КИЇВСЬКЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Економічний факультет

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему: «Операції з передачі ноу-хау»

студентки

Остапець Тетяни Володимирівни

Київ 2015 р.

Ноу-хау - розроблені оригінальні пристосування (корисні моделі), технічний досвід та секрети виробництва, які включають відомості технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, які не мають суттєвої новизни, але мають комерційну цінність і їх використання забезпечує певні переваги. Ноу-хау не мають патентованого захисту. Ноу-хау може включати способи та навички у проектуванні, будівництві, монтажі, методи лікування та управління тощо. Споживчі властивості ноу-хау полягають у корисності та конфіденційності інформації, яку вони містять.

Ноу-хау це знання, комерційна цінність яких для покупця полягає не лише в їх науково-технічному змісті, а й у тому, що вони ще не стали загальним надбанням. Тому однією з ознак ноу-хау є конфіденційність, секретність таких відомостей. І ліцензійна угода, якою оформлюється передача ноу-хау, передбачає відповідальність за збереження конфіденційності інформації та відшкодування збитків у разі її порушення. Елементами ноу-хау є секрети виробництва, організації та управління, специфікації, формули, рецептура, схеми, технологічні карти виготовлення товару, техніко-економічні обґрунтування, знання у галузі маркетингу, навички проведення досліджень.

Залежно від виду виконуваної роботи, у результаті якої були отримані ноу-хау, їх можна умовно розподілити на технічні, управлінські, комерційні, фінансові.

Технічне ноу-хау - це логічний результат, що забезпечує технічне досягнення (воно може бути додатковим елементом, який істотно підсилює ефективність патентного захисту винаходів та інших науково-технічних досягнень). Технічне досягнення - це реальний пріоритет над існуючим технічним рішенням.

Технічні ноу-хау можна класифікувати на:

- науково-дослідні в області НДР;

- конструкторські в області ДКР;

- технологічні й виробничі - «секрети виробництва»;

- розрахункові - в області інженерних розрахунків;

- проектні - в області проектування промислових і цивільних об'єктів та інші.

Зміст управлінського ноу-хау полягає звичайно в більш ефективних структурах і методах управління, простих і надійних структурних зв'язках як по вертикалі, так і по горизонталі, у чіткому розподілі обов'язків та їхнього змісту, функціональній взаємодії структурних підрозділів, методах взаємодії фірм, що кооперуються, (наприклад, фірми, що випускає продукцію, з постачальниками, фірмами, що реалізують продукцію та експлуатують її).

Комерційне ноу-хау звичайно полягає в передачі знань і досвіду в області реалізації продукції, містить дані щодо кон'юнктури ринку, про найбільш досвідчених та авторитетних фірм-посередників, збутових фірм у країнах збуту продукції, доцільні форми реалізації продукції, організації її реклами тощо.

Фінансові ноу-хау містять відомості про найбільш вигідні форми використання коштів, цінних паперів, акцій, капіталовкладень з урахуванням курсів валют, особливостей національних податкових систем, митних обмежень, відомостей про банківські об'єднання, форми кредитування тощо.

До ноу-хау звичайно належать: 1) технологічні секрети, які не вдається розкрити аналізом товарів, доступних на вільному ринку, наприклад:

- критерії вибору найкращої основної (а іноді - і допоміжної) сировини;

- конкретні склади сировини, зокрема: склади шихти в металургії, виробництві скла і керамічних виробів; склади сирих гумових сумішей, деяких лакофарбових матеріалів; склади мастильно-охолоджуючих середовищ для оброблення матеріалів різанням, гартувальних та інших рідких технологічних середовищ і регульованих газових атмосфер промислових печей; склади основ купажних вин і багатьох слабо- й безалкогольних напоїв; склади промислових електролітів;

- оптимальні режими обробки сировини і напівфабрикатів;

- критерії вибору і показники якості найкращих знарядь праці (особливо, інструментів і технологічного оснащення) та оптимальні прийоми їхнього використання;

- повна і точна інформація про промислові продукти й технологію їхнього виробництва, прихована в комплектній технічній документації;

- бази знань, бази даних, логічні та/чи математичні алгоритми і складені на їх основі програми для обчислювальних машин, зокрема алгоритми і програми управління технологічними процесами, бази знань, алгоритми і програмні комплекси автоматизованого проектування довільних об'єктів техніки;

2) особистий професійний досвід працівників промисловості, сільського господарства і охорони здоров'я, який звичайно передають «з рук в руки» та який все частіше намагаються фіксувати у вигляді так званих «експертних систем», а саме:

- навички високоефективного виконання будь-яких технологічних операцій у будь-яких галузях народного господарства;

- досвід діагностики, профілактики і лікування захворювань людей і тварин до ноу-хау звичайно не належать:

1) суто торгові «секрети», наприклад:

- дані про собівартість і прибутковість виробництва довільних товарів;

- дані про платоспроможність підприємств і фізичних осіб;

- методи ведення бухгалтерського обліку;

- типові умови торгових операцій;

- зміст реклами до її обнародування тощо;

2) відомості, приховування яких суперечить етичним або юридичним нормам, наприклад:

- інформація про небезпечні для людей та/чи навколишнього природного середовища властивості товарів промислового призначення та інформація про правила безпечного споживання таких товарів;

- інформація про заходи безпеки, яких потрібно дотримуватись, аби уникнути збитків для людей та/чи навколишнього природного середовища при транспортуванні або зберіганні товарів промислового призначення; при знешкодженні або утилізації відходів виробництва чи споживання таких товарів;

3) особистий професійний досвід політиків, діячів мистецтва, працівників торгівлі і сферу послуг і професійних спортсменів.

Розробник ноу-хау набуває на нього право авторства та майнові права. Право авторства не підлягає уступці, не може передаватися у спадок. Порушення цього права можна оскаржити тільки в судовому порядку. Майнові права автора ноу-хау гарантують йому право володіння результатами своєї інтелектуальної праці, а також надають можливість розпоряджатися цими результатами або передавати їх у користування іншим особам.

Передача ноу-хау може здійснюватись у письмовій, усній або візуальній формах. З метою передачі ноу-хау використовуються такі об'єкти, як відповідна документація, натурні зразки певних виробів, копії оригінальних носіїв інформації, а також матеріальні продукти, виготовлені за допомогою конфіденціальних знань.

У світовій практиці передача ноу-хау частіше за все здійснюється за допомогою укладання ліцензійних угод. Обов'язковою умовою їх укладання є домовленість між ліцензіаром (продавцем) і ліцензіатом (покупцем) про нерозголошення конфіденційної інформації, яка виступає об'єктом передачі. Коло прав і обов'язків продавця і покупця залежить від виду ліцензії, що надається. Як відомо, ліцензії можуть бути прості, виняткові та повні. Найбільші повноваження має ліцензіар, коли продається проста ліцензія. Коли ж продається повна ліцензія, то у виграшному становищі опиняється ліцензіат.

За формами передачі прав на ноу-хау ліцензії можуть бути чисті, змішані, субліцензійні, опціонні.

Чиста ліцензія опосередковує комерційну передачу самостійного винаходу, що має ознаки патентоздатності, але з-за певних причин цей винахід не захищений патентом. Причиною відмови від патентування може бути бажання автора зберегти отриманий результат у таємниці та уникнути конкуренції у даному напрямі досліджень. Також це може бути пов'язано з неможливістю дотримання усіх вимог процедури патентування.

При використанні змішаної ліцензії ноу-хау передається як доповнення до основного об'єкта ліцензії, яким можуть бути результати НДДКР, новітні технології виробництва засобів виробництва і предметів споживання, промислово освоєні нововведення тощо.

За субліцензійної угоди ліцензіат за домовленістю з ліцензіаром отримує право на передачу ноу-хау третім особам.

При укладанні опціонної угоди потенційний покупець має можливість ознайомитися з об'єктом передачі, але при цьому зобов'язується не розголошувати отриману інформацію незалежно від того, буде укладена угода чи ні.

Як показує досвід розвинутих країн, у структурі наданих ліцензій, як правило, превалюють ліцензії що стосуються ноу-хау. Наприклад, в Японії 50% укладених угод мають самостійним об'єктом ліцензії на ноу-хау. Ці угоди становлять більшість і у США.

Передача ноу-хау у такий спосіб дозволяє наукомістким компаніям тривалий час зберігати у таємниці технологічні секрети виробництва, значно розширювати поле виробничої діяльності з їх використанням і отримувати високі прибутки за свої конфіденційні знання. Завдяки таким діям компанії - власники ноу-хау здатні дезорієнтувати своїх конкурентів щодо напрямів наукових досліджень, монополізувати окремі «технологічні ніші» і таким чином міцно утримувати позиції лідера.

В Україні ліцензії з ноу-хау не набули такого поширення, як у провідних країнах світу. Вони становлять приблизно п'яту частину всіх наданих ліцензій. Обмеженість передачі ноу-хау з боку вітчизняних установ і підприємств частіше за все пов'язана з їх бажанням власноруч створити умови для досягнення високого рівня окупності новітніх технологій.

Варто зазначити, що у зв'язку з динамічним розвитком ринку та націленістю української економіки на досягнення євро стандартів, можна цілком логічно припустити, що в майбутньому операції з передачі ноу-хау набудуть ширшої популярності в Україні.

Оскільки вважається, що для встановлення авторства на ноу-хау досить засвідчити підпис автора на описі ноу-хау і час пред'явлення тексту в нотаріальній конторі, то варто розглянути це питання більш детально.

Законодавством України передбачено варіанти встановлення авторства:

а) згідно із Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» майбутній автор об'єкту права інтелектуальної власності (ОПІВ) пред'являє державному органу (Держпатенту) певний текст і стверджує, що описане в ньому технічне рішення відповідає критеріям патентоздатності, новизни, винахідницького рівня і промислової придатності. Держпатент перевіряє твердження заявника шляхом порівняння з відомими об'єктами рівня техніки і виносить рішення щодо відповідності заявленого винаходу умовам патентоздатності. Після цього відомості про видачу патенту публікують, і автору видають охоронний документ - патент на винахід. Таким чином, у винахідницькому праві використовують перевірочний метод ідентифікації ОПІВ та охорони прав автора за допомогою охоронного документа;