2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Випадки такої поведінки передбачені, наприклад, п.3.2 Правил опіки та піклування, де зазначається, що не можуть бути опікунами (піклувальниками) особи, які перебувають на обліку чи лікуються в психоневрологічних і наркологічних закладах; особи, які раніше були опікунами чи піклувальниками і з їх вини опіка або піклування були припинені; особи, засуджені за скоєння тяжкого злочину.

Окремими випадками опіки та піклування є встановлення відносин, коли опікун або піклувальник потрібні, але не призначені. Власне, таких ситуацій закон передбачає дві:

1) тимчасове виконання функцій опікуна (піклувальника), їх до призначення опікуна або піклувальника над фізичною особою здійснює відповідний орган опіки та піклування;

2) постійне виконання таких функцій замість опікуна або піклувальника.

Воно може мати місце щодо фізичної особи, яка перебуває у навчальному закладі, закладі охорони здоров'я або закладі соціального захисту населення, і над якою не встановлено опіку чи піклування або не призначено опікуна чи піклувальника. За таких умов опіку або піклування над цією фізичною особою здійснює зазначений заклад (ст.66 ЦК).

Опікуни і піклувальники призначаються переважно з осіб, що перебувають у родинних стосунках з підопічним. Тому, як правило, обов'язки з опіки та піклування виконуються безоплатно. Водночас ст.73 ЦК передбачає, що Кабінет Міністрів України визначає підстави виникнення права на оплату послуг опікуна і піклувальника, розмір і порядок їх виплати. Тобто принципово питання про оплату обов'язків опікуна або піклувальника не виключене. У зв'язку з цим варто звернути увагу на колізію норм ЦК та СК, яка виникає через те, що ч.5 ст.249 СК передбачає безоплатність виконання обов'язків з опіки та піклування над дитиною. Постає питання: чи означає це положення СК, що опіка над недієздатним має бути сплатною?

Як видається, принциповий висновок має ґрунтуватися на врахуванні оцінки ЦК як основного акта цивільного законодавства (ст.4 ЦК). Отже, при вирішенні цього норми ЦК переважають над положеннями СК [4].

Звільнення опікуна та піклувальника від виконання їх обов'язків можливе за однією з двох підстав: за заявою опікуна або піклувальника; за заявою органу опіки та піклування.

Крім того, піклувальник може бути звільненим від повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування.

Залежно від підстав звільнення від обов'язків опікуна (піклувальника) закон визначає такий порядок звільнення.

1)Опікун або піклувальник можуть бути за їх заявою звільнені від виконання своїх обов'язків органом опіки та піклування.

Така заява повинна бути розглянута протягом одного місяця від дня її подання. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна чи піклувальника або до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не розглянута протягом цього строку.

Пункт 5.1 Правил опіки та піклування передбачає можливість звільнення від виконання обов'язків опікунів і піклувальників на їх прохання за умови, що орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що це прохання викликане поважною причиною. Припускається, що поважність причини встановлює орган опіки та піклування [2].

У разі коли органи опіки та піклування відмовлять у задоволенні прохання про звільнення від обов'язків опікуна чи піклувальника, їх відмова згідно з ч.2 ст.79 ЦК може бути оскаржена до відповідного органу, якому підпорядковані органи опіки та піклування, або до суду.

2) За заявою органу опіки та піклування звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника може суд - у разі невиконання нею своїх обов'язків, а також у випадку поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.

3) За заявою особи, над якою встановлено піклування, піклувальник звільняється від виконання своїх обов'язків (та повноважень) органом опіки та піклування.

Припинення опіки можливе з таких підстав:

1) у разі передачі малолітньої особи батькам (усиновлювачам), про що орган опіки та піклування приймає відповідне рішення;

2) у випадку досягнення підопічним 14 років. При цьому особа, яка виконувала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього;

3) у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною. У цьому випадку рішення суду про поновлення цивільної дієздатності фізичної особи є підставою для рішення органу опіки та піклування про припинення опіки (ст.76 ЦК);

4) у випадку смерті опікуна або підопічного (п.5.4 Правил опіки та піклування).

Підставами припинення піклування є:

1) досягнення фізичною особою повноліття;

2) реєстрація шлюбу неповнолітньої особи;

3) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

4) поновлення судом цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена (ст.77 ЦК);

5) смерть підопічного або піклувальника [2].

Оскарження дій опікуна, рішень органу опіки та піклування. Дії опікуна можуть бути оскаржені заінтересованою особою, у тому числі родичами підопічного, до органу опіки та піклування або до суду.

Рішення органу опіки та піклування може бути оскаржене до відповідного органу, якому підпорядкований орган опіки та піклування, або до суду.

Частина 1 ст.79 ЦК передбачає право заінтересованих осіб, у тому числі родичів підопічного, оскаржити дії опікуна до органу опіки та піклування або до суду. Слід вважати, що заінтересовані особи мають право оскаржити дії не тільки опікуна, а й піклувальника.

Рішення органів опіки та піклування можуть бути оскаржені до вищого органу або до суду . Нині вищими органами, яким підпорядковуються органи опіки та піклування, є обласні, Київська та Севастопольська міські адміністрації та виконавчі комітети вищестоящих рад [3].

Особливим видом відносин у галузі опіки та піклування є передбачений ст.78 ЦК "інститут помічників". Призначення помічників полягає у наданні дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків. Специфіка цього інституту в тому, що помічник не є піклувальником у прямому значенні слова, оскільки призначається для надання допомоги повністю дієздатній фізичній особі та на її прохання (за її вибором).

За своїми ознаками, юридичними властивостями інститут "помічників" - це відносини, що ґрунтуються на договорі доручення Водночас із врахуванням специфіки суб'єкта, якому надається помічник (це - завжди дієздатна фізична особа, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права та виконувати обов'язки), і специфіки оформлення відповідних відносин у ЦК норми, що містять принципові засади "інституту помічників" вміщені у главі "Опіка та піклування".

Отже, розгляньмо його характерні ознаки:

1) Помічник призначається на прохання дієздатної особи, яка за станом здоров'я має право обрати собі помічника.

Помічником може бути дієздатна фізична особа.

За заявою особи, яка потребує допомоги, ім'я її помічника реєструється органом опіки та піклування, що підтверджується відповідним документом.

2) Помічник має право на одержання пенсії, аліментів, заробітної плати, поштової кореспонденції, що належать фізичній особі, яка потребує допомоги.

3) Помічник має право вчиняти дрібні побутові правочини в інтересах особи, яка потребує допомоги, відповідно до наданих йому повноважень.

4) Помічник представляє особу в органах державної влади, органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування та організаціях, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення.

Помічник може представляти фізичну особу в суді лише на підставі окремої довіреності.

5) Послуги помічника є сплатними, якщо інше не визначено за домовленістю сторін.

6) Помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються (ст.78 ЦК) [1].

Отже, на сьогодні, з прийняттям ЦК України ( 16 січня 2003 р. ) на набраня ним чинності 1 січня 2004р., загальні правила щодо опіки та піклування, а також правила про довірче управління майном підопічного встановлені в ЦК України ( відповідно до статей 55 - 79 ) Спеціальні правила щодо опіки над дітьми визначені у главі 19 СК України , Законі України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від редакція від 02.03.2014.

Розділ 2

опіка піклування законодавчий

2.1 Сутність інститутів опіки і піклування та їх призначення

Застосування положень законодавства про опіку та піклування в даний час показує, що цей інститут працює недостатньо ефективно , що тягне за собою зростання числа випадків порушення прав та інтересів недієздатних або не повністю дієздатних осіб .

Зокрема, опіка над недієздатними громадянами встановлюється рідко, хоча число пацієнтів відповідних лікувальних установ зростає. Нажаль, все рідше рідні та близькі беруть на себе турботу про осіб, які страждають психічними розладами, що зовсім не дивно на тлі глобального скорочення сімейних зв'язків і загального зниження рівня життя. Крім того , саме цей вид опіки характерний найбільшою кількістю зловживань з боку опікунів щодо майна підопічного. Багато в чому дана обставина викликано відсутністю механізму ефективного контролю за їх діями, а також невикористанням органами опіки та піклування інституту довірчого управління майном підопічних [12].

Відповідно до ст. 12 ЦК особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд. Тому здебільшого вона здійснює свої права та виконує обов'язки самостійно. Але не всі суб'єкти цивільного права можуть здійснювати ці права самостійно. Перепоною для злого можуть стати об'єктивні причини - в основному нездатність особи здійснювати ці права в силу недостатності обсягу дієздатності, нездатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, наявності фізичних вад чи похилого віку.

З часів римського приватного права для забезпечення потреби належного здійснення суб'єктивних прав та виконання обов'язків у тих випадках, коли особа не може і не здатна робити це самостійно, слугують спеціальні правові інститути: опіки і піклування. Вони засновуються на ідеї турботи за людину, що не має достатньої зрілості для необхідних їй матеріальних засобів [5].

Здебільшого це пов'язується з тими дітьми, у кого нема батьків чи батьки неспроможні належним чином виконувати свої обов'язки. Держава намагається створити для таких дітей альтернативу через спеціальні правові конструкції, що максимально наближені до сімейної моделі взаємної турботи і контролю. Ще Г.Ф. Шершеневич влучно зауважив, що опіка за своєю метою наближається до наслідування природної сім'ї.

Виходячи з таких позицій, опіка і піклування у деяких приватних порядках засновані на сімейних принципах. У Франції батькові належить законна опіка, але мати, яка вступила у новий шлюб, усувається від опіки. При відсутності батьків взагалі опікун призначається сімейною радою.

За Німецьким цивільним уложенням вирішення питання про призначення опікуна - виключна прерогатива опікунського суду. Обов'язки опікуна виконують батько, матір, дід чи баба. При їх відсутності суд призначає опікуна самостійно переважно із числа родичів чи свояків. В Англії опікун призначається заповітом батька чи канцлерським судом, який виносить опікунське встановлення. Опікуном може бути призначений родич або інша особа, яка має високі моральні якості і авторитет.