ОЗНАКИ Й ПІДСТАВИ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ДЕРЖАВИ ЗА АПАРТЕЇД

Важна К.А., к. ю. н.,

доцент кафедри міжнародних відносин

Київський національний університет культури і мистецтв

У статті шляхом аналізу сутності міжнародного злочину апартеїду відповідно до сучасного міжнародного права і практики вчинення апартеїду встановлюються ознаки й підстави відповідальності держави за апартеїд. Автор доходить висновку, що міжнародний злочин апартеїду не може бути реалізованим без використання державного механізму.

Ключові слова: апартеїд, міжнародний злочин, імперативна норма загального міжнародного права, порушення прав людини, відповідальність держави за міжнародним правом.

Постановка проблеми. Незважаючи на значні зусилля міжнародного співтовариства у сфері боротьби з апартеїдом, чинні міжнародно-правові механізми недостатньо ефективні в боротьбі із цим міжнародним злочином і потребують удосконалення. Глибокий аналіз сутності міжнародного злочину апартеїду, його специфіки і практики реалізації, аналіз суб'єктів злочину апартеїду допоможе знайти й виділити слабкі місця міжнародно-правового регулювання боротьби з апартеїдом, а також уможливить пошук нових ефективних шляхів боротьби та превенції апартеїду, удосконалення чинних і створення нових міжнародно-правових механізмів боротьби із цим міжнародним злочином.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Міжнародно-правові механізми боротьби з міжнародними злочинами, особливості і проблеми відповідальності держав за міжнародні злочини вивчали, зокрема, такі зарубіжні вчені: Р. Аго, Ю. Барбоза, М.Ш. Бассіоні, І.П. Бліщенко, Я. Броунлі, А. Бустаманте, Ф.В. Гарсіа Амадор, Дж. Гінзбургс, Г. Доннедьє де Вабр, Дж. Дугарт, П.М. Куріс, Ф. Малекян, В.П. Панов, В. Пелла, А. Пелле, Ю.А. Решетов, І.В. Фісенко та ін. В Україні проблеми протидії міжнародним злочинам і проблеми реалізації відповідальності держав за міжнароднізлочини досліджувались С.С. Андрейченко, В.Ф. Антипенком, В.А. Василенком, І.В. Гетьман-Павловою, Н.А. Зелінською, І.І. Лукашу- ком, Ю.В. Манійчуком та іншими вченими. Проте допустимість і специфіка встановлення ознак і підстав відповідальності держави за міжнародний злочин апартеїду відповідно до чинного міжнародного права потребує подальшого ґрунтовного дослідження, так як ця проблема не була предметом окремого дослідження, висвітлювалася поверхово, що зумовлює доцільність її вивчення.

Постановка завдання. Шляхом аналізу сутності міжнародного злочину апартеїду відповідно до сучасного міжнародного права, а також шляхом дослідження практики вчинення апартеїду, способів та інструментів його реалізації обґрунтувати, що держава може бути суб'єктом злочину апартеїду, а також установити ознаки й підстави відповідальності держави за апартеїд.

Виклад основного матеріалу дослідження. Організація Об'єднаних Націй (далі - ООН), усі її головні органи почали займатися питаннями боротьби з расовою дискримінацією й одним із її найбільш нелюдських виявів - апартеїдом, по суті, з часу свого створення. У численних резолюціях Генеральної Асамблеї висловлено думку, що політика й практика апартеїду є повним запереченням цілей і принципів Статуту ООН, є міжнародним злочином [1, с. 107-108].

В основу конвенцій, спрямованих на припинення апартеїду та інших міжнародних злочинів, покладена кримінальна відповідальність фізичних осіб за ці злочини. І хоча основним шляхом покарання осіб, винних у міжнародних злочинах, згідно з такими конвенціями, як і раніше, є переслідування національними судами держав-учасниць, деякі з указаних документів виходять із принципу міжнародної кримінальної відповідальності й можливості в принципі міжнародної кримінальної юрисдикції. Відповідно до сучасного міжнародного права, кримінальна відповідальність фізичних осіб за міжнародні злочини не виключає міжнародно-правову відповідальність відповідних держав [1, с. 99-101].

Римський статут Міжнародного кримінального суду 1998 р. поширює свою юрисдикцію на злочин апартеїду й зараховує його до злочинів проти людства (ст. 7). Пункт 2 ст. 7 містить визначення злочину апартеїду, відповідно до якого це «антилюдські діяння,... які здійснюються в контексті інституціоналізованого режиму систематичного гноблення та панування однієї расової групи над іншою расовою групою чи групами, здійснювані з метою збереження такого режиму» [2].

Одним із головних міжнародно-правових документів конвенційного характеру, спрямованих на припинення злочину апартеїду, є Міжнародна конвенція про припинення злочину апартеїду та покарання за нього, яка була прийнята Генеральною Асамблеєю 30 листопада 1973 р. й набула чинності 18 липня 1976 р. (далі - Конвенція 1973 р.) [1, с. 106-107; 3]. Конвенція спрямована проти апартеїду в Південній Африці, але має більш загальний характер [4, с. 60; 5, с. 161]. Держави-учасниці Конвенції заявляють, що апартеїд є злочином проти людства і що нелюдські акти, які є наслідком політики й практики апартеїду та схожої з ним політики й практики расової сегрегації й дискримінації, є злочинами, що порушують принципи міжнародного права, зокрема цілі та принципи Статуту ООН, і створюють серйозну загрозу міжнародному миру й безпеці (ст. 1 Конвенції 1973 р.).

Згідно зі ст. 2 Конвенції 1973 р., термін «злочин апартеїду» включає схожу з ним політику та практику расової сегрегації й дискримінації в тому вигляді, в якому вони практикувалися в південній частині Африки, означає такі нелюдські акти, вчинені з метою встановлення та підтримки панування однієї расової групи людей над будь-якою іншою расовою групою людей і її систематичне гноблення:

а) позбавлення члена або членів расової групи чи груп права на життя і свободу особистості: 1) шляхом убивства членів расової групи чи груп; 2) шляхом заподіяння членам расової групи чи груп серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу та посягання на їхню свободу чи гідність у результаті застосування до них катувань або жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження та покарання; 3) шляхом довільного арешту й незаконного утримання в тюрмах членів расової групи чи груп; правовий злочин кримінальний апартеїд

b) навмисне створення для расової групи чи груп таких життєвих умов, які розраховані на її чи їх повне або часткове фізичне знищення;

c) будь-які заходи законодавчого характеру та інші заходи, розраховані на те, щоб перешкодити участі расової групи чи груп у політичному, соціальному, економічному й культурному житті країни, умисне створення умов, що перешкоджають повному розвиткові такої групи чи груп, зокрема, шляхом позбавлення членів расової групи чи груп основних прав і свобод людини, включаючи право на працю, право на створення й визнання профспілок, право на освіту, право залишати свою країну та повертатися до неї, право на громадянство, право на свободу пересування й вибору місця проживання, право на свободу переконань і вільне їх виявлення та право на свободу мирних зборів та асоціацій;

Ь) будь-які заходи, у тому числі законодавчого характеру, спрямовані на поділ населення за расовою ознакою шляхом створення ізольованих резервацій і гетто для членів расової групи чи груп, заборони змішаних шлюбів між членами різних расових груп, експропріації земельної власності, що належить расовій групі чи групам або їхнім членам;

е) експлуатація праці членів расової групи чи груп, зокрема використання їх примусової праці;

1) переслідування організацій та осіб шляхом позбавлення їх основних прав і свобод за те, що вони виступають проти апартеїду [3].

З правового погляду в ст. 1 Конвенції 1973 р. дуже важливою є констатація того, що злочин апартеїду виявляється у відповідних політиці й практиці держави [6, с. 143]. Характеристика міжнародного злочину апартеїду як політики і практики держави міститься й в інших положеннях указаної Конвенції. Зокрема, у преамбулі Конвенції 1973 р. вказується про «нелюдські дії, що є наслідком політики апартеїду», а також те, що «Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла низку резолюцій, у яких політика і практика апартеїду засуджуються як злочин проти людства» [3].

Як указується в доктрині, необхідна умова для виявлення актів апартеїду полягає в тому, щоб установити не лише такі акти, як убивства, застосування примусової праці тощо, які безпосередньо призводять до систематичного придушення та пригнічення за расовою ознакою, а й будь-які заходи, зокрема заходи законодавчого характеру, що утворюють систему політики апартеїду. Останнє є доказом винного умислу, що становить невід'ємну ознаку складу злочину апартеїду. На думку деяких учених, ст. 2 Конвенції 1973 р. виразно підтверджує, що неодмінною ознакою злочину апартеїду є винний умисел [1, с. 108-109; 7, с. 238-239].

Аналіз тексту ст. 2 Конвенції 1973 р. призводить до розуміння того, що акти, які становлять міжнародний злочин апартеїду, можуть бути вчинені лише із залученням усього державного механізму (державних органів (апарату управління), апарату примусу держави (армії, поліції, розвідки тощо), державних установ і підприємств, фінансових ресурсів держави). Наприклад, такі акти апартеїду, як довільний арешт і незаконне утримання в тюрмах членів расової групи чи груп (п. а.1); «будь-які заходи законодавчого характеру та інші заходи, розраховані на те, щоб перешкодити участі расової групи чи груп у політичному, соціальному, економічному й культурному житті країни, позбавлення членів расової групи чи груп основних прав і свобод людини, включаючи право на працю, право на створення й визнання профспілок, право на освіту, право залишати свою країну та повертатися до неї, право на громадянство, право на свободу пересування й вибору місця проживання, право на свободу» переконань і вільне їх виявлення та право на свободу мирних зборів та асоціацій (п. с); «будь-які заходи, у тому числі законодавчого характеру, спрямовані на поділ населення за расовою ознакою шляхом створення ізольованих резервацій і гетто для членів расової групи чи груп, заборони змішаних шлюбів між членами різних расових груп, експропріації земельної власності, що належить расовій групі чи групам або їхнім членам» (п. і), та інші акти, перераховані в ст. 2 [3], можуть бути реалізовані лише центральними виконавчими й законодавчими органами держави із залученням органів судової та правоохоронної систем держави, а також часто для цього необхідно виділення державою фінансових ресурсів.

Сутність апартеїду як злочинної політики та злочинного діяння полягає в територіальному, соціальному, політичному чи економічному поділі фізичних осіб за ознакою раси, національності або релігії, в узаконеному безправ'ї останніх. Апартеїд - це крайня політика расизму [4, с. 60]. Таке злочинне ставлення до людини свого часу було узаконено в Південно-Африканській Республіці [8, с. 458; 9, с. 173].

Від 1960 р. Генеральна Асамблея й Рада Безпеки ООН прийняли низку резолюцій, які кваліфікували становище в Південній Африці як таке, що «ставить під загрозу» або «серйозно загрожує міжнародному миру й безпеці». Генеральна Асамблея звернулася безпосередньо до держав-учасниць ООН, запропонувавши їм ужити заходи, які могли б змусити Південно-Африканську Республіку відмовитися від політики апартеїду, зокрема розірвати з нею дипломатичні, консульські, економічні, політичні та військові відносини [10, с. 250-251]. Як бачимо, вказані заходи були спрямовані саме на державу, а не на окремих фізичних осіб.