Підсумовуючи, можна сказати, що в німецькій філософії ХІХ століття склався образ естетичної держави як ідеалу гармонії між людиною і суспільством. Ідея естетичного начала соціальних перетворень була підтримана неоромантиками-прерафаелітами та Уайльдом, І. Теном, Ф.М. Достоєвським (саме від Шиллера походить його знаменита фраза: «Краса врятує світ») [23, с. 172-173]. Зв'язок між естетикою та соціальним регулюванням взагалі найбільш гостро відчувають творчі особистості. Варто при цьому загадати вислів Нобелівського лауреата поета Йосипа Бродського про те, що матір'ю етики є саме естетика.

З іншого боку, концепт естетичної держави було підкріплено ідеєю Я. Буркхардта про державу як витвір мистецтва. Йому належить визначення: «Держава як витвір мистецтва це держава, визначена культурою». Ця ідея стала узагальненням думок філософів античності, доби Ренесансу та доби Просвітництва. З античних часів йде традиція визначати державу як досконале спілкування людей заради прекрасної мети та в прекрасних формах діяльності. Більше того, держава постає не тільки як засіб досягнення загальної прекрасної мети, але й результат соціально-духовної, політичної, культурної творчості людей. Є думка, що ми стоїмо на порозі заснування естетичної теорії походження держави [4, с. 109].

Розуміння держави з культурологічної точки зору в практико-прикладній площині включає естетичне оформлення держави і державної влади, парадність, ритуальність, одним словом, все, що пов'язано з дизайном простору держави і що Ю.М. Оборотов визначає як естетику держави [138, с. 166]. По-друге, це поняття визначає місце, яке відведено культурі та мистецтву в державних пріоритетах [4, с. 5]. По-третє, це ставлення громадян до власної держави, яка, за виразом Г. Яковенка, постає перед очима її громадян як естетичний феномен [4, с. 14].

Як уявляється, для розуміння змісту поняття «сучасна держава» та його співвідношення з естетикою держави варто також звернути увагу на його філософсько-правовий вимір, а саме, на запропоновану М.К. Реріхом естетичну концепцію правової держави держави, що заснована на приматі розвитку і охорони культури по відношенню до інших сфер державної діяльності [2, с. 14], яка знайшла часткове утілення в знаменитому Пакті Реріха Договору про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам'яток, який 1935 р. був підписаний державами Америки. Велика перевага пакта Реріха перед прийнятою 1954 р. Гаазькою Конвенцією про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту полягає в тому, що він поширює свою дію не тільки на ситуацію воєнного конфлікту, ставлячи збереження культурної спадщини метою кожної сучасної держави в кожен період її історії.

Головне положення естетичної концепції правової держави полягає у твердженні, що першим обов'язком держави є підтримка і розвиток духовної спільності проживаючого в ній населення, для чого необхідно дбайливо зберігати найкраще з наявної культурної спадщини та заохочувати розвиток культури, духовного зростання людей, у першу чергу молоді. Духовний розвиток народу має нести в собі позитивний, а не руйнівний заряд і не може бути спрямований на руйнування інших культур та їх найбільш значних культурних пам'яток [2, с. 25]. Укладення в 1935 р. низкою американських держав Договору про охорону художніх і наукових закладів та історичних пам'яток уважається першим кроком щодо втілення в життя естетичної концепції правової держави [3].

Підсумовуючи вищевикладе- не, вважається доцільним викласти власне розуміння ознак естетичної держави із застереженням про те, що концепт естетичної держави є ідеальною моделлю, лише окремі елементи якої можна сьогодні побачити втіленими в реальне державно-правове життя. Отже, ознаками естетичної держави є такий тип державної організації суспільства, в якій:

1) культурні права громадян визнано нарівні з іншими правами, тобто вони трактуються як невід'ємні та невідчужувані права людини. їх реалізація забезпечена: доступністю для громадян культурної спадщини; гарантованою свободою літературної, художньої, наукової і технічної творчості; охороною та захистом права людини на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Зокрема, ці права закріплено у ст. 54 Конституції України і конкретизовано Законом України «Про культуру» (вільне провадження культурної діяльності, свобода творчості, доступ до культурних цінностей, культурної спадщини та інформації про них), утім не завжди забезпечено їх реалізацію.

І якщо свобода творчості, будучи негативним правом людини, не потребує від держави значних зусиль для його її забезпечення, то доступ до культури вже потребує надання позитивних послуг громадянам. Так, у сучасній Франції діє майже 1300 музеїв, переважна більшість їх повністю або частково перебуває у віданні Міністерства культури і масових комунікацій Франції і фінансується, відповідно, за рахунок державних коштів. Частина з них є безкоштовними для відвідувачів, у більшості діють знижки для дітей та молоді з метою залучення їх до активного відвідання;

2) культура визнається соціальною цінністю, й завдяки діяльності держави створено умови для збереження та примноження культурної спадщини. На жаль, Конституція України не містить такого прямо вираженого положення, можна говорити лише про непряме визнання цінності культури з боку держави. Так, ст. 54 Конституції України містить положення про державне сприяння розвиткові науки, встановлення наукових зв'язків України зі світовим співтовариством, охорону культурної спадщини, забезпечення збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність, вжиття заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами. Учені вже звертали увагу на незадовільність такого розпливчастого поняття, як сприяннящодо формування культурної функції Української держави [24, с. 36-37];

3) культурна функція держави є основною, що передбачає її конституційне закріплення, наявність програмно-політичного та правового її забезпечення, а також відповідної інституційної складової. Так, наприклад, ст. 11 Конституції України покладає на державу обов'язок сприяти розвитку традицій і культури української нації, корінних народів і національних меншин України. Важливо підкреслити спрямованість культурної функції не тільки всередину держави, але й за її межі. По-перше, культурна функція держави виступає як «народна дипломатія». За визначенням Дж. Ная, який увів у гуманітарний дискурс поняття «м'якої сили», привабливість культури певної держави сьогодні виступає одним із її трьох факторів, поряд із політичними цінностями та легітимністю й моральним обґрунтуванням зовнішніх відносин [27]. По-друге, сьогодні розвиток культури, в тому числі національної, можливий тільки в контексті світового цивілізаційного культурного процесу;

4) розроблена і реалізується активна естетично досконала культурно-іміджева політика, покликана, поряд з іншими напрямами іміджевої політики, створити привабливий образ держави як всередині, так і за її кордонами. Прикладом тому є іміджева політика Польської Республіки, покликана привернути увагу світу до польської культури. Надзвичайно ефективним агентом її є Польський інститут, відділи якого працюють у багатьох країнах світу, включаючи Україну. Аналогічну культурно-освітню функцію виконують Британська Рада, Французький культурний центр, Інститут Данте Аліґ'єрі, Інститут Сервантеса, які є популяризаторами наукових та культурних досягнень своєї країни за її кордоном. Окремим аспектом іміджевої політики є створення і пропагування естетичних аудіо- та візуальних образів держави: її державної та національної символіки, природних та штучно створених брендів. Культурно-іміджева складова частина естетичної держави є потужним інструментом «м'якої сили», завдяки якому, наприклад, здійснюється визначальний вплив англосаксонського світу у царині музики на усіх континентах Землі. Наприклад, «Бітлз» та рок-н-ролл зробили для його утвердження як провідного цивілізаційного фактору набагато більше, ніж воєнна сила і навіть економічна потужність, не кажучи вже про численні прибутки, які вони принесли своїм країнам;

5) створено власний естетичний стиль. На нашу думку, ця ознака є факультативною, зважаючи на багато факторів, не завжди залежних від держави, що впливають на формування оригінального естетичного стилю. Прикладом тому є створений наполеонівською Францією стиль ампір (неокласицизм), сама назва якого співвідноситься з державницькою термінологією. Естетична досконалість була властива й суто правовим та державним феноменам Першої імперії. Так, досконалою і вишуканою була юридична техніка законодавства, а мовою Цивільного кодексу захоплювався Стендаль і, щоденно звертаючись до його тексту, намагався слідувати їй у свої творах. Варто відмітити, що сам імператор Наполеон І тонко відчував естетичну складову державної влади. В одному із своїх листів він писав: «Я люблю владу, але я її люблю, як артист Я її люблю, як музикант любить свою скрипку, я люблю отримувати від неї звуки, акорди, гармонію» [20, с. 25].

Отже, підсумовуючи вищевикладене, можна сформулювати таку державознавчу дефініцію: естетична держава це образ такої держави, в якій культура, культурні права громадян та культурна спадщина визнаються як соціальні цінності, на забезпечення та примноження яких спрямована культурна функція держави, що є основною та пріоритетною в номенклатурі функцій держави.

Як уявляється, реалізація концепту естетичної держави здатна усунути низку протиріч, існуючих у кожному державно організованому суспільстві. Попередній розвиток сучасної держави довів, що виявлення нової грані державності усуває нібито непримиренні суперечності, що потенційно загрожують дестабілізацією суспільства. Так, упровадження конституційної правової держави звело нанівець станові суперечності, реалізація ідей та опрацювання технологій соціальної держави знизило рівень міжкласових суперечностей, екологізація держави здатна встановити гармонію людини і природи, а її естетизація якщо не подолати, то принаймні зменшити культурні провалля між членами громадянського суспільства.

Література

1. Адам В.М. Екологічна функція Української держави (в контексті 8 статті Європейської конвенції з прав людини) / М. Адам Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2013. № 1. С. 5-8.

2. Баренбойм П. Пакт Рериха в XXI веке П. Баренбойм, А. Захаров. М. Летний сад, 2010. 160 с.

3. Баренбойм П.Д. Пакт Рериха как этап внедрения в жизнь эстетической концепции правового государства Николая Рериха П.Д. Баренбойм, А.В Захаров Журнал зарубежного законодательства и сравнительного правоведения. 2010. № 2(21). С. 6-16.

4. Государство как произведение искусства: 150-летие концепции Ин-т философии РАН; Московско-Петербургский философский клуб; Отв. ред. А.А. Гусейнов. М. Летний сад, 2011. 288 с.

5. Дробязко С.Г. Социальное правовое государство и государство вообще (к вопросу об определении) /

6. Г. Дробязко Веснік Беларус. дзярж. ун-та. 1996. Сер. 3. № 2. С. 45-48.

7. Европейское право. Учебник для вузов Под общ.ред. Л. М. Энтина. М.: НОРМА, 2005. 960 с.

8. Жоль К.К. Соціологія К.К. Жоль. К. Либідь, 2005. 440 с.

9. Карпович Н.А. Экологическая функция белорусского государства Н.А. Карпович Веснік БДУ Беларускі дзяр- жауны універсітзт Серыя 3, Псторыя. Філасофія. Палітало- гія. Сацьіялогія. Эканомжа. Права. 2011. № 2. С. 106-110.

10. Керимов А.Д. Современное государство: вопросы теории А.Д. Керимов. М. НОРМА, 2008. 142 с.

11. Кіндюк Б.В. Принципи українського лісового права Б.В. Кіндюк Держава і право. 2011. Вип. 53. С. 487-493.

12. Крестовська Н.М. Теорія держави і права. Підручник. Практикум. Тести підручник Н.М. Крестовська, Л.Г. Матвєєва. К. Юрінком Інтер, 2015. 584 с.

13. Купер Р. Раздор между народами. Порядок и хаос в XXI веке Роберт Купер пер. с англ. М. Моск. школа полит. исследований, 2010. 240 с.