Контрольна робота

з дисципліни: «Вексельне право»

Зміст

1. Вексельні застереження і написи

Список використаних джерел

1. Вексельні застереження і написи

Згідно з Положення про порядок здійснення банками операцій з векселями в національній валюті на території України [4] вексель - цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити у визначений строк визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 7 червня 1930 р.), а також законами України від 5 квітня 2001 р. N 2374-III "Про обіг векселів в Україні" (ст. 2 якого містить застереження стосовно дії окремих положень Уніфікованого закону на території України), від 23 лютого 2006 р. N 3480-IV "Про цінні напери та фондовий ринок", від 6 липня 1999 р. N 826-ХIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", від 6 липня 1999 р. N 827-ХIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", від 6 липня 1999 р. N 828-XIV "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів".

Вексельні правочини (зокрема, щодо видачі, акцептування (в тому числі в порядку посередництва), індосування, авалювання та оплати векселя) регулюються не тільки нормами спеціального вексельного законодавства, а й загальними нормами цивільного законодавства про угоди та зобов'язання (статті 202-211, 215-236, 509-609 Цивільного кодексу України (далі - ЦК). Тому за відсутності спеціальних норм у вексельному законодавстві до вексельних правочинів застосовуються загальні норми ЦК з урахуванням їх особливостей.

Вексельне право в суб'єктивному розумінні це - право вимоги, що випливає із векселя для його легітимізованого держателя. Закон України «Про обіг векселів в Україні», прийнятий відповідно до другої Женевської конвенції 1930 р., складає основу національного законодавства у цій сфері правовідносин.

Одним із головних принципів вексельного права є солідарна відповідальність за векселем усіх осіб, що поставили свій підпис на ньому. Саме цей принцип забезпечує надійність і ліквідність векселя як інструменту. Це має місце за умов дотримання основного принципу необхідності оплати зобов'язань взагалі.

До основних властивостей векселя відносять:

безумовність (неприпустимість ставити у залежність від будь-яких умов виконання зобов'язання за векселем);

абстрактність;

формальність;

ордерність (це означає, що векселедержатель призначається наказом (ордером) векселедавця (в основному тексті документа), чи індосантів (в індосаментах)).

Форма векселя - це сукупність властивостей, за якими документ може бути визнано векселем. Елементами форми векселя є його письмовість, а також реквізити.

Перелік обов'язкових реквізитів для переказного векселя наведено у ст. 1, а простого - у ст. 75 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі (далі - Уніфікований закон). Виходячи зі змісту ч. 2 ст. 196 ЦК України і статей 2, 76 Уніфікованого закону документ, який не містить обов'язкових реквізитів, перелічених у вказаних статтях Уніфікованого закону, не є цінним папером (векселем), а може мати силу простої боргової розписки, за винятком випадків, прямо зазначених в абзацах 2-4 ст. 2, абзацах 2-4 ст. 76 Уніфікованого закону. Вимога векселедержателя про виконання вексельного зобов'язання, пред'явлена на підставі документа, що не відповідає формі та не містить обов'язкових реквізитів, підлягає відхиленню судом незалежно від пред'явлення позову про визнання векселя таким, що не має вексельної сили. Відхилення цієї вимоги не є перешкодою для пред'явлення самостійного позову на підставі загальних норм цивільного законодавства, зокрема тих, що регулюють відносини за позикою. Проте не може бути відхилена вимога векселедержателя про виконання вексельного зобов'язання, пред'явлена на підставі векселя, який містить виправлення, пошкодження тощо, за умови збереження його обов'язкових реквізитів.

Реквізити векселя є обов'язковими елементами його форми. Зміст цього документа має вирізнятися точністю вираження. У випадку відсутності будь-якого із реквізитів, документ не вважається векселем. Тому під текстом векселя і розуміють сукупність обов'язкових реквізитів і додаткових приналежностей кожного векселя (умов, застережень, відміток).

Всі реквізити векселя мають бути пов'язані, з'єднані в єдиному вексельному тексті, який закінчується підписом векселедавця. Не слід допускати пропусків і неоднозначного трактування тексту, оскільки це може призвести до недійсності векселя. Зауважмо, що для векселедавця вигідно вказувати реквізити з меншою точністю, а для векселеодержувача навпаки - із максимальною точністю.

Вексель як документ - це текст, який складено на лицевій стороні, разом із обов'язковими реквізитами, а також вексельні написи, застереження і додаткові умови, що відображені на лицевій, зворотній стороні та на додатковому аркуші. Кожний, хто зробив вексельний напис, стає зобов'язаною за векселем особою. Вексельними написами є індосаменти, авальний і акцептний написи.

Акцепт є письмовим зобов'язанням на векселі платника сплатити його держателю в строк. З того моменту, як акцептант повернув акцептований ним вексель, його зобов'язання за векселем стає безотзивним (навіть якщо він пізніше й закреслив свій акцепт).

Акцепт здійснюється у вигляді напису на лицьовій стороні векселя. Акцепт повинен бути простим і нічим не обумовленим, але може бути як повним (на всю суму векселя), так і частковим (на частину суми векселя).

У випадку відмови (повної або часткової) в акцепті векселедержатель повинен опротестувати вексель в неакцепті. В цьому випадку у його держателя виникає право оплати в порядку регреса, тобто зворотньої вимоги до попередніх зобов'язаних за векселем осіб.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Уніфікованого закону будь-який переказний вексель, у тому числі виданий без прямого застереження про наказ, може бути переданий шляхом індосаменту. Вчинений на векселі, що не має обмежень на його передачу за індосаментом, або на приєднаному до нього аркуші (алонжі) напис про передачу прав на вексель іншій особі повинен розглядатися як індосамент, якщо з його змісту не випливає, що особа, яка вчинила такий напис, має намір передати права в загальноцивільному порядку (у порядку відступлення права вимоги).

Усі положення про індосамент поширюються і на простий вексель.

УВЗ припускає використання деяких застережень у тексті векселя, які призводять до змін традиційних (загальних) норм вексельного права. Щодо конкретного векселя.

До них можна віднести такі застереження:

про наказ («сплатити за наказом», або «платити не за наказом»), /ст. 11 УВЗ/;

безоборотне застереження («без обороту на мене»), /ст. 15 УВЗ/;

про нарахування відсотків /ст. 5 УВЗ/;

передоручене застереження /ст. 18/;

заставне застереження /ст. 19/;

про обіг без протесту (витрат), /ст. 46/;

про ефективний платіж /ст. 41/.

Якщо векселедавець помістив у переказному векселі слова "не за наказом" або будь-яке інше рівнозначне застереження, то такий документ може бути переданий лише з дотриманням форми і з наслідками звичайної цесії (абзац 2 ст. 11 Уніфікованого закону).

Відповідно до ст. 77 Уніфікованого закону ці правила застосовуються і щодо простого векселя.

Застереженнями, що включаються у вексель з метою заборони передачі його шляхом індосаменту, є, зокрема: "платити тільки такій-то особі", "платити такому-то, але не за його наказом", "без права індосування", "передача в загальноцивільному порядку".

За наявності таких застережень вексель слід розглядати як іменний цінний папір, права за яким передаються в порядку і з наслідками, встановленими для відступлення права вимоги - цесії (ч. 4 ст. 197, статті 512-519 ЦК).

Згідно зі ст. 18 Уніфікованого закону, якщо індосамент містить застереження "валюта до отримання", "на інкасо", "за дорученням" або будь-яке інше, в якому йдеться про просте доручення, держатель векселя може здійснювати всі права, що випливають із переказного векселя, але індосувати його він може тільки в порядку передоручення.

Виходячи з цього, особа, яка отримала вексель на підставі передорученого індосаменту, вправі висунути вимогу про платіж, отримати платіж, вчинити протест у випадку неплатежу.

Додатковими умовами векселя, є ті умови, які згідно із УВЗ можуть бути включені у вексель, крім його реквізитів, і можуть мати силу за вексельним правом. Наприклад, обмеження у строках пред'явлення до платежу у векселях із невизначеними строками; умова про пред'явлення трати у визначений строк до акцепту; зазначення особи, у котрої знаходиться акцептований екземпляр трати; зазначення особливого пункту у місці платежу, відмінного від місця знаходження платника, для отримання платежу; зазначення особливого місця платежу, відмінного від місця знаходження платника, чи місця складання простого векселя, так званий доміцілій (такі векселі звуться доміцілійованими); зазначення особи, крім платника, в якої належить отримати платіж - доміціліата; зазначення посередника, тобто особи, до якої можна звернутися для отримання акцепту чи платежу (після протесту), але яка не є зобов'язаною за векселем; «до цього моменту - копія» - відмітка на копії векселя, яка дозволяє визначити кінець тексту копії і початок дійсних написів на ній.

Національні вексельні закони різних країн містять різноманітні вимоги до форми векселя, але незмінним для усіх є вичерпний перелік обов'язкових реквізитів, які у сукупності складають вексель як документ.

Вексель як цінний папір має підвищену обіговість і тому широко використовується як платіжний засіб. Векселі легко приймаються для сплати боргів не тільки тому, що кредитор упевнений у своєчасності платежу, але й тому, що таким векселем він, в свою чергу, має можливість розплатитися за своїми власними зобов'язаннями, а за необхідності - шляхом обліку в банку отримати гроші до строку платежу.

Провідним засобом передачі векселя є індосамент - особливий передаточний напис, що здійснюється, як правило, на оборотній стороні векселя або на додатковому аркуші - алонжі.

Можливість передачі векселя за допомогою індосаменту поширила межі його застосування, перетворивши вексель із знаряддя переказу коштів в засіб платежу і далі - в товар, що купується з метою здійснення ним платежу [13].