1.2.2 Предмет злочинного впливу

Поряд із предметом суспільних відносин і предметом злочину правомірним є виокремлення і такого поняття, як предмет злочинного впливу, потерпілий від злочину.

Під предметом злочинного впливу слід розуміти той елемент суспільних відносин, які охороняються законом про кримінальну відповідальність, який піддається безпосередньому злочинному впливу і якому, отже, в першу чергу завдається шкоди. Тому таким предметом може бути суб'єкт, сам соціальний зв'язок, а також предмет суспільних відносин. Встановлення предмета злочинного впливу в кожному конкретному злочині полегшує з'ясування "механізму" завдання шкоди самому об'єкту, а також сприяє встановленню розміру і характеру наслідків суспільно небезпечного діяння. Отже, щодо потреб кримінального права предмет має потрійне значення:

1) предмет охоронюваних суспільних відносин;

2) предмет злочину;

3) предмет злочинного впливу.

Кримінально-правове значення предмета злочину проявляється у таких аспектах:

1) включення предмета злочину в комплекс ознак конкретного складу злочину забезпечує повноту його конструювання, що сприяє успішному вирішенню завдань кваліфікації;

2) предмет злочину може виступати критерієм розмежування суміжних злочинних діянь. Наприклад, предметом шахрайства (ст. 190 КК) є майно, яке на момент вчинення злочину перебувало у власності держави, колективу або приватних осіб, а предметом заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК) є майно, яке лише повинно було перейти у цю власність від інших суб'єктів;

3) предмет посягання може бути також одним із критеріїв розмежування злочинного та незлочинного діянь. Наприклад, за предметом розрізняють кримінально карану контрабанду (ст. 201 КК) і контрабанду як адміністративне правопорушення;

4) ті чи інші ознаки предмета посягання можуть бути пом'якшуючими або обтяжуючими обставинами злочину (наприклад, викрадення офіційного документа утворює склад злочину, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК, а викрадення особливо важливих документів кваліфікується за ч. 2 ст. 357 КК) тощо.

1.2.3 Знаряддя і засоби здійснення злочинного діяння

Предмет злочину необхідно відрізняти від знарядь і засобів здійснення злочинного діяння як ознаки об'єктивної сторони злочину. Предмет - це те що піддається злочинній дії для нанесення шкоди об'єкту посягання; знаряддя і засоби - за допомогою (за допомогою) чого злочин скоюється. Знаряддя і засоби - суть інструментарій, який використовує винен для скоєння злочину, для дії на предмет посягання (наприклад, ніж при здійсненні вбивства, "фомка" при здійсненні квартирної крадіжки, розмножувальна техніка при виготовленні фальшивих грошей і так далі).

Одна і та ж річ може в одних випадках виступати як предмет злочину, в інших - як знаряддя або засіб скоєння злочину. Так, наприклад, автомобіль буде предметом злочину при його угоні і засобом скоєння злочину при вивозі на нім викраденого майна; зброя буде предметом злочину при його розкраданні і знаряддям скоєння злочину при нанесенні ним поранення і тому подібне.

1.2.4 Потерпілий від злочину

Проблема потерпілого від злочину в кримінальному праві є ще недостатньо розробленою. Вона має комплексний і міжгалузевий характер. За загальним правилом, потерпілим визнається фізична особа, якій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду. Потерпілими вважаються тільки окремі індивіди (учасники суспільних відносин), а отже, юридичні особи за чинним законодавством не можуть виступати потерпілими. Згідно з КПК (ст. 49) потерпілий є учасником кримінального процесу (при цьому має бути винесена відповідна постанова особи, яка проводить дізнання, слідчого, судді або ухвала суду), він має певні процесуальні права та обов'язки. Щодо кримінологічного аспекту, то в межах віктимології (вчення про жертву злочину) вивчаються всі потерпілі - жертви злочинних посягань: живі та загиблі, засуджені та недієздатні, у відокремленні та у своїй сукупності [13].

Кримінально-правове розуміння поняття «потерпілий» має певні особливості. КК пропонує декілька варіантів позначення потерпілого від злочину: «потерпілий» (ст. 116), «потерпіла» (ч. 2 ст. 134), «потерпіла особа» (ч. 1 ст. 152), «потерпіла (потерпілий)» (ч. 2 ст. 154) тощо. Структура особи потерпілого включає три основних компоненти (так звані підсистеми):

1. соціально-демографічні якості (стать, вік, освіта, сімейний стан тощо);

2. соціальні ролі особи, включаючи сукупність видів її діяльності в системі суспільних відносин як громадянина чи члена трудового колективу, сім'янина;

3. морально-психологічна характеристика, що відображає ставлення особи до соціальних цінностей і соціальних функцій, які вона виконує.

У своїй сукупності потерпілий від злочину та його поведінка мають важливе кримінально-правове значення, оскільки враховуються при кваліфікації злочинів і призначенні покарання.

Сама ж кримінально-правова оцінка поведінки потерпілого та її вплив на кримінальну відповідальність залежить, по-перше, від ролі цієї поведінки у вчиненні злочину і, по-друге, від його соціальної, моральної та правової характеристики. Наприклад, у статтях 116, 118, 123, 124 КК передбачено значне пом'якшення кримінальної відповідальності у зв'язку з неправомірною поведінкою потерпілого, що викликала стан сильного душевного хвилювання, перевищення меж необхідної оборони або перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця. Навпаки, у ст. 350 КК встановлюється більш сувора відповідальність за погрозу вбивством, умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого, середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового або громадського обов'язку. Перелічені обставини також визнаються такими, що пом'якшують або обтяжують покарання (наприклад, п. 7 ч. 1 ст. 66, п. 4 ч. 1 ст. 67 КК).

Залежно від певних вихідних критеріїв, усіх потерпілих від злочинів можна класифікувати на декілька груп: 1) за об'єктом злочинного посягання (потерпілий від вбивства; потерпілий від зґвалтування; потерпілий від крадіжки тощо); 2) за типом поведінки потерпілого від злочину (потерпілий з правомірною поведінкою; потерпілий з неправомірною поведінкою; потерпілий з нейтральною поведінкою); 3) за формою вини злочинного посягання (потерпілий від навмисного злочину; потерпілий від необережного злочину) тощо. Існують й інші класифікації потерпілих, наприклад, залежно від їх статі, віку, специфіки виконуваної діяльності, соціального статусу, рівня освіти тощо.

У межах кримінально-правового вчення про потерпілого від злочину ще й досі залишаються дискусійними питання про кримінальну відповідальність при «згоді» потерпілого на заподіяння йому шкоди, провокації потерпілим злочину, неповідомленні потерпілим про факт вчинення злочинного посягання тощо. Усе це повинно мобілізувати на більш глибинне дослідження різноманітних аспектів даної проблеми.

2. Види об'єктів злочину

2.1 Класифікація об'єктів злочину «по вертикалі»

У науці кримінального права найпоширенішою є триступенева класифікація об'єктів "за вертикаллю". Розрізняють загальний об'єкт, родовий (іноді його називають груповим [14,106] або спеціальним [3,31]) та безпосередній [15, 207; 16, 37]. У деяких джерелах простежується ідея виділення в класифікаційному ряді ще й видового об'єкта. Вона детально обґрунтована у докторській дисертації М.И. Коржанського і в низці його публікацій [17, 73].

На думку Л.Д. Гаухмана, серед об'єктів злочину потрібно виділяти також і типовий об'єкт, або, як він його ще називає, -- підзагальний та надродовий. Під типовим об'єктом він розуміє групу однотипних, суспільних відносин, на які посягають злочини і відповідальність за які передбачена статтями, вміщеними в один і той же розділ Особливої частини КК. Розмежовуючи загальний і типовий об'єкти, він вказує на те, що загальний об'єкт -- це всі суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом, а типовий -- суспільні відносини, які забезпечують усі блага особи чи суспільні відносини, які забезпечують економіку [18,93].

Об'єкти по вертикалі доцільно класифікувати саме на загальний, родовий та безпосередній. Вперше у літературі радянського періоду така класифікація була запропонована А.А. Піонтковським [19,165].

У деяких джерелах також є виділення у межах тричленної класифікації, поряд із родовим, підгрупового (видового) об'єкта, коли в середині великої групи однорідних суспільних відносин розрізняються більш вузькі групи відносин, що відображають один і той же інтерес учасників цих відносин чи таких, що виражають деякі тісно взаємопов'язані інтереси одного і того ж об'єкта [8, 20]. Щодо доцільності такої класифікації В.Я. Тацій вказав, що вона має практичне значення і може бути використана у побудові глави про господарські злочини шляхом виділення в межах однієї глави окремих груп злочинів [9,88].

Поділ на загальний, родовий і безпосередній об'єкти, як справедливо зазначає Г. А. Кригер та інші вчені, передбачає уточнення питання -- проти яких саме суспільних відносин безпосередньо і, передусім, спрямоване те чи інше злочинне посягання і, відповідно, яким саме суспільним відносинам воно заподіює або може заподіяти шкоду [21,139].

У радянському кримінальному праві донедавна рахувалася загальновизнаної тричленна класифікація об'єктів злочину (загальний, родовий, безпосередній), запропонована В. Д. Меньшагіним у 1938 р.. Хоча в багатьох випадках різні правознавці визначали родовий і безпосередній об'єкти різноманітним чином, а іноді називали тільки два види об'єктів - загальний і родовий, вважаючи, що безпосередній зливається з родовим, ця класифікація не викликала заперечень і признавалася правильної.

Вперше вона була піддана критиці Б.С. Нікіфоровим. Обгрунтовано вказавши на плутанину, що припускається деякими авторами при визначенні родового і безпосереднього об'єктів, він приходив до висновку, що тричленна класифікація не є строго науковю й універсальною.

Критика існуючої класифікації об'єктів цілком обгрунтована, тому що в багатьох випадках не всі види об'єктів були достатньо точно визначені і наповнені конкретним змістом. Таке положення на практиці призвело до того, що визначення безпосереднього об'єкта і встановлення його в конкретному діянні викликають значні затруднення і плутанину, наприклад, при визначенні безпосереднього об'єкта ряду особо небезпечних державних злочинів, злочинів проти порядку управління, господарських злочинів і деяких інших.

Вся сукупність існуючих у суспільстві відносин може бути подана у вигляді конкретної системи (загальне). Різноманітні сфери громадського життя виступають у цій системі її елементами, складовими частинами, створюючи її структуру. Кожна така самостійна сфера являє собою визначене соціальне встановлення (особливе), окремі сторони якого складають обособлені суспільні відносини (окреме).