвала про роз'яснення рішення суду (ст. 221 ЦПК);

• ухвала про задаволення/відмову у задоволенні відводу (ст. 24 ЦпК);

• ухвала про відхилення/прийняття заперечень на дії головуючого (ч. 3 ст. 160 ЦПК);

• ухвала про зміну одного способу забезпечення іншим (ст. 154 ЦПК);

• ухвала про скасування заходів забезпечення позову (ст. 154 ЦПК);

• ухвала про задоволення/відмову в задоволенні клопотання (ст. 168 ЦПК);

• ухвала про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (ст. 231 ЦПК);

• ухвала про скасування заочного рішення і призначення справи до розгляду в загальному порядку (ст. 231 ЦПК);

• ухвала про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення (ст. 105-1 ЦПК);

• ухвала про скасування судового наказу (ст. 1051 ЦПК);

• ухвала про зняття заборони здійснювати будь-які операції з цінним папером на пред'явника або за векселем (ст. 265 ЦПК);

• ухвала про виправлення помилки у виконавчому листі (ст. 369 цПк);

• ухвала про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю/частково (ст. 369 ЦПК);

• ухвала про задоволення/відмову в задоволенні заяви по перегляд судового наказу, заочного рішення, рішення або ухвали у зв'язку з нововиявленими обставинами (ст. 365 ЦПК).

2) ухвала щодо контролю судом дій судового розпорядника.

Можливість контролю судом дій судового розпорядника забезпечується шляхом розгляду судом скарг на дії чи бездіяльність судового розпорядника, що передбачена ч. 3 ст. 49 ЦПК. Трохи детальніше про це йдеться в ч. 5 ст. 160 ЦПК, відповідно до якої головуючий розглядає скарги на дії чи бездіяльність судового розпорядника стосовно покладених на нього обов'язків, про що постановляє ухвалу.

3) ухвала щодо контролю судом дій секретаря судового засідання.

Так, згідно ст.48 до повноважень секретаря судового засідання входить:

• забезпечення фіксування судового засідання технічними засобами(ч. 2 ст. 197 ЦПК):

• ведення журналу судового засідання (ст.198 ЦПК);

• складання та оформлення протоколу про окремі процесуальні дії (статті 140, 200 ЦПК).

Щодо контролю суду за діями секретаря судового засідання суд постановлює: акт цивільний суд ухвала

• ухвали про розгляд зауважень щодо технічного запису судового засідання, журналу судового засідання (ст. 199 ЦПК);

Ухвала про розгляд зауважень щодо протоколу огляду доказів за їх місцезнаходженням (ч. 5 ст.140 ЦПК) взагалі відсутня процедура розгляду заяв про розгляд таких зауважень та можливість постановлення ухвали про розгляд зауважень щодо протоколу огляду і її оскарження. Тому пропонуємо доповнити ст. 140 цПк частинами 6,7 та викласти її відповідно у такій редакції:

Ч. 6 - "Протокол огляду доказів за місцем їх знаходження складає та оформлює секретар судового засідання".

Ч.7 - "Особи, які беруть участь у справі мають право знайомитися з протоколом огляду доказів за їх місцезнаходження, а також із усіма додатками до нього, передбаченими ч. 4 даної статті та протягом трьох днів з наступного дня після проведення огляду подавати свої зауваження щодо його неправильності та неповноти.

У разі пропуску строку подання зауважень на протокол огляду та відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає їх без розгляду.

Зауваження на протокол огляду повинні бути розглянуті не пізніше трьох днів з їх подання.

Головуючий розглядає зауваження щодо протоколу огляду доказів за їх місцезнаходженням, про що постановляє ухвалу".

На нашу думку, ухвала про відхилення зауважень на протокол огляду доказів за їх місцезнаходженням має підлягати апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. Оскільки результати такого огляду можуть бути вихідними даними для проведення експертизи.

4) ухвали щодо контролю за діями осіб, які беруть участь у справі та інших учасників процесу. Такі ухвали суду спрямовані на вжиття заходів, які дисциплінуватимуть суб'єктів нотаріального процесу.

До них слід, наприклад, віднести:

• ухвали, щодо застосування заходів процесуального примусу (ст. 91 ЦПК);

• ухвали суду про залишення заяви без руху з метою усунення недоліків заяви (ч. 1 ст. 121 ЦПК);

• ухвалу про скасування ухвали про призначення експертизи у разі неоплати судової експертизи у встановлений судом строк (ч. 2 ст. 86 ЦПК);

Крім того, проаналізувавши всі положення ЦПК можна виокремити ще одну групу ухвал, спільним для яких є те, що їх оскарження окремо від рішення суду ЦПК не передбачається, проте вони мають досить істотне значення для реалізації особами конституційного права на справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ. До таких увал слід віднести:

• ухвалу суду про відмову у задоволенні відводу (ст. 25 ЦПК);

• ухвала про залишення заяви без руху (ч. 1 ст. 121 ЦПК);

• ухвалу про відмову та забезпечення доказів;

• ухвалу про відмову забезпечення позову;

• ухвалу про об'єднання та роз'єднання первісного та зустрічного позовів;

• ухвалу про об'єднання в одне провадження заяви третьої особи з самостійними вимогами щодо предмету спору між сторонами або їх роз'єднання.

На нашу думку, вичерпний перелік ухвал, передбачений ст. 293 ЦПК є створенням штучних перешкод звернення громадян до суду. У процесі розгляду справи можуть виникати ситуації, які потребують негайного вирішення та зволікання з якими може призвести до невідворотних наслідків, коли сенсу апеляційного оскарження рішення суду не буде у зв'язку із втратою, знищенням доказу, який поновити буде неможливо. Наприклад, помре єдиний свідок, знищений буде єдиний письмовий доказ без яких позивач не зможе довести свої вимоги у суді. Неправильно вибраний або не співмірний спосіб забезпечення позову або відмова у його забезпеченні може призвести до негативних наслідків, наприклад, продаж відповідачем майна, зняття з особового рахунку коштів та їх витрата, що призведене до неможливості виконання рішення суду у майбутньому тощо.

У зв'язку з цим вважаємо, що у ст. 293 ЦПК слід не перераховувати ухвали суду першої інстанції, які підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду із вказівкою на їх вичерпний перелік, а слід виробити критерії для об'єднання таких ухвал у певні групи та такий перелік залишити відкритим. Наприклад, у такому переліку слід зазначити перетинальні ухвали, тобто ті які перешкоджають особам, які беруть участь у справі в реалізації їх законних прав на справедливий своєчасний та об'єктивний розгляд справи чи унеможливлюють подальший розгляд справи за існуючих умов, наприклад відмова у задоволенні відводу судді.

Таким чином, незважаючи на існування багатьох підходів до класифікації судових ухвал, ми знайшли простір для роздумів з цього питання, а саме:

1. Запропоновано класифікувати ухвали за видом провадження, під час якого вони постановлюються на ухвали, що постановлюються судом першої інстанції, ухвали суду апеляційної інстанції та ухвали суду касаційної інстанції, а також ухвал, які зостановлюються у справах позовного,окремого та наказного проваджень.

2. Виокремлено ухвали щодо виявлення судових помилок - це ухвали, які постановлюються виключно в апеляційному та касаційному провадженнях відповідно до ст. ст. 307, 314, 336 та 344 ЦПК та окремі ухвали, що постановлюються судами апеляційної та касаційної інстанцій.

3. Розширено класифікацію ухвалами, якими суд здійснює самоконтроль, що в свою чергу поділяються на такі види: ухвали щодо самоконтролю суду власних дій та ухвали щодо контролю судом дій судового розпорядника, секретаря судового засідання та осіб, які беруть участь у справі та інших учасників процесу.