ВІННИЦЬКИЙ КОЛЕДЖ ВИЩОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

ЦИКЛОВА КОМІСІЯ З ПРАВОЗНАВСТВА

КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Кримінальне право» на тему: Об'єкт злочину Студентки 3 курсу спеціальності: 5.03040101 «Правознавство» Солодчук Антоніни Вінниця 2015 Зміст Вступ 1. Поняття об'єкта злочину 1.1 Зміст суспільних відносин, що виступають як об'єкт злочину

1.1.1 Суб'єктний склад

1.1.2 Предмет

1.1.3 Соціальний зв'язок

1.2 Об'єкт злочину та ззовні схожі поняття

1.2.1 Предмет злочину

1.2.2 Предмет злочинного впливу

1.2.3 Знаряддя і засоби здійснення злочинного діяння

1.2.4 Потерпілий від злочину

2. Види об'єктів злочину

2.1 Класифікація об'єктів злочину «по вертикалі»

2.1.1 Загальний об'єкт

2.1.2 Родовий об'єкт

2.1.3 Безпосередній об'єкт

2.2 Класифікація безпосередніх об'єктів злочину «по горизонталі»

3. Значення об'єкта злочину

Висновок

Використана література

Вступ

Основною метою курсової роботи є комплексний аналіз теоретичних проблем визначення поняття та класифікації об'єкта злочину.

У своїй курсовій роботі я поставила такі задачі:

· систематизувати та узагальнити погляди вчених-правознавців нашої країни та зарубіжних країн на поняття об'єкта злочину;

· виявити притаманні об'єкту злочину ознаки, що дають змогу відмежувати його від предмету злочину, предмету охоронюваних суспільних відносин, предмету злочинного впливу;

· виділити та проаналізувати види об'єкту злочину; виявити проблемні питання в юридичній літературі, пов'язані із поняттям об'єкта злочину;

· проаналізувати розмежування злочинів за об'єктом під час кваліфікації.

Об'єктом курсової роботи є дослідження об'єкта злочину в вітчизняній та зарубіжній літературі, розподіл об'єктів злочину на види та проблемні питання, пов'язані із кваліфікацією злочинів в залежності від об'єкта.

Предметом курсової роботи є поняття об'єкту злочину, його співвідношення з поняттями предмету злочину, предмету охоронюваних суспільних відносин, предмету злочинного впливу.

У ході дослідження використано такі методи:

· історико-правовий метод (аналізуючи вчення про об'єкт злочину);

· порівняльно-правовий метод (використовувався при аналізі та порівнянні кримінального вітчизняного та зарубіжного законодавства. Також при порівнянні різних поглядів вчених-правознавців);

· конкретно-історичний метод (полягав у вивченні специфіки та динаміки розвитку об'єкта злочину в історичному контексті).

Актуальність теми полягає в тому, об'єкт злочину -- надзвичайно важливий, елемент складу злочину. Будучи одним із чотирьох елементів складу злочину, об'єкт злочину дає можливість визначити суспільно-політичну сутність злочину. Саме об'єкт суттєво сприяє визначенню поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних ознак злочинів, є провідним критерієм для класифікації злочинів, а також для побудови системи Особливої частини КК. Завдяки об'єктові з'ясовується характер і ступінь суспільної небезпеки злочину, вирішується питання про правильну кваліфікацію діяння, а також про його відмежування від суміжних суспільно небезпечних посягань. Таким чином, правильне встановлення об'єкта злочинного посягання має велике теоретичне та практичне значення.

Теоретичну базу дослідження складають праці вітчизняних і зарубіжних вчених минулого і сучасності з кримінального права, кримінології, криміналістики, кримінально-процесуального права. У дослідженні використані праці таких вчених, як М.І. Бажанов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій, Ю.В. Баулін, М.Й. Коржанський, А.Н. Трайнін, Г.П. Новоселов, Е.А. Фролов, Г.А. Крігер та інші.

1. Поняття об'єкта злочину

Проблема об'єкта злочину - одна з основних у науці кримінального права. Протягом тривалого часу відомі вітчизняні й іноземні вчені підходили до вирішення цієї проблеми з різних позицій. При цьому важливо відзначити, що теорія кримінального права із самого початку свого існування притримується положення, відповідно до якого об'єктом злочину є суспільні відносини. Так, ще в 1925 р. А.А. Піонтковський писав, що об'єктом усякого злочинного діяння виступають суспільні відносини, що охороняються апаратом кримінально-правового примусу. Але перші дослідники об'єктом злочину визнавали суб'єктивні права особи (A. Feuerbach), норми права в їх реальному бутті (М. С. Таганцев), цінності, як умови здорового існування суспільства (К. Binding), охоронювані нормами права життєві інтереси (F. Liszt), правові блага (Н. Welzel) тощо.

У подальших наукових працях під об'єктами злочинів розуміли конкретні відносини, речі та стани осіб чи речей (С.В. Познишев), матеріальні та нематеріальні цінності (А.Н. Трайнін), суспільні інтереси (Б.С. Нікіфоров), охоронювані кримінальним правом блага (С.Б. Гавриш).

Проте найпослідовнішим і найпоширенішим є визнання об'єкта злочину в якості суспільних відносин поставлених під охорону кримінального закону (В.Я. Тацій, М.Й.Коржанський, Б.С. Нікіфоров та ін.) [3, 31; 4, 90]. Такої ж позиції дотримувалися і автори фундаментальної праці “Курс советского уголовного права” за редакцією Н.А. Бєляєва та М.Д. Шаргородського. Значною мірою таке формулювання правової природи об'єкта злочину було зумовлене й ідеологічними міркуваннями: в такий спосіб підкреслювалося, які саме суспільні відносини в соціалістичному суспільстві охороняються найвагомішим правовим регулятором - кримінальним законом.

Висновок про те, що об'єктом злочину є суспільні відносини, ґрунтується також і на чинному Кримінальному Кодексі. Однак деякі статті КК найчастіше всього вказують не на сам об'єкт злочину, а на окремі елементи суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом (наприклад, статті 115-118, 146, 152, 162, 296 КК), або на різноманітні норми права, що регулюють відповідні суспільні відносини (наприклад, статті 143, 202, 213 КК).

Визнання суспільних відносин об'єктом злочину випливає із загального вчення про суспільну сутність і призначення кримінального права, яке покликане охороняти найцінніші соціальні здобутки - особу (як сукупність суспільних властивостей і ознак людини та громадянина), її життя, здоров'я, волю, недоторканність, власність та інші законні права й свободи. Об'єктом кримінально-правової охорони є також і громадський порядок, громадська безпека, довкілля, конституційний устрій України тощо. У ст. 1 КК наводиться перелік найбільш важливих, найголовніших об'єктів, що перебувають під кримінально-правовою охороною. Проте повний і вичерпний перелік таких об'єктів міститься в Особливій частині цього Кодексу, де встановлюється і кримінальна відповідальність за конкретні посягання на них.

Завдяки об'єкту як суспільним відносинам визначається небезпека протиправної поведінки особи, відокремлюється її соціальний зміст - суспільна небезпека. Ст. 11 КК закріплює, що злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. Звідси, злочинним слід вважати все те, що посягає на суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Якщо об'єктом кожного злочину є певні суспільні відносини, то неможливо водночас визнавати об'єктом окремих злочинів щось інше (майно, речі, предмети, норми права тощо). В іншому разі це може призвести до неправильної соціальної оцінки та юридичної кваліфікації злочину.

Але науковцями обґрунтовується й інша точка зору, згідно з якою вищевказана концепція не цілком відповідає сучасним поглядам щодо оцінки соціальних цінностей. На їхню думку, такий підхід до цієї проблеми дещо недооцінює значення людини у сфері соціального життя, яка визнана Конституцією України найвищою соціальною цінністю, а її права, свободи та їх гарантії мають визначати зміст і спрямування діяльності держави. Відтак вони стверджують, що об'єктом злочину, який найповніше, порівнюючи з іншими елементами складу злочину, відображає характер суспільної небезпечності вчиненого діяння, слід визнавати не якісь абстрактні суспільні відносини, а конкретні людські, суспільні або державні цінності [5, 123-124].

Подібна позиція простежується і в працях А.Н. Трайніна, на думку якого об'єктом посягання в його конкретному життєвому втіленні можуть бути як матеріальні, так і нематеріальні цінності -- політичні, моральні, культурні та інші [6,123].

Прихильники цієї теорії визначення об'єкта злочину зазначають, що цінності -- це те, що має суттєве значення для людини і суспільства в цілому, тому вони охороняються нормами різних галузей права, а найважливіші з них бере під захист кримінальне законодавство. Будь-яке злочинне діяння, спрямоване проти цих найважливіших цінностей, створює загрозу спричинити або спричинює їм шкоду, відтак вони є об'єктом злочину.

Отже, на їхню думку, об'єкт як елемент складу злочину -- це цінності, що охороняються кримінальним законом, проти яких спрямовано злочинне діяння і яким воно може заподіяти або спричиняє шкоду. Структурну основу об'єкта злочину, згідно з цією концепцією, утворюють суб'єкти; їхні дії або стан по відношенню один до одного; інтереси суб'єктів; матеріальне втілення потреб та інтересів суб"єктів у вигляді предметів.

Відома також точка зору, згідно з якою об'єктом злочину є людина. Зокрема, Г.П. Новоселов стверджує, що злочин спричиняє або створює загрозу спричинення шкоди не чомусь (благам, нормам права, відносинам тощо), а комусь, і, відповідно, як об'єкт злочину потрібно розглядати не щось, а когось [7,53].

Таке розуміння об'єкта злочину суперечить позиції законодавця, не враховує категорію потерпілого від злочину, вносить дисбаланс у поняття об'єкт і предмет злочину, не дає можливості чітко розмежовувати об'єкти різних складів злочинів. Очевидно, тому вона і не дістала підтримки у кримінально-правовій науці.

Отже, об'єктом злочину є суспільні відносини між людьми, що існують у суспільстві. Однак, як зазначає Є.А. Фролов, це не означає, що кримінальне право охороняє всі без винятку суспільні відносини. Норми кримінального права направлені на захист лише тих суспільних відносин, спричинення шкоди яким внаслідок тих чи інших причин здатне завдати істотної шкоди інтересам суспільства в цілому. Отже об'єктом злочину є не всі і не будь-які суспільні відносини, а лише ті, які охороняються кримінальним правом [8,184-205].

Відносини, які не підпадають під сферу правового регулювання (звичаєві, моральні, партійні тощо), а також правом заборонені (наприклад, відносини, що виникли внаслідок згоди між правопорушниками про вчинення злочину), не можуть бути об'єктом злочину.

1.1 Зміст суспільних відносин, що виступають як об'єкт злочину

У вітчизняній теорії кримінального права прийнято виділяти такі структурні елементи суспільних відносин:

· суб'єкти (носії) відносин;

· предмет, з приводу якого існують відносини;