«Злочинне володіння» припускає відповідальність за знаходження в особи певних предметів, якщо вона не вчиняла ніяких дій до заволодіння ними. Проте в більшості випадків питання про відповідальність за «злочинне володіння» вирішується не стільки на основі actus reus, скільки на основі mens геа, тому лише усвідомлене та, як наслідок, добровільне (у плані actus reus) володіння вважається таким, що виправдовує кримінальну відповідальність. склад злочин законодавство великобританія америка

Завершуючи аналіз діяння як складеного компонента actus res, варто звернутися до однієї із центральних проблем кримінального права - проблеми кримінальної відповідальності за бездіяльність. Аналіз відповідальності за бездіяльність можна звести до вирішення проблеми в межах двох можливих ситуацій: відповідальність наступає або за нездійснення дії per se (у ситуації, коли порушення обов'язку діяти оголошується саме по собі злочинним), або за злочинний результат, вчинений через бездіяльність (у ситуації, коли особа вчиняє злочин через бездіяльність, тобто порушуючи тим самим обов'язок запобігти заподіянню збитку, що забороняється й карається певною кримінально-правовою нормою).

Нездійснення дії являє собою, мабуть, найбільш явний і зрозумілий приклад карної відповідальності за бездіяльність. Передбачається, що особа карається за невиконання (порушення) покладеного на неї законом обов'язку.

Одним із центральних і дискусійних у доктрині кримінального права питань, яке, до речі, має біблійні джерела (Євангеліє від Луки, глави 10, 29-37), є так звана проблема «доброго самарянина», пов'язана зі встановленням карної відповідальності за ненадання допомоги особі, що перебуває в небезпеці, за наявності можливості без небезпеки для себе надати цю допомогу, однак за відсутності обов'язку надати таку допомогу, що має легальне походження (тобто постає із закону, договору тощо, а також із попередньої аморальної або безрозсудної поведінки винного). Англійське кримінальне право не використовує принцип «доброго самарянина». В одному з рішень Палати Лордів зазначається: «Поведінка метафоричних священика й левіта на шляху в Єрихон може насправді розглядатися як неправомірна, однак англійське право ніколи не заходило так далеко, щоб розглядати її як злочинну» [13, с. 44].

Відповідальність за злочинний результат через бездіяльність є більш серйозною проблемою порівняно з нездійсненням дії, оскільки вона пов'язана і з питанням причинності, і з питанням про наявність в особи обов'язку запобігти заподіянню збитку, що забороняється й карається тієї або іншою кримінально-правовою нормою, тобто з тими злочинами, які можуть бути скоєні шляхом бездіяльності. До останніх доктрина кримінального права відносить, як правило, зазіхання на життя й здоров я та заподіяння шкоди майну, злочини, пов'язані з порушенням правового обов'язку стосовно потерпілого.

Дотримуючись широко розповсюдженого й фактично домінуючого сьогодні розуміння actus reus як єдності діяння (поведінки), супровідних обставин і результату діяння, стає очевидно, що в низці випадків, пов'язаних зі злочинами, вираженими не просто як добровільна дія (бездіяльність), а і як результат такої дії (бездіяльності), що забороняється правом, кримінально-правове значення набуває філософське за своєї природою значення причинності.

Загальний принцип, використовуваний у доктрині й судовій практиці для встановленні причинності, може бути зведений до слів «якби не» (but for, sme qua): «Причинність доведена, якщо результат не настав би, якби не поведінка обвинувачуваного <...> певний наслідок заподіюється певною подією, про який можна сказати, що якби вона не відбулася, то й наслідок не настав би» [14, с. 477-478].

При цьому причина «якби не» не може вважатися причиною, що має кримінально-правове значення, якщо вона не робить більш ніж мінімальний внесок у заподіяння результату, хоча для визнання її як такої, що має кримінально-правовий характер, не потрібно, щоб вона була «істотною причиною». В аспекті, що розглядається, цікавим є прецедент 1976 р. Згідно з фактами справи обвинувачуваний зробив потерпілому за його проханням ін'єкцію героїну, від якої останній помер. Перед судом постало питання про те, чи є дії обвинувачуваного причиною смерті. Апеляційний Суд відзначив: «Обвинуваченню немає необхідності доводити, що героїн був єдиною причиною смерті. Досить, якщо обвинувачення зможе довести, що він був причиною (ії was a cause) за умови, що він був причиною не з межі de mіnіmіs, тобто не зі сфери мінімального заподіяння, якою звичайні люди зневажають у повсякденному житті, і в дійсності мав відношення до прискорення моменту смерті потерпілого» [15, с. 6]. Також суд відзначив, що причина повинна бути «причиною по суті», хоча й не «істотною причиною», оскільки вимога наявності останньої буде занадто обтяжливою для кримінального права.

Підсумовуючи сказане про причинність в англо-саксонському праві, можна констатувати, що доктрина й судова практика, з одного боку, прагнуть встановлювати строгий логічний ланцюжок причинно-наслідкових закономірностей (правило sme qua піп), а з іншого - не виключають констатацію причинності тоді, коли зобов'язання результату виправдовується з погляду моральності.

Література

1. Голубев В.О. Проблемы расследования преступлений в сфере использования компьютерных технологий / В.О. Голубев, А.Ю. Головин [Електронний ресурс]

2. Глазунова И.Н. Влияние римского права на становление и развитие континентальной и англосаксонской правовых систем современности: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теория права и государства; история права и государства; история политических и правовых учений Научная библиотека диссертаций и авторефератов» / И.Н. Глазунова; Ставропольский государственный университет. - Ставрополь, 2000. - 222 с.

3. Глазунова И.Н. Влияние римского права на становление и развитие континентальной и англосаксонской правовых систем современности: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теория права и государства; история права и государства; история политических и правовых учений Научная библиотека диссертаций и авторефератов» / И.Н. Глазунова; Ставропольский государственный университет. - Ставрополь, 2000. - 222 с.

4. Косарев А.И. Римское частное право: [учебник для вузов] / А.И. Косарев. - М.: Закон и право, 1998. - 354 с.

5. Кримінальний кодекс України / уклад. В.В. Кузнецов. - Х.: Фактор, 2007. - 496 с.

6. Решетников Ф.М. Уголовное право буржуазных стран. «Классическая» школа и антрополого-социологическое направление / Ф.М. Решетников. - М.: Изд-во УДН, 1985. - 103 с.

7. Никифоров Б.С. Современное американское уголовное право / Б.С. Никифоров, Ф.М. Решетников. - М.: Наука, 1990. - 153 с.; Уголовное право буржуазных стран. Общая часть: [учебное пособие] / под ред. А.Н. Игнатова и И.Д. Козочкина. - М.: Изд-во УДН, 1990. - 312 с.

8. Свод законов Соединенных Штатов Америки. Уголовное законодательство зарубежных стран (Англии, США, Франции, Германии, Японии): сборник законодательных материалов / под ред. И.Д. Козочкина. - М.: Зерцало, 2001. - 352 с.

9. Уголовное право зарубежных государств. Общая часть: [учебное пособие] / под ред. И.Д. Козоч- кина. - М.: Омега-Л, 2003. - 576 с.

10. Лясс Н.В. Проблемы вины и уголовной ответственности в современных буржуазных теориях / Н.В. Лясс. - Л.: Изд-во ЛГУ, 1977. - 126 с.

11. Regina v. Quick. - 1973. - Q.B. 910, 922. - [Електронний ресурс]

12. Rex v. Larsonneur. - 1933. - 149 L.T. 542. - [Електронний ресурс]

13. Ashworth A. Principles of Criminal Law / A. Ashworth. - 4h ed. - Oxford: Oxford University Press, 2003. - 536 р.

14. Stephen J.F. A History of the Criminal Law of England: in 3 volumes / J.F. Stephen. - 1883 - Vol. 3. - 1883. - P. 166.